13. 05. 2024
30 квітня 2024 року у Київському апеляційному суді відбувся розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 09.02.2024 р. щодо продовження тримання під вартою народного депутата ІX скликання Дубінського Олександра Анатолійовича, якого підозрюють у вчиненні дій на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України по ч.1 статті 111 та ч.1 статті 255 КК України. Кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування. Запобіжний захід Дубінському О.А. у вигляді тримання під вартою був обраний 14.11.2023 р. та систематично продовжується.
Апеляційний розгляд 30 квітня 2024 року відбувався щодо ухвали про продовження тримання під вартою, яка втратила свою чинність ще 8 квітня 2024 року. Таким чином спостерігачі IAC ISHR вдруге фіксують у справі Дубінського О.А. апеляційний перегляд скарг вже після закінчення терміну оскаржуваної ухвали (див. моніторинговий звіт від 09.04.2024 р.). У спостерігачів моніторингової місії IAC ISHR викликає занепокоєння дана ситуація. Напередодні, 29.04.2024 ними було зафіксовано черговий переніс апеляційного розгляду скарги вже на наступну ухвалу про продовження тримання під вартою. Апеляційний розгляд вже в третій раз відбудеться після втрати ухвалою своєї чинності. Таким чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують систематичне порушення права на доступ до суду. Будь які сумніви щодо дотримання права на доступ до суду у даній ситуації не можна вважати необʼєктивними.
Пункт 1 статті 6 ЄКПЛ визначає: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який… встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Це право є важливою складовою аспекту справедливого судового розгляду і при його порушенні справедливий судовий розгляд фактично унеможливлюється.
Розгляд скарги сторони захисту на продовження тримання під вартою Дубінського Олександра Анатолійовича протягом тривалого часу не може забезпечити право на реальний перегляд обґрунтованості ухвал суду першої інстанції.
Касаційний кримінальний суд ВСУ у постанові по справі № 991/3440/20 висловив свою позицію стосовно права на апеляційне оскарження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Колегія суддів, посилаючись на рішення ЄСПЛ по справі Bellet v. France наголосила, що недотримання належної правової процедури щодо права на захист та права на оскарження, тягне за собою порушення гарантованого ст. 6 ЄКПЛ права на справедливий суд. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”). Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначає, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Крім того, відповідно до ст. 203 КПК ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, тобто 8 квітня 2024 року ухвала втратила свою чинність.
Адвокат підозрюваного зазначив, що обґрунтованої підстави тримати Дубінського Олександра Анатолійовича під вартою немає, а автоматичне продовження тримання під вартою означає тільки спробу затягнути слідство. На думку захисників, докази, на яких ґрунтується підозра не є достатніми. Одним з доказів є покази свідка Колєснікова І.В. (який наразі вже відбуває покарання у вигляді позбавлення волі за схожим обвинуваченням) щодо можливої участі Дубінського О.А. зі слів іншого підозрюваного, тобто зі слів третіх осіб. У сукупності з невизначеністю у питанні підсудності, дана ситуація може сприяти зменшенню довіри до суду.
У судовому рішенні Jann-Zwicker and Jann v. Switzerland ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має бути «практичним і ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним». Це зауваження особливо вірне щодо гарантій, передбачених статтею 6 ЄКПЛ, з огляду на важливе місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права (§65).
У судових рішеннях Supergrav Albania Shpk v. Albania та Sela v. Albania суд зазначив, що обмеження права на доступ до суду та вищих судів, не буде сумісним із статтею 6 § 1, якщо воно не переслідує законну мету і якщо немає розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти. Право на доступ до суду порушується, коли правила перестають служити цілям правової визначеності та належного відправлення правосуддя та утворюють свого роду перешкоду, яка заважає учаснику судового процесу отримати розгляд його або її справи по суті компетентним судом ( §16 та 20 відповідно).
Гарантії, надані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) повинні бути недоторкані. Стаття 5 Конвенції закріплює фундаментальне право людини, а саме захист особи від свавільного втручання держави в її право на свободу. Підпункти (a) – (f) статті 5 § 1 містять вичерпний перелік допустимих підстав, за якими особи можуть бути позбавлені волі, і жодне позбавлення волі не буде законним, якщо воно не підпадає під одну з цих підстав. Відповідно до підпункту (с) пункту 1 статті 5 ЄКПЛ:
«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.»
У судовому рішенні M.H. and S.B. v. Hungary ЄСПЛ визначив, що будь-яке позбавлення свободи повинне, окрім того, щоб підпадати під одне з винятків, викладених у підпунктах (a) – (f), також повинне бути «законним». Коли йдеться про «законність» затримання, включно з питанням про те, чи було дотримано «процедуру, встановлену законом», ЄКПЛ насамперед посилається на національне законодавство та встановлює обов’язок дотримуватись матеріальних і процесуальних норм національного права. Однак дотримання національного законодавства недостатньо: стаття 5 § 1 додатково вимагає, щоб будь-яке позбавлення волі відповідало меті захисту особи від свавілля (§67).
Однак тримання під вартою дозволено відповідно до підпункту (b) статті 5 § 1 лише для «забезпечення виконання» обов’язку, передбаченого законом. Звідси випливає, що, принаймні, повинно бути невиконане зобов’язання, покладене на відповідну особу, а арешт і затримання повинні здійснюватися з метою забезпечення його виконання і не повинні мати каральний характер. Як тільки відповідне зобов’язання буде виконано, підстави для тримання під вартою згідно зі статтею 5 § 1 (b) припиняють існування (M.H. and S.B. v. Hungary, §66).
За результатами проведеного аналізу, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
