01. 05. 2025
15 квітня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбувся розгляд клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52023000000000459 відносно Филя С.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний (через відеозв’язок), захисник, прокурор та головуючий суддя Дубас В.М.
На початку судового засідання захисник просила суд розглянути питання щодо відводу прокурора та зміни діючого запобіжного заходу на домашній арешт.
Стосовно відводу прокурора головуючий суддя зауважив, що, згідно з матеріалами справи, це питання неодноразово вирішувалося. Враховуючи обставини, викладені захистом у клопотанні, суд дійшов висновку, що новий відвід ґрунтується на тих самих підставах, що й раніше подані, тож залишає його без розгляду. Окрім того, суд вважає такі дії захисту навмисним затягуванням процесу.
Стосовно клопотання про зміну запобіжного заходу суд підкреслив, що не вбачає в ньому жодних нових обставин, які не були озвучені раніше, отже й це клопотання залишається без розгляду.
З приводу вищезазначеного, експерти IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на надану судом оцінку поданого відводу прокурору : “суд вважає такі дії захисту навмисним затягуванням процесу”. Варто зазначити, що подання відводів та інших клопотань стороною захисту – це один із способів реалізації ними своїх законних прав, і викликає занепокоєння те, що суд, ці законні права розглядає як спробу затягування процесу. Пункт 3 (b) статті 6 гарантує обвинуваченому/підозрюваному “достатній час та можливості для підготовки свого захисту”, а отже, передбачає, що основна діяльність захисту може охоплювати все, що є “необхідним” для підготовки до судового процесу. Обвинувачений/підозрюваний повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості представити всі відповідні аргументи захисту перед судом і таким чином вплинути на результат провадження (Rook v. Germany, п. 56).
У подальшому сторона захисту подала ще два клопотання:
- клопотання щодо недопустимості доказів;
Вже неодноразово в рамках даного кримінального провадження (див. Моніторинг кримінального провадження Филя С. В. від: 13.03.2025, 19.02.2025, 03.01.2025, 27.12.2024, 19.11.2024, 04.11.2024, 08.10.2024), сторона захисту звернула увагу на сумніви щодо законності проведення слідством НСРД, у результаті якої сторона обвинувачення отримала доступ до відомостей, на підставі яких, у тому числі, обгрунтовувала застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, захисник наголосила, що слідство, у порядку проведення НСРД, здійснило доступ до приватного спілкування адвоката та підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, яке містило інформацію, що становить адвокатську таємницю та входила до позиції сторони захисту. Більше того, захисник звернула увагу, що за фактом втручання в вищезазначене спілкування триває розслідування, яке проводить ДБР. Все це, на думку сторони захисту, є суттєвим порушенням як норм КПК, так і загалом прав людини.
Прокурор зазначив, що це питання неодноразово розглядалося як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, і в усіх випадках вищезазначені клопотання сторони захисту залишались без задоволення, а тому, на переконання прокурора, немає підстав вважати, що права людини в вищезазначеному випадку були настільки порушені, щоб визнати докази недопустимими та отриманими із порушенням прав людини. А тому, він вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню.
Суд ухвалив відмовити в задоволенні вищезазначеного клопотання, пославшись на те, що не вбачає ознак порушення прав людини та недопустимості доказів, а обставини, які озвучила захисник вважає загальними підставами.
У контексті вищезазначеної ситуації, експерти IAC ISHR неодноразово звертали увагу в моніторингових звітах по цій справі, що спілкування між адвокатом та його клієнтом оцінюється ЄСПЛ як “привілейоване” та таким, що повинно знаходитись під особливим захистом з метою недопущення втручань. ЄСПЛ неодноразово повторював важливість конкретних процесуальних гарантій, коли йдеться про захист конфіденційності обміну інформацією між адвокатами та їхніми клієнтами, а також професійної таємниці. Він підкреслює, що згідно зі статтею 8 Конвенції листування між адвокатом та його клієнтом і, загалом, усі форми спілкування між ними, незалежно від їх мети, мають привілейований статус щодо їх конфіденційності. Крім того, він надає особливого значення ризику порушення адвокатської професійної таємниці, оскільки це є основою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом і може вплинути на належне відправлення правосуддя (Kulák v. Slovakia, п. 75).
Крім того, варто звернути увагу, що як ми зазначали раніше, сторона обвинувачення внаслідок втручання в вищезазначене спілкування долучила низку відомостей як докази до матеріалів справи. Враховуючи, що є об’єктивні сумніви щодо належності проведення НСРД, то можуть виникнути сумніви і в допустимості доказів, отриманих у результаті її проведення. Також варто зазначити, що сторона захисту систематично звертає увагу на сумніви в допустимості доказів, долучених слідством. Визначаючи, чи було провадження в цілому справедливим, слід звернути увагу на те, чи були дотримані права захисту. Слід, зокрема, перевірити, чи була заявникові надана можливість оскаржити достовірність доказів і виступити проти їх використання. Крім того, слід брати до уваги якість доказів, у тому числі те, чи обставини, за яких вони були отримані, викликають сумніви щодо їх надійності чи точності. Тягар доведення лежить на обвинуваченні, і будь-які сумніви повинні принести користь обвинуваченому/підозрюваному (Ayetullah Ay v. Turkey, п. 126). Враховуючи ситуацію, яка склалась в даному кримінальному провадженні, то виникають сумніви щодо того, що сторона захисту мала реальну можливість оскаржити долучення та використання доказів.
- клопотання щодо допиту свідка.
Захисник, обґрунтовуючи клопотання, зазначила, що одним із ризиків застосування запобіжного заходу є можливий вплив на свідків, зокрема на ключового свідка Мікуліна О.В., який, за версією слідства, нібито змінив свої показання через вплив сторони захисту. Щоб усунути сумніви щодо наявності цього ризику, захисник вважає за необхідне повторно допитати зазначеного свідка та перевірити незмінність його показань.
Прокурор, у свою чергу, зазначив, що вищезазначений свідок у межах даного кримінального провадження допитувався щонайменше чотири рази, і в його повторному допиті немає сенсу, так як він уже “сказав все, що міг сказати”.
Суд ухвалив відмовити в задоволені даного клопотання, так як не вбачає підстав та обставин, які можна було б з’ясувати під час допиту.
Зважаючи вищезазначені доводи щодо свідчень ключового свідка (зокрема, про те, що спираючись на свідчення свідка сторона обвинувачення обґрунтовує застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою), не можна не погодитися, що повторний допит свідка для з’ясування всіх обставин справи може мати важливе значення для ходу кримінального провадження. З цього приводу варто зазначити, що стаття 6 пункт 3 (d) Конвенції не вимагає виклику та допиту кожного свідка з боку обвинуваченого/підозрюваного, проте її метою є забезпечення повної рівності сторін у судовому процесі. ЄСПЛ сформулював тристоронній критерій для оцінки того, чи було дотримано право на виклик свідка для захисту згідно з цим положенням: (1) чи було прохання допитати свідка достатньо обґрунтованим і відповідним предмету обвинувачення; (2) чи національні суди врахували доречність таких показань і надали достатні причини для відмови у допиті; (3) чи рішення національних судів не підірвало загальну справедливість провадження. Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що необхідно перевірити, чи здатні показання свідка вплинути на результат розгляду або чи можна обґрунтовано очікувати, що вони зміцнять позицію захисту. Оцінка “достатності” аргументації захисту щодо допиту свідків має враховувати обставини конкретної справи, включаючи стадію та хід провадження, аргументацію сторін та їхню процесуальну поведінку (Khachapuridze and Khachidze v. Georgia, п. 95-97).
Після вирішення вищезазначених клопотань, суд надав можливість прокурору обґрунтувати своє клопотання щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор наголосив, що на даний момент існує три ризики, які залишаються незмінними протягом всього досудового розслідування та продовжують існувати. Зокрема:
- ризик переховування залишається актуальним, тому що, Филь С.В. підозрюється в здійсненні тяжкого кримінального правопорушення, є достатньо доказів про вчинення ним цього правопорушення, а також майновий стан дозволив би йому переховуватись;
- ризик впливу на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження зберігається до допиту всіх свідків;
- ризик вчинення іншого кримінального правопорушення тільки посилився, адже нещодавно Филю С.В. було повідомлено про підозру в іншій справі, що свідчить про його схильність до протиправних дій.
Крім того, прокурор зазначив, що теперішня застава становить 6 млн грн. Враховуючи характер вчиненого злочину (отримання неправомірної вигоди), можливі приховані статки та майновий стан підозрюваного (за останні вісім років його дохід становив 7 млн грн, а вартість земельних ділянок, які належать його родині оцінюється в — 10 млн грн), а також повідомлення про нову підозру у вчиненні злочину схожого характеру, прокурор просить не зменшувати розмір застави й продовжити запобіжний захід до 13 червня 2025 року.
У свою чергу, захисник зазначила, що:
- ризики, які були озвучені стороною обвинувачення не виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою, так як обґрунтування цих трьох ризиків залишається незмінним протягом всього кримінального провадження;
- подання нової підозри в вчиненні іншого кримінального правопорушення не може визначати існування одного з ризиків, так як сторона обвинувачення вже не вперше реєструє подібну підозру, але не доводить її до логічного завершення;
- підозрюваний не має значного майнового стану: частина майна йому не належить, решта перебуває під арештом, а наявність прихованих статків не підтверджена;
- у підозрюваного є підтвердженні проблеми зі здоров’ям, які за час його знаходження під вартою тільки погіршились;
- підозрюваний знав про проведення НСРД, внаслідок якої були отримані матеріали для обґрунтування застосування тримання під вартою щодо нього, проте не переховувався та продовжував демонструвати належну процесуальну поведінку.
Враховуючи все вищезазначене, захисник вважає, що в клопотанні прокурора варто відмовити, і є достатні підстави для пом’якшення запобіжного заходу, чи суттєвого зменшення розміру застави.
Крім того, підозрюваний додав, що для нього не буде посильна жодна сума, яка обчислюється мільйонами, так як він не має значного майнового стану.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив задоволити клопотання прокурора частково – продовжити запобіжний захід в вигляді тримання під вартою до 13.06.2025 та зменшити розмір застави до трьох мільйонів двадцяти восьми тисяч гривень. У разі внесення застави вважається, що до підозрюваного обрано запобіжний захід у вигляді застави, та на підозрюваного покладається обов’язок – прибувати на кожну вимогу до детективів НАБУ, які здійснюють досудове розслідування, та прокурорів САП, які здійснюють процесуальне керівництво, та/або суду.
Аналізуючи вищезазначене, експерти IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на наступні обставини:
Щодо ризиків. У рамках моніторингу даного кримінального провадження ми неодноразово звертали увагу, що як випливає із ухвал суду, сторона обвинувачення систематично обґрунтовує існування ризиків ідентичними обставинами, без посилання на конкретні факти. Таким чином ризики, визначені стороною обвинувачення більше схожі на абстрактні та шаблонні посилання. Крім того, варто також звернути увагу, що протягом дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного, ризики зменшились, так як із п’яти раніше визначених стороною обвинувачення ризиків, на даний момент, слідство визначає тільки три. Також варто відзначити, що принаймні щодо обгрунтування одного з ризиків (ризик вчинення іншого кримінального правопорушення), сторона обвинувачення підійшла ретельніше, так як в обґрунтування продовження строків запобіжного заходу щодо підозрюваного, слідство озвучило підставу, пов’язану із поданням нової підозри як існування одного з вищезазначених ризиків. Тим не менш, враховуючи твердження сторони захисту (подання нової підозри в вчиненні іншого кримінального правопорушення не може визначати існування одного з ризиків, так як сторона обвинувачення вже не вперше реєструє подібну підозру, але не доводить її до логічного завершення), то вищезазначені обставини вимагають подальшої перевірки.
З даного приводу ЄСПЛ нагадує, що розумність тривалості досудового ув’язнення не піддається абстрактній оцінці. Законність подальшого тримання обвинуваченого/підозрюваного під вартою повинна оцінюватися в кожному випадку на основі фактів та особливостей справи. Продовження тримання під вартою виправдане в даному випадку лише за наявності конкретних ознак того, що існує справжня вимога суспільного інтересу, яка переважає, незважаючи на презумпцію невинуватості, над правилом поваги до особистої свободи, викладеним у статті 5 Конвенції. Існування цих ризиків має бути належним чином встановлено, а міркування органів влади з цього приводу не можуть бути абстрактними, загальними чи стереотипними. Національні судові органи, перш за все, несуть відповідальність за те, щоб у певній справі досудове утримання обвинуваченого/підозрюваного під вартою не перевищувало розумного терміну. Органи влади повинні переконливо продемонструвати, що кожен період тримання під вартою, яким би коротким він не був, був виправданим . Вирішуючи питання про те, чи слід особу звільнити чи взяти під варту, вони повинні враховувати, чи існують інші способи забезпечення її явки до суду.(Gomes Costa v. Portugal, п. 73-79).
Недостатньо, щоб позбавлення волі здійснювалося відповідно до національного законодавства, воно також має бути необхідним за конкретних обставин кожної справи. Затримання особи є настільки серйозним заходом, що воно виправдане лише як крайній захід, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті та визнані недостатніми для захисту інтересів особи чи суспільства (Vrencev v. Serbia, п. 59).
Враховуючи обставини справи, характер обґрунтування стороною обвинувачення більшості ризиків, відсутність ознак того, що суд оцінив можливість призначення щодо підозрюваного більш м’якого запобіжного заходу, то виникають сумніви щодо дотримання принципів, гарантованих ЄКПЛ, а також наявні ознаки існування автоматичного продовження тримання під вартою в рамках даного кримінального провадження.
Щодо обґрунтованості розміру застави. Під час моніторингу даного кримінального провадження ми неодноразово підкреслювали, що розмір застави повинен оцінюватися, головним чином, “з огляду на особу обвинуваченого/підозрюваного, його майновий стан та його стосунки з особами, які надають гарантію, іншими словами – на ступінь впевненості в тому, що перспектива втрати гарантії або позову проти гарантів у разі неявки на суд буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі обвинуваченого/підозрюваного” (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80).
Крім того, гарантія, передбачена статтею 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-яких збитків, понесених внаслідок підозрюваного правопорушення, а лише присутність обвинуваченого/підозрюваного на слуханні. Оскільки питання, що стоїть на кону, є фундаментальним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні бути настільки ж обережними у встановленні відповідного розміру застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження утримання під вартою. Серйозність обвинувачень проти обвинуваченого/підозрюваного не може бути вирішальним фактором, що виправдовує розмір застави. Нездатність національних судів оцінити спроможність сплатити необхідну суму застави може призвести до того, що ЄСПЛ визнає порушення. (Istomina v. Ukraine, п. 25-26).
Враховуючи обгрунтування суду при визначенні розміру застави: “розмір застави був визначений з урахуванням того, що Филь С.В. обвинувачується в отриманні неправомірної вигоди у розмірі 16 000 гривень (приблизно 370 євро)…підозрюваний, ймовірно, співпрацював з іншими особами, які в рамках цього кримінального провадження вже внесли заставу у великому розмірі, що в свою чергу може доводити можливість внесення застави” . Водночас з урахуванням стандартів ЄСПЛ щодо помірності застави таке обґрунтування потребує детальнішого викладу матеріального стану підозрюваного та конкретних фактів, що підтверджують його фінансові можливості. Більше того, аналіз попередніх рішеннь суду засвідчує, що сума застави неодноразово знижувалася на підставі аналогічних доводів, що ускладнює простежити чітку методологію оцінки. Крім того, посилання на наявність “прихованих активів” залишається без відповідних доказів протягом усього строку тримання під вартою (7 місяців). Такі обставини викликають сумніви щодо відповідності та прозорості критеріїв визначення розміру застави.
Щодо стану здоров’я підозрюваного. Варто зазначити, що сторона захисту вже не вперше, в рамках цього провадження, звертає увагу суду на незадовільний стан здоров’я підозрюваного, з додаванням медичних висновків, які це підтверджують. Не винятком було і це засідання, проте суд, незважаючи на те, що є факти погіршення загального стану здоров’я підозрюваного та подальша необхідність лікування, назвав озвучені обставини “не глобальними”, що призводить до виникнення сумнівів щодо того, чи суд належним чином надав оцінку цим обставинам (враховуючи, що в судовій ухвалі по цьому засіданні суд не вказав, що в підозрюваного є проблеми зі здоров’ям) та чи були дотримані гарантії статті 3 ЄКПЛ.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з найфундаментальніших цінностей демократичного суспільства. Вона абсолютно забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, незалежно від обставин та поведінки жертви. Зокрема, під час розгляду питання про те, чи є тримання під вартою хворої особи, сумісним зі статтею 3 Конвенції, ЄСПЛ враховує: (a) стан здоров’я ув’язненого та вплив на нього способу виконання його або її ув’язнення, (b) якість наданого догляду та (c) чи слід продовжувати утримувати заявника під вартою з огляду на стан його або її здоров’я (Morabito v. Italy, п. 101).
Заходи, що позбавляють осіб волі, неминуче містять елемент страждань та приниження. З огляду на це, стаття 3 вимагає від держави забезпечити, щоб усі ув’язнені трималися в умовах, сумісних з повагою до їхньої людської гідності, щоб спосіб їхнього утримання не піддавав їх стражданням або труднощам, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, властивий такому заходу, та щоб, враховуючи практичні вимоги ув’язнення, їхнє здоров’я та благополуччя були належним чином забезпечені, серед іншого, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги. ЄСПЛ наголосив, що особи, які перебувають під вартою, перебувають у вразливому становищі, і що органи влади зобов’язані захищати їх (Rooman v. Belgium, п. 142-143).
ЄСПЛ нагадує, що сам факт огляду ув’язненого лікарем та призначення йому певного лікування не може автоматично призвести до висновку про належність наданої допомоги. Крім того, органи влади повинні забезпечити вичерпний облік інформації про стан здоров’я затриманого та отриману ним допомогу під час утримання під вартою, щоб затриманий отримував швидкий та точний діагноз і належний догляд, а також щоб він, коли цього вимагає хвороба, піддавався регулярному та систематичному спостереженню, пов’язаному з комплексною терапевтичною стратегією, спрямованою на вирішення проблем зі здоров’ям або запобігання їх погіршенню, а не на лікування їхніх симптомів. Крім того, органи влади повинні продемонструвати, що вони створили необхідні умови для ефективного дотримання призначеного лікування. Крім того, догляд, що надається у в’язницях, має бути відповідним, тобто на рівні, порівнянному з тим, який державні органи зобов’язалися надавати населенню загалом. Однак це не означає, що кожному ув’язненому гарантується такий самий рівень медичної допомоги, як і в найкращих медичних закладах поза межами в’язниці. Якщо допомога неможлива в місці утримання під вартою, затримана особа повинна мати можливість бути госпіталізованою або переведеною до спеціалізованої служби (Tarricone v. Italy, п. 76).
Враховуючи факт неминучого погіршення здоров’я підозрюваного в умовах тримання під вартою, необхідність лікування та обстеження, а також відсутність видимих ознак того, що суд надав належну оцінку твердженням захисника про стан здоров’я підозрюваного, то ми не можемо однозначно стверджувати, що гарантії статті 3 ЄКПЛ у рамках даного кримінального провадження належним чином дотримані, особливо враховуючи той факт, що сторона захисту не вперше намагається звернути увагу суду на вищезазначені обставини.
Підсумовуючи все вищезазначене, експерти IAC ISHR, вважають, що в рамках даного судового процеси є ознаки порушення права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ), рівності сторін судового процесу (п.1 ст. 6 ЄКПЛ), права на повагу до приватного життя (ст. 8 ЄКПЛ), обґрунтованості досудового тримання під вартою (автоматичне продовження тримання під вартою) (п.3 ст.5 ЄКПЛ), принципу заборони катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання (ст.3 ЄКПЛ).
