16. 04. 2024
9 квітня 2024 року в Київському апеляційному суді мав відбутись розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2024 р. щодо продовження тримання під вартою Дубінського Олександра Анатолійовича. Варто зазначити, що за тиждень до даного засідання відбувся черговий розгляд клопотання прокурора про продовження тримання під вартою і ухвалою суду запобіжний захід було продовжено ще на 2 місяці (див. Моніторинг кримінального провадження Дубінського О.А. від 02.04.2024 р.). А відтак фактично дане засідання не забезпечувало право на реальний перегляд обгрунтованості, так як оскаржувана ухвала Печерського районного суду вже втратила чинність.
Оскільки прокурор не з’явився на засідання апеляційного суду, не повідомивши причин, суду прийшлось перенести засідання на найближчу вільну дату – через 21 день. Дана ситуація викликає серйозне занепокоєння у експертів моніторингової місії IAC ISHR, оскільки сумніви щодо дотримання права на доступ до суду у даній ситуації не можна вважати необʼєктивними. Пункт 1 статті 6 ЄКПЛ визначає: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який… вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Це право є важливою складовою аспекту справедливого судового розгляду і при його порушенні справедливий судовий розгляд фактично унеможливлюється.
Касаційний кримінальний суд ВСУ у постанові по справі № 991/3440/20 висловив свою позицію стосовно права на апеляційне оскарження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою. У цій постанові використовується поняття “належної правової процедури”, що трактується судом як: форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямованіх на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, у тому числі, відносіться право на судовий захист та право на оскарження. Крім того, колегія суддів наголошує, що недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого ст. 6 ЄКПЛ права на справедливий суд.
ЄСПЛ у справі Lazăr v. Romania наголошує, що будь-яке позбавлення волі має відповідати меті захисту особи від свавілля. Суд в даному контексті використовує поняття “гарантії проти свавілля”, які включають в себе наявність чітких правових положень щодо наказу про взяття під варту, продовження строку тримання під вартою та встановлення часових меж тримання під вартою; а також наявність ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого заявник може оскаржити “законність” та “тривалість” свого подальшого тримання під вартою” (п. 90). Головна мета статті 5 § 4 полягає в тому, щоб особам, позбавленим волі, надавався швидкий судовий перегляд законності їхнього затримання, оскільки такий перегляд може призвести до можливого їх звільнення. Таким чином, ЄСПЛ вважає, що вимога швидкості перевірки законності затримання є актуальною, доки це затримання триває. Після звільнення затриманих осіб, навіть якщо гарантія короткої затримки більше не відповідає меті статті 5 § 4, гарантія щодо ефективності перегляду продовжує застосовуватися, оскільки колишній затриманий може все ще мати законний інтерес у встановленні законності його тримання під вартою навіть після його звільнення. Вимога статті 5 § 4 щодо швидкого перегляду законності затримання подібна до гарантії розгляду справи протягом розумного строку, включеної в статтю 6 § 1 Конвенції (Zubor v. Slovakia, § 76, 83).
У рішенні по справі S.T.S. v. the Netherlands ЄСПЛ визнав порушення статті 5 § 4, оскільки, серед іншого, не було вирішено законність тримання заявника під вартою швидко. Це порушення стосувалося провадження, в ході якого оспорюване рішення суду вже втратило чинність. Безумовно, у даному питанні доцільно провести правову аналогію з неможливістю Дубінського О.А. оскаржити ухвалу суду про продовження тримання під вартою, яка на момент розгляду в апеляційній інстанції вже також втратила чинність. «Стаття 5 § 4 забезпечує lex specialis стосовно більш загальних вимог статті 13 ЄКПЛ, яка гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не були забезпечені у національному правопорядку. Вона дає право заарештованій або затриманій особі порушувати провадження з урахуванням процесуальних і матеріальних умов, які є істотними для «законності» позбавлення волі. Поняття «законності» відповідно до статті 5 § 4 має те саме значення, що й у пункті 1, тому заарештована чи затримана особа має право на перегляд «законності» свого затримання у світлі не лише вимог внутрішнього законодавства, а також Конвенції, загальних принципів, закладених у ній (S.T.S. v. the Netherlands, §§ 43, 58-59).
Також варто зазначити, що апеляційна скарга включала в себе ще один важливий аспект. За словами адвокатів, мало вирішуватись питання щодо дотримання правил визначення підсудності в цьому кримінальному провадженні. Досудове розслідування в рамках кримінального провадження відносно Дубінського О.А. здійснює Державне бюро розслідувань, юридична адреса якого: Київ, вул. Панаса Мирного, 28. Саме за цією адресою ініційовано відкриття розслідування стосовно підозрюваного та оголошення йому підозри. У даному випадку провадження належить до підсудності Печерського районного суду м. Києва. Проте адвокати наполягають на тому, що якщо враховувати фактичну адресу ДБР, за якою проводиться листування з органами досудового слідства та здійснення прийому громадян керівними органами установи (Київ, Симона Петлюри, 15), то справа має бути підсудною Шевченківському районному суду міста Києва. Тому, розгляд Київським апеляційним судом скарги у частині підсудності є важливим для сторони захисту і з огляду на законність ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і щодо подальшого судового нагляду за здійсненням досудового провадження. Порушення порядку визначення підсудності може, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, мати наслідком недотримання принципу справедливого судового розгляду, правової визначеності та справедливості судового процесу в цілому, а також вплинути на рівень довіри до суду.
Принцип правової визначеності відіграє значення для здійснення правосуддя в судових процесах. ЄСПЛ зазначає, що “гарантії, що містяться у статті 5 ЄКПЛ, мають фундаментальне значення для забезпечення права особи в демократичному суспільстві бути вільною від свавільного затримання з боку влади. Саме з цієї причини суд неодноразово підкреслював у своїй практиці, що будь-яке позбавлення свободи повинно не тільки здійснюватися відповідно до матеріальних і процесуальних норм національного законодавства, але й відповідати самій меті статті 5, а саме захисту особи від свавілля (All Hawlawi v. Lithuania, п.223).
Варто також наголосити, що вимоги захисту особи від будь-якого зловживання владою ілюструються тим фактом, що пункт 1 статті 5 ЄКПЛ визначає обставини, за яких особа може бути законно позбавлена свободи, при цьому підкреслюється, що ці обставини повинні мати вузьке тлумачення з огляду на те, що вони є винятками з основної гарантії свободи особи. Апеляційний розгляд скарги буде продовжено 30 квітня 2024 року. На підставі вищевказаного, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
