7 лютого 2025 року Шевченківському районному суді міста Києва в рамках кримінального провадження №42020000000002261 продовжилось підготовче судове засідання по справі народного депутата ІX скликання Дубінського Олександра Анатолійовича, якого обвинувачують у вчиненні дій на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України по ч.1 статті 111 та ч.1 статті 255 КК України. Суд засідав у складі колегії трьох суддів з головуючим суддею Слободянюком П.Л. Також у судовому засіданні був присутній прокурор, підозрюваний Дубінський О.А. та його захисники.

Основним питанням засідання був розгляд клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м’який.

На початку засідання адвокати обвинуваченого заявили клопотання про відвід колегії суддів, мотивуючи це їхньою упередженістю. Незважаючи на твердження захисту, що раніше таких відводів не заявлялося, суд залишив клопотання без розгляду, що викликало зауваження захисника щодо можливості скасування будь-якого ухваленого рішення на цій підставі. Колегія суддів не відреагувала на цю заяву.

Крім того, один з адвокатів звернув увагу на те, що клопотання прокурора було подано без належних додатків, у зв’язку з чим захист просив повернути його. Головуючий суддя зазначив, що це питання буде розглянуто в нарадчій кімнаті. Разом з тим суд задовольнив клопотання сторони захисту про можливість обвинуваченого перебувати поруч із адвокатами під час судових засідань.

Прокурор, обґрунтовуючи необхідність продовження запобіжного заходу, зазначив, що ризики, через які було застосовано тримання під вартою, залишаються актуальними. Водночас, спостерігачі IAC ISHR звертають увагу, що прокурор не навів нових доказів або аргументів щодо існування таких ризиків.

Сторона захисту, у свою чергу, наголосила на наступних обставинах, що, на їхню думку, обґрунтовують необхідність зміни запобіжного заходу:

1. Ускладнене надання медичної допомоги – підозрюваного раніше переніс операцію, що потребує регулярного медичного нагляду, однак він тривалий час не міг зробити МРТ, а необхідне лікування не надається.
2. Відсутність порушень режиму утримання в СІЗО або інших протиправних дій з боку підозрюваного.
3. Сторона обвинувачення не обґрунтовує ризики та не враховує їх зменшення, хоча підозрюваний перебуває під вартою вже 15 місяців.

Дубінський О.А. також заявив про упередженість двох суддів колегії та їхню співпрацю з СБУ. Він стверджував, що основний свідок у справі давав покази під тиском і зазнав фізичного насильства, що, як заявив підозрюваний, видно на відповідному відеозаписі. У зв’язку з цим захист наполягав на виклику цього свідка до суду для безпосереднього надання свідчень.

Крім того, Дубінський О.А. знову наголосив на тому, що справа є політично мотивованою. Він стверджував, що обвинувачення проти нього є частиною міжнародного політичного конфлікту, пов’язаного з виборами у США та заявив, що всі підозри базуються на дискредитації Джо Байдена та Джорджа Сороса на користь Дональда Трампа та російської розвідки. Зважаючи на це, Дубінський О.А. категорично відмовився від будь-якої альтернативи триманню під вартою, окрім особистого зобов’язання. Адвокати також додатково зауважили, що у справі були  численні порушення, які, на їхню думку, дають підстави для оскарження будь-якого судового рішення.

За результатами розгляду суд ухвалив рішення про продовження Дубінському О.А. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають низку ознак порушення права на справедливий суд у цьому кримінальному провадженні, що викликає серйозні занепокоєння з точки зору відповідності процесу національним та міжнародним стандартам.

Передусім, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що відсутність належного розгляду клопотання про відвід суддів є серйозним порушенням принципу незалежності та неупередженості суду, що закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ). Суд не лише не розглянув це питання по суті, а й фактично проігнорував його, що суперечить практиці ЄСПЛ, зокрема рішенням у справах Suren Antonyan v. Armenia (п.п. 132-134) та Morice v. France (п.п. 75-78), де Суд наголосив, що належний розгляд обґрунтованих сумнівів щодо упередженості суддів є невід’ємною складовою права на справедливий суд. Об’єктивний підхід до оцінки неупередженості суду є ключовим елементом справедливого судочинства, оскільки дозволяє визначити, чи існують обґрунтовані сумніви щодо безсторонності суддів. Важливу роль у цьому контексті відіграє також позиція об’єктивного спостерігача – незалежного стороннього суб’єкта, який оцінює судовий процес крізь призму загальновизнаних стандартів правосуддя. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати таким, що здійснюється справедливо. Відтак, ЕСПЛ констатує, що якщо з точки зору об’єктивного спостерігача можуть виникати обґрунтовані сумніви щодо неупередженості суду, це може вплинути на загальну довіру до судової системи. У демократичному суспільстві така довіра є необхідною умовою забезпечення справедливого судового розгляду.Відмова від розгляду відводу, особливо коли йдеться про підозри у співпраці суду зі стороною обвинувачення, може суттєво вплинути на довіру до неупередженості судового розгляду (Gaydashsevskyy v. Ukraine, п. 29).

Другим критичним питанням є автоматичне продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без належного обґрунтування. Відповідно до стандартів ЄСПЛ, презумпція завжди на користь звільнення. До моменту засудження особа повинна вважатися невинуватою, і суть статті 5 ЄКПЛ полягає в тому, щоб вимагати її тимчасового звільнення після того, як його або її тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (Buzadji v. the Republic of Moldova, п. 89).

Експерти моніторингової місії IAC ISHR також вертають увагу, що відповідно до «принципу Летельє», продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися виключно на формальних заявах прокурора про незмінність ризиків. Зазначений принцип проводить різницю між першою фазою, коли наявність обґрунтованої підозри є достатньою підставою для затримання, та фазою, що настає після «певного проміжку часу», коли лише обґрунтована підозра вже не є достатньою та потрібні інші «релевантні та достатні» причини для затримання підозрюваного.  У рішенні Buzadji v. the Republic of Moldova (п.п. 87-91) ЄСПЛ зазначив, що після певного періоду ув’язнення тягар доказування необхідності подальшого утримання під вартою переходить на сторону обвинувачення, яка має довести наявність реальних ризиків. У даному випадку прокурор не надав конкретних доказів, які б підтверджували, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України, залишаються актуальними. Таким чином, продовження запобіжного заходу без оцінки можливості застосування більш м’яких альтернатив порушує принцип пропорційності та суперечить усталеній практиці ЄСПЛ.

Окремо занепокоєння викликає питання забезпечення медичної допомоги підозрюваному. Відповідно до статті 3 ЄКПЛ, держава зобов’язана гарантувати належні умови тримання під вартою, включаючи своєчасний доступ до медичної допомоги. У справах Golubar v. Croatia (п.п. 36-37) та Bigović v. Montenegro (п. 169) ЄСПЛ наголосив, що ненадання адекватної медичної допомоги особам, які перебувають під вартою, може розцінюватися як нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Враховуючи, що Дубінському О.А. раніше було проведено операцію, яка потребує систематичного медичного нагляду, і що він тривалий час не мав доступу до необхідної діагностики та лікування, держава мала забезпечити належний контроль за його станом здоров’я. Натомість повідомлення про труднощі у наданні медичної допомоги свідчать про можливе порушення цієї вимоги.

Таким чином, сукупність зазначених факторів – ігнорування відводу суддів, відсутність належного обґрунтування продовження тримання під вартою та ненадання належної медичної допомоги – вказує на можливість значних порушень права на справедливий суд у розумінні статті 6 ЄКПЛ та права на гуманні умови утримання під вартою відповідно до статті 3 ЄКПЛ. Дана ситуація викликає занепокоєння щодо дотримання стандартів справедливого судочинства та підтверджує необхідність продовження моніторингу.