18. 05. 2026
28 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52017000000000365 (справа № 991/878/22) стосовно народного депутата України VII–IX скликань Дубневича Ярослава Васильовича, його колишнього помічника, першого заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» Пушкаренка Едуарда Володимировича, колишнього засновника ТОВ «Арго» Шевченка Антона Ігоровича, директора ТОВ «Корпорація КРТ» Місьонги Олега Ігоровича, голови правління ПАТ «Дніпропетровський стрілочний завод» Тараненка Сергія Дмитровича, його заступника Крячка Валерія Олександровича, начальника відділу верхньої будови колії філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» Степаненка Андрія Олексійовича, а також працівників цього відділу Захаревич Оксани Анатоліївни та Клепак Тетяни Петрівни, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). У судовому засіданні брали участь обвинувачені (частина з них у режимі відеоконференції), їх захисники (частина з них у режимі відеоконференції), прокурор, представник потерпілого та колегія суддів у складі з головуючим суддею Олійником О. В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового розгляду стало клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, сторона захисту посилалася на наявність нових обставин, зокрема відомостей із Єдиного реєстру досудових розслідувань, які, за твердженням захисту, не були предметом належної оцінки під час попереднього судового розгляду. На думку захисту, підставою для закриття кримінального провадження є сплив строків досудового розслідування після повідомлення особі про підозру. Крім того, захисник звернув увагу, що провадження вже раніше закривалося з аналогічних правових підстав, однак у подальшому відповідне рішення було скасоване Апеляційною палатою ВАКС, після чого справа була призначена до повторного розгляду.
Сторона захисту наполягала, що досудове розслідування здійснювалося поза межами строків, визначених кримінальним процесуальним законодавством, оскільки після повідомлення особам про підозру відповідні строки, на думку захисту, сплинули, а їх належне продовження уповноваженим суб’єктом не відбулося. У зв’язку з цим захист стверджував, що обвинувальний акт було скеровано до суду з істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, що, на думку сторони захисту, може свідчити про недотримання належної правової процедури та гарантій справедливого судового розгляду. Для підтвердження своєї позиції захисник посилався на відомості з ЄРДР, а також демонстрував суду відповідні документи та узагальнюючі таблиці, які, за твердженням сторони захисту, підтверджують порушення строків досудового розслідування.Окремо сторона захисту наголосила, що єдиним суб’єктом, уповноваженим продовжувати строки досудового розслідування після повідомлення особі про підозру, є прокурор. Водночас, за твердженням захисту, у даному кримінальному провадженні відповідні строки двічі продовжувалися слідчим суддею, що, на думку сторони захисту, виходить за межі його процесуальних повноважень та суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства. Крім того, захисник звернув увагу, що фактичні обставини, викладені у первинній фабулі кримінального провадження, відрізняються від тих обставин, які згодом були покладені в основу обвинувачення. За позицією сторони захисту, частина первинних відомостей стосувалася інших осіб, інших подій та іншого кримінального правопорушення, що, на думку захисту, також потребує належної правової оцінки в контексті дотримання процесуальних гарантій та принципу правової визначеності.
У зв’язку із закінченням відведеного для судового засідання процесуального часу розгляд клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження було відкладено для продовження у наступному судовому засіданні.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на те, що доводи сторони захисту у даному кримінальному провадженні порушують комплексне та принципове питання дотримання строків досудового розслідування як однієї з базових інституційних гарантій права на справедливий судовий розгляд та належну правову процедуру. Значення процесуальних строків у кримінальному провадженні не обмежується виключно організаційною чи технічною функцією. Їх дотримання безпосередньо пов’язане із забезпеченням правової визначеності, передбачуваності кримінального переслідування, а також із необхідністю запобігання свавільному, непропорційному та надмірно тривалому втручанню держави у права особи. У цьому контексті особливого значення набуває питання дотримання встановлених законом меж досудового розслідування після повідомлення особі про підозру. Саме на цьому етапі кримінального провадження особа набуває процесуального статусу, який істотно впливає на її права, репутацію, приватне та професійне життя, а відтак будь-яке продовження кримінального переслідування поза межами чітко визначеної законом процедури потенційно може створювати ризики порушення принципу правової визначеності та належної правової процедури.
У зв’язку з цим доводи сторони захисту щодо можливого спливу строків досудового розслідування, а також щодо належності суб’єкта, уповноваженого на їх продовження, потребують особливо ретельної, самостійної та змістовної перевірки з боку національного суду. Йдеться не лише про формальне встановлення процесуальних дат чи технічне співставлення окремих процесуальних рішень, а про оцінку того, чи було забезпечено дотримання фундаментальних гарантій кримінального процесу, зокрема принципів законності, правової визначеності, передбачуваності та належної правової процедури. У цьому аспекті заслуговують на увагу також твердження сторони захисту про те, що дане кримінальне провадження вже раніше закривалося з аналогічних правових підстав, а питання щодо строків досудового розслідування фактично повторно стало предметом судового розгляду після скасування відповідного рішення Апеляційною палатою ВАКС. Повторне виникнення аналогічних процесуальних питань у межах одного провадження може свідчити про наявність більш глибокої та системної процесуальної проблематики, яка виходить за межі звичайного спору сторін щодо тлумачення окремих норм кримінального процесуального законодавства. Крім того, окремої уваги потребують доводи сторони захисту щодо відмінності між первинною фабулою кримінального провадження та обставинами, які у подальшому були покладені в основу обвинувачення. Такі твердження безпосередньо стосуються принципу правової визначеності та права особи бути належним чином і своєчасно поінформованою про характер і підстави кримінального переслідування. За таких обставин судове дослідження відповідних доводів має особливе значення для оцінки того, чи не вийшло кримінальне переслідування за межі первинних процесуальних рамок, визначених на початковому етапі провадження.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що дотримання процесуальних строків у кримінальному провадженні є невід’ємною складовою гарантій справедливого суду та правової визначеності, закріплених у статті 6 Конвенції. Такі строки мають не лише організаційний, а й виразний правозахисний характер, оскільки спрямовані на запобігання свавільному та надмірно тривалому кримінальному переслідуванню особи (Panchenko v. Russia, пп. 124, 129). У практиці Суду також підкреслюється, що будь-які процесуальні дії, які впливають на перебіг строків, зокрема повідомлення про підозру або про завершення досудового розслідування, мають здійснюватися у спосіб, що забезпечує реальне, ефективне та належним чином підтверджене інформування особи. Формальне або опосередковане «знання» про існування кримінального провадження без дотримання встановленої процесуальної процедури ЄСПЛ не визнає достатнім для обмеження прав особи чи для легітимації подальших процесуальних кроків держави (Sejdovic v. Italy, пп. 81–88).
Водночас, враховуючи початкову стадію моніторингу цього кримінального провадження, а також те, що розгляд заявленого стороною захисту клопотання на момент судового засідання не був завершений, експерти моніторингової місії IAC ISHR наразі не мають достатніх підстав для формулювання остаточних висновків щодо наявності ознак порушення права на справедливий судовий розгляд.
У зв’язку з цим справа рекомендується до подальшого моніторингу
