13 березня 2025 року в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду в рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 19.02.2025 щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в 6 мільйонів гривень відносно Филя С.В. якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364; ч.3 ст.358; ч.2, 4 ст.368-4 КК України (зловживання владою або службовим становищем; підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; підкуп особи, яка надає публічні послуги). На засіданні був присутній підозрюваний, захисник, прокурор та колегія суддів з Чорненькою Д.С., Панаідом І.В. та головуючим Боднарем С.Б.

• На початку судового засідання суд надав стороні захисту можливість викласти обґрунтування апеляційної скарги. Захист клопотав про скасування ухвали суду першої інстанції та винесення нової ухвали, якою буде відмовлено у задоволенні клопотання прокурора та застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. В обґрунтуванні апеляційної скарги захисник навела такі аргументи:
• з 04.11.2024, коли були призначено діючий запобіжний захід, обсяг ризиків зменшився, з п’яти ризиків на даний момент сторона обвинувачення та ВАКС визначає тільки три;
• обґрунтування вищезазначених трьох ризиків не змінюється протягом всього знаходження підозрюваного під вартою (шість місяців);
• сторона обвинувачення використовує стандартні та шаблонні обґрунтування щодо існування ризиків та необхідності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
• за півроку знаходження підозрюваного під вартою не проводились жодні слідчі дії;
• подальше продовження запобіжного заходу є небезпечним для життя підозрюваного, так як він має проблеми зі здоров’ям, що підтверджено відповідними лікарськими висновками;
• частина майна на основі якого сторона обвинувачення обґрунтовує визначену суму застави не належить Филю С.В., що підтверджено відповідними документами;
• наявність прихованих статків при обґрунтуванні суми застави не доведено.

Враховуючи вищезазначені обставини, адвокати просили суд розглянути можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу в вигляді домашнього арешту, який, на думку захисту, також забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків.

Прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, обґрунтовуючи свою позицію тим, що підозрюваний порушив покладені на нього процесуальні обов’язки, зокрема заборону спілкуватися з іншим підозрюваним у межах кримінального провадження, що, на думку сторони обвинувачення, було підтверджено результатами негласних слідчих (розшукових) дій.

Суд підтримав позицію обвинувачення, незважаючи на аргументи захисту щодо втручання у приватне спілкування підозрюваного та його адвоката, порушення прав підозрюваного й адвокатської таємниці. Судді зазначили, що сама лише присутність захисника в чаті не звільняє підозрюваних від обов’язку не спілкуватися між собою. Крім того, суд вказав, що першої інстанції вже неодноразово переглядав розмір застави з урахуванням усіх обставин, а доводи, на які посилається сторона захисту, раніше були оцінені судами.

Заслухавши доводи сторін, суд прийняв рішення залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу сторони захисту – без задоволення.

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне виокремити ключові аспекти, які, відповідно до практики ЄСПЛ, можуть свідчити про можливі порушення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 ЄКПЛ, а також права на свободу та особисту недоторканність, передбаченого статтею 5 Європейської конвенції з прав людини.

Стосовно ризиків. Варто звернути увагу, що підозрюваний перебуває під вартою уже шість місяців. Протягом цього періоду, як суд першої інстанції, так і сторона обвинувачення визнавали, що обсяг ризиків зменшився, і станом на останнє продовження даного запобіжного заходу (19.02.2025) цих ризиків існує три. Експерти моніторингової місії IAC ISHR неодноразово аналізували клопотання сторони обвинувачення щодо продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даному кримінальному провадженні стосовно Филя С.В., і неодноразово звертали увагу, що обґрунтування існуючих ризиків мають ознакистандартних, стереотипних та шаблонних конструкцій без належних та конкретних обґрунтувань (див. Моніторинг кримінального провадження Филя С.В. від 19.02.2025, 03.01.2025, 27.12.2024). Також слід зауважити, що сторона обвинувачення посилається на існування трьох ризиків, однак їх обґрунтування залишається незмінним протягом усього періоду тримання підозрюваного під вартою. Відсутність нових обставин, які могли б виправдати подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу, а також ненадання належного обґрунтування неможливості застосування більш м’якого заходу ставлять під сумнів пропорційність та обґрунтованість тримання під вартою.

З цього приводу ЄСПЛ зазначає, що відповідно до усталеної практики Суду за статтею 5 п. 3, наявність обґрунтованої підозри є умовою sine qua non для обґрунтованості досудового тримання під вартою, але після закінчення певного часу – тобто з моменту винесення першого судового рішення про взяття під варту – вона вже не є достатньою. Тоді Суд повинен встановити (1) чи продовжують інші підстави, на які посилаються судові органи, виправдовувати позбавлення волі, і (2) якщо такі підстави були “відповідними” і “достатніми”, чи проявили національні органи “особливу старанність” при здійсненні провадження. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки він є коротким, має бути переконливо продемонстроване владою. Обґрунтування, які вважаються “відповідними” і “достатніми” причинами – на додаток до наявності обґрунтованої підозри – у практиці Суду включають такі підстави, як небезпека втечі, ризик тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризик змови, ризик вчинення повторного злочину, ризик спричинення громадських заворушень і необхідність захисту затриманого. До винесення обвинувального вироку обвинувачений (підозрюваний) повинен вважатися невинуватим, і мета положення, що розглядається, по суті, полягає в тому, щоб вимагати його тимчасового звільнення після того, як його подальше утримання під вартою перестане бути обґрунтованим. Питання про те, чи є період часу, проведений у досудовому ув’язненні, розумним, не може оцінюватися абстрактно. Те, чи є розумним перебування обвинуваченого під вартою, має оцінюватися на основі фактів кожної справи та відповідно до її особливостей. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі лише за наявності конкретних ознак реальної вимоги суспільного інтересу, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи, викладене у статті 5 Конвенції. Забезпечення того, щоб у кожній конкретній справі досудове тримання обвинуваченого під вартою не перевищувало розумного строку, покладається насамперед на національні судові органи. Відповідно, вони повинні, поважаючи принцип презумпції невинуватості, вивчити всі факти, що свідчать за або проти існування вищезгаданої вимоги суспільного інтересу або виправдовують відступ від правила, передбаченого статтею 5, і повинні викласти їх у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення (Maassen v. The Netherlands, п. 55-57).

Також варто додати, що ЄСПЛ визначає, що зі спливом часу ризики зменшуються. Більше того, щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються ” (Tiron v. Romania, п.39). Більше того, при обґрунтуванні клопотання про продовження тримання під вартою, перелічуючи конкретні підстави (ризики) чому запобіжний захід необхідно продовжити, органи влади повинні навести обґрунтовані причини та пояснення, чому вони вважають ці підстави застосованими до справи заявника для того, щоб можливе порушення п.3 ст.5 ЄКПЛ не набуло повторюваного характеру, а тримання під вартою не стало необґрунтованим (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50-51).

Враховуючи, що сторона обвинувачення визнає, що обсяг ризиків зменшився, не наводячи необхідні додаткові нові обставини, які могли би виправдати подальше застосування запобіжного заходу в вигляді триманні під вартою, спираючись на ідентичні обґрунтування, які мають ознаки шаблонних конструкцій у кожному з клопотань сторони обвинувачення,  виникають об’єктивні сумніви, що як суд першої інстанції, так і апеляційна колегія в рамках даного засідання, надали належну оцінку вищезазначеним обставинам, а подальше застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою є виправданим та належним чином обґрунтовано.

Стосовно стану здоров’я підозрюваного. Сторона захисту звернула увагу на те, що підозрюваний має серйозні проблеми зі здоров’ям, що підтверджується відповідними медичними висновками. Враховуючи це, захисник наголосив на потенційній загрозі для його життя та необхідності медичного обстеження і можливої госпіталізації.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що питання життя та здоров’я повинні бути пріоритетними при ухваленні процесуальних рішень. Відповідно до статті 3 ЄКПЛ, заборона катування, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є абсолютною та становить одну з ключових засад демократичного суспільства. Навіть за найскладніших обставин держави зобов’язані забезпечувати умови, що відповідають принципам гуманного поводження.

Заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є цінністю цивілізації, тісно пов’язаною з повагою до людської гідності (Schmidt and Šmigol v. Estonia, п.120-121). Держава повинна забезпечити, щоб особа трималася під вартою в умовах, сумісних з повагою до її людської гідності, щоб спосіб і метод виконання цього заходу не завдавали їй страждань або труднощів, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, притаманних ув’язненню, і щоб, з огляду на практичні вимоги ув’язнення, її здоров’я і благополуччя були належним чином забезпечені. Таким чином, відсутність належної медичної допомоги для осіб, які перебувають під вартою, може спричинити відповідальність держави за статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, ЄСПЛ зазначає, що недостатньо, щоб затриманих осіб обстежували і ставили діагноз; натомість, необхідно забезпечити належне лікування діагностованої проблеми (Fenech v. Malta, п.126). 

Слід зауважити, що суд не надав жодної реакції на ці аргументи під час судового засідання. Відтак, залишається відкритим питання, чи були зазначені обставини належним чином оцінені судом.

Стосовно втручання в приватне спілкування. Як ми неодноразово звертали увагу, у ході проведення досудового розслідування, сторона обвинувачення отримала доступ до приватного спілкування захисника та підозрюваного в порядку проведення НСРД. У результаті цього, сторона обвинувачення мала доступ до матеріалів, що становлять собою адвокатську таємницю, та в подальшому використовували матеріали з цього листування для обґрунтування застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою. Також варто звернути увагу на репліку суддів колегії в даному засіданні, які заявили, що : “перебування захисника в чаті не може звільняти підозрюваних від обов’язку не спілкуватись між собою”. Фактично, є ознаки того, що апеляційна колегія намагалась виправдати метод здійснення вищезазначеної НСРД, що відбулась шляхом втручання в приватне спілкування між підозрюваним та його захисником. Експерти IAC ISHR, не можуть погодитись з такою позицією суду та звертають увагу, що втручання в приватне спілкування між захисником та підозрюваним заборонене як ЄКПЛ, так і КПК. 

З приводу цього необхідно зазначити, що кореспонденція між адвокатом і його клієнтом, незалежно від її змісту або мети, користується підвищеним рівнем захисту відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Ekinci Et Akalin v. Turkey, п. 47). Крім того, варто додати, що адвокатура займає центральну роль у здійсненні правосуддя та підтримці верховенства права. Свобода адвокатів здійснювати свою професійну діяльність без надмірних перешкод є невід’ємною складовою демократичного суспільства та необхідною передумовою ефективного застосування положень Конвенції, зокрема гарантій справедливого судового розгляду та права на особисту безпеку. Таким чином, переслідування або утиски представників юридичної професії завдають удару по самій суті системи Конвенції. Більше того, листування з адвокатами, незалежно від того, чи стосується воно запланованого або незавершеного провадження, чи має загальний характер, в принципі є привілейованим згідно зі статтею 8 Конвенції. Її рутинна перевірка, особливо особами або органами влади, які можуть мати безпосередній інтерес до предмета, що міститься в ній, не відповідає принципам конфіденційності та професійної таємниці, що стосуються відносин між адвокатом та його клієнтом (Amazli v. Azerbaijan, п. 35-36). Будь-яке спілкування між адвокатами та їхніми клієнтами має право на посилений захист відповідно до Конвенції, для цілей статті 8 не має вирішального значення, чи уклав адвокат на момент конкретної розмови офіційний договір про юридичне представництво з клієнтом (Denysyuk and Others v. Ukraine, п. 145-146). 

Експерти моніторингової місії IAC ISHR послідовно та систематично фіксують ознаки вищезазначеного питання в рамках даного кримінального провадження як у суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції. Водночас викликає занепокоєння відсутність чіткої правової оцінки з боку суду щодо можливості використання матеріалів, отриманих у результаті втручання в конфіденційне спілкування захисника та його клієнта. Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне привернути увагу до цієї ситуації, щоб уникнути створення правової невизначеності у сфері проведення НСРД та забезпечити дотримання гарантій права на справедливий суд відповідно до ст. 6 ЄКПЛ.

Щодо обґрунтованості застави. Експерти IAC ISHR фіксують тенденцію призначення надмірних розмірів застави, які часто не мають належного обґрунтування та не підтверджені конкретними доводами. Це фактично позбавляє підозрюваного реальної альтернативи триманню під вартою. Незважаючи на неодноразове зменшення судом першої інстанції суми застави, матеріали щодо майнового стану підозрюваного свідчать про його неспроможність сплатити навіть скориговану суму в 6 мільйонів гривень. Водночас судове обґрунтування не містить конкретних підтверджень щодо існування прихованих активів або значного незаконного збагачення, а використання оціночних формулювань на кшталт “приховані доходи” не може вважатися достатнім з точки зору об’єктивного спостерігача.

З огляду на це, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на системну проблему визначення розміру застави в українському судочинстві. Національні суди часто встановлюють її без урахування релевантних факторів та належного обґрунтування, що спотворює саму мету застосування цього запобіжного заходу. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що розмір застави має бути ретельно обґрунтований у судовому рішенні, а також має враховувати матеріальне становище обвинуваченого (Georgieva v. Bulgaria, п.п. 15, 30-31). Водночас обвинувачений (підозрюваний) зобов’язаний надавати достатню та перевірену інформацію щодо розміру застави, який буде співмірним (Iwanczuk v. Poland, п. 66).

Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному кримінальному провадженні є ознаки порушення права на справедливий суд (п.1 ст.6 ЄКПЛ), автоматичного продовження тримання під вартою та обґрунтованості досудового тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ), порушення права на повагу до приватного життя (ст. 8 ЄКПЛ), принципу заборони катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання (ст.3 ЄКПЛ).