08. 04. 2024
2 квітня 2024 року у Печерському районному суді м. Києва відбулось судове засідання в рамках кримінального провадження №42020000000002261 відносно народного депутата ІX скликання Дубінського Олександра Анатолійовича, якого підозрюють у вчиненні дій на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України по ч.1 статті 111 та ч.1 статті 255 КК України.
Кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування. Основним питанням засідання був розгляд клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою Дубінського О.А. Як зазначено у матеріалах сторони обвинувачення, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було обрано Дубінському О.А. 14.11.2023 р. та продовжено двічі (11.01.2024 та 09.02.2024).
Експерти IAC ISHR провели аналіз та порівняння поданого клопотання та попереднього (від 08.02.2024) в частині причин необхідності продовження досудового слідства та ризиків невиконання підозрюваним своїх процесуальних обов’язків, якими прокурор обґрунтовував необхідність продовження тримання під вартою. Експерти прийшли до висновку, що протягом двох місяців ситуація у провадженні не змінилася і жодних суттєвих дій для завершення досудового розслідування проведено не було. Основними причинами продовження тримання під вартою сторона обвинувачення вказала необхідність проведення ряду експертиз (2 портретні, 3 – звукозаписів, 1 – судово-психологічну), двох фоноскопічних експертиз, завершення проведення огляду документів, технічних пристроїв та ін. Текст запланованих процесуальних дій в обох клопотаннях практично ідентичний. Текст з обґрунтуванням ризиків в обох клопотаннях абсолютно ідентичний.
Окрім того, спостерігачі IAC ISHR звертають увагу на окремі аспекти заперечення сторони захисту на клопотання прокурора щодо продовження тримання під вартою:
За словами сторони захисту, за весь час знаходження Дубінського О.А. під вартою не було проведено жодної процесуальної дії, негласної слідчо-розшукової дії, експертиз, у тому числі портретної експертизи щодо питання безпосередності участі Дубинського О.А. у прес-конференціях, які є складовою підозри, та ін.
Враховуючи те, що до підозрюваного застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, експерти IAC ISHR звертають увагу на практику ЄСПЛ щодо ефективності розгляду справи (здійснення розслідування). Так, у рішенні M.H. AND S.B. v. Hungary ЄСПЛ зауважив, що підлягає перевірці той факт, чи виявили компетентні національні органи «особливу старанність» у проведенні провадження, оскільки тривалість тримання під вартою не повинна перевищувати розумно необхідної для переслідуваної мети (M.H. AND S.B. v. Hungary, п. 70, Scott v. Spain, п. 74).
На думку захисників, докази, на яких ґрунтується підозра не є достатніми. Одним з доказів є покази свідка Колєснікова І.В. (який наразі вже відбуває покарання у вигляді позбавлення волі за схожим обвинуваченням) щодо можливої участі Дубінського О.А. зі слів іншого підозрюваного, тобто зі слів третіх осіб. Також у матеріалах слідства фігурують дані щодо наявності зв’язку між підозрюваним та ГУ ГШ ЗС РФ, де підозрюваний мав певний позивний – «Буратіно». Сторона захисту надала докази, отримані офіційно як відповідь на адвокатський запит (Лист СБУ до ДБР), виходячи з яких, позивний «Буратіно», який використовується російськими спецслужбами, належить іншій особі. Нажаль, безпосередньо даний доказ не був відкритий спостерігачам IAC ISHR та іншим вільним слухачам через рішення суду про закриття частини судового засідання. Про закриття засідання на час перегляду відео-доказу суд просив прокурор.
По-третє, результати проведеної судової психолого-лінгвістичної експертизи висловлювань Дубінського О.А. на прес-конференціях проводились експертом, який, за словами адвокатів, був позбавлений раніше судом свідоцтва про право здійснювати експертну діяльність через свою «упередженість» при проведенні експертиз.
Сторона захисту також наголосила на тому, що одним з ризиків, яким прокурор підтверджував необхідність продовження саме тримання під вартою, була загроза того, що Дубінський О.А. продовжить вести журналістську діяльність, що буде продовженням здійснення злочинної діяльності. Таким чином, на думку адвокатів, сторона обвинувачення позбавляє Дубінського О.А. конституційного права на свободу думки і слова.
У схожій справі Selahattin Demirtaş v. Turkey ЄСПЛ зазначив, що участь у законному публічному зібранні [зборах Конгресу демократичного суспільства] та той факт, що заявник там виступив, не можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що він міг вчинити одне з правопорушень, про які йдеться (причетність до терористичної організації та публічне підбурювання до вчинення злочину). Стверджувані дії заявника в цьому відношенні ЄСПЛ пов’язав із здійсненням прав згідно з ЄКПЛ, зокрема статтями 10 і 11 (§239).
Експерти IAC ISHR розглянули питання продовження тримання під вартою також з погляду пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ).
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення».
Як зазначає ЄСПЛ у рішенні по справі Affaire Parildak v. Turkey, пункт (c) статті 5 § 1 не передбачає, що органи розслідування мають зібрати достатні докази для висунення звинувачень під час арешту або під час тримання під вартою. Факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для виправдання засудження або навіть висунення обвинувачення, що відбувається на наступному етапі процедури кримінального розслідування.
Тим не менш, ЄСПЛ наголошує на тому, що «правдоподібність» або «обґрунтованість» підозр, на яких має ґрунтуватися арешт, становить суттєвий елемент захисту, який заявляється підпунктом (c) пункту 1 статті 5 Конвенції, від свавільного позбавлення волі. Ось чому підозра в добросовісності сама по собі недостатня (Atilla Taş v. Turkey, §123). Однак «правдоподібність» підозр, на яких має ґрунтуватися позбавлення волі, становить суттєвий елемент захисту, який пропонується підпунктом (с) пункту 1 статті 5 Конвенції. Слова «правдоподібні причини» означають, що мають бути факти чи інформація, здатні переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити правопорушення (Affaire Atilla Tas v. Turkey § 123, Affaire Parildak v. Turkey § 57-61, Kavala v. Turkey §128).
Як правило, проблеми в цій сфері виникають на рівні фактів. На додаток до фактичного аспекту, існування «імовірних підстав для підозри» у значенні статті 5 § 1 c вимагає, щоб факти, на які посилається сторона обвинувачення, могли обґрунтовано вважатися такими, що підпадають під дію однієї із статей Кримінального кодексу, яка стосується кримінальної поведінки. Експерти IAC ISHR наголошують, що не може бути обґрунтованої підозри, якщо дії чи факти, звинувачені проти затриманого, не становили злочину на момент їх скоєння. ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що не повинно здаватися, що самі заявлені дії були пов’язані із здійсненням заявником своїх прав, гарантованих Конвенцією (п. 60, 61 Affaire Parildak v. Turkey).
У контексті участі у законних зборах та мітингах, ЄСПЛ підкреслює, що враховуючи те, що Конвенція має на меті захист прав не теоретичний і ілюзорний, а конкретний і ефективний, підозри, засновані на підході, що полягає в криміналізації здійснення прав і свобод, визнаних Конвенцією, не можуть вважатися правдоподібними. В іншому випадку звернення до поняття «правдоподібної підозри» для позбавлення людей їхньої фізичної свободи призвело б до ризику унеможливлення здійснення прав і свобод, визнаних Конвенцією (Sabuncu and others v. Turkey, § 148). З цього приводу ЄСПЛ нагадує, що будь-яке позбавлення волі має відповідати меті, яку переслідує стаття 5 Конвенції: захистити особу від свавілля. Існує основоположний принцип, згідно з яким жодне свавільне затримання не може бути сумісним із статтею 5 § 1, а поняття «свавільне», що міститься в статті 5 § 1, виходить за рамки невідповідності національному законодавству, так що позбавлення волі може бути законним згідно з національним законодавством, і водночас довільним і, отже, таким, що суперечить Конвенції (Creangă v. Romania, § 84).
Застосовуючи вищезазначені принципи, завдання ЄСПЛ, згідно зі статтею 5 Конвенції, полягає в тому, щоб перевірити, чи існували факти чи інформація, здатні переконати об’єктивного спостерігача в тому, що заявник міг вчинити злочин, у якому його звинувачують. З цією метою важливо, щоб факти, які лежать в основі підозри, були обґрунтовані об’єктивними елементами, які можна перевірити, і щоб вони обґрунтовано підпадали під один із розділів КПК, який стосується злочинної поведінки. (Affaire Parildak v. Turkey, §66).
У світлі цих висновків експерти IAC ISHR, проводячи аналогію з вищевказаними рішеннями ЄСПЛ, виражають своє занепокоєність можливим порушенням статті 5 ЄКПЛ, щодо криміналізації здійснення прав і свобод, визнаних Конвенцією. А також зауважують, що для продовження тримання під вартою обов’язкова не лише наявність вагомих причин підозрювати затриману особу у вчиненні правопорушення а і «особлива старанність» органів досудового провадження, направлена на те, щоб особа не знаходилась під підозрою тривалий час.
На підставі вищевказаного, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
