4 липня 2024 року у Печерському районному суді м. Києва продовжився розгляд клопотання прокурора про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження No42020000000002261 відносно народного депутата ІX скликання Дубінського Олександра Анатолійовича, якого підозрюють у вчиненні дій на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України по ч.1 статті 111 та ч.1 статті 255 КК України. У залі судового засідання були присутні захисники, підозрюваний Дубінський О. А., прокурор та головуючий суддя Соколов О.М.

За результатами розгляду, суд прийняв рішення клопотання задовільнити, вже вп’яте продовживши строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.

Під час моніторингу даного судового засідання спостерігачами IAC ISHR було зафіксовано ряд обставин, які можуть свідчити про наявність порушення права на справедливий суд в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ), частина з них фіксується вже не вперше і набула характер тенденції.

Щодо права на захист. Як і попереднього засідання, 02.07.2024, адвокати просили суд надати можливість підозрюваному знаходитися поряд з ними під час проведення слухання. Захисники наголошували на тому, що це значно покращило би організацію позиції захисту, так як обсяг матеріалів справи дуже великий. Більше того, один із адвокатів просив суд надати йому можливість знаходитися поряд із підзахисним у боксі, якщо суддя вирішить відхилити клопотання. Не дивлячись на те, що сторона обвинувачення не заперечувала щодо задоволення даного клопотання, суд знову залишив клопотання без задоволення.

Стосовно цього питання, у минулому моніторинговому звіті (див. Моніторинг судового процесу Дубінського О.А. (від 2 липня 2024) було зазначено наступне: “Стаття 6 § 3 (с) не визначає спосіб здійснення права на доступ до адвоката або його зміст. Хоча вона залишає на розсуд держав вибір засобів забезпечення цього права в їхніх судових системах, обсяг і зміст цього права повинні визначатися відповідно до мети Конвенції, а саме – гарантувати права, які є практичними та ефективними (Beuze v. Belgium, п.131)”. Також варто додати, що для того, щоб не виникала можливість порушення права на захист, будь-які труднощі, що виникають у захисту внаслідок обмеження його прав, повинні бути достатньою мірою компенсовані процедурами, яких дотримуються судові органи (Rook v. Germany, п.59). 

Експерти моніторингової місії IAC ISHR занепокоєні даною ситуацією, оскільки причини з яких суд проігнорував прохання сторони захисту забезпечити взаємодію між підозрюваним та адвокатами залишились незрозумілими. Позиція суду щодо того, що право підозрюваного на приватне спілкування з адвокатами під час проведення слухання може бути обмежене через те, що процес є відкритим і в залі суду присутні вільні слухачі, не може бути визнана такою, що відповідає духу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Більше того, спостерігачі IAC ISHR зазначають, що суд, як і минулого засідання 02.07.24, навіть не поцікавився у конвоя щодо можливості забезпечити знаходження підозрюваного поряд з адвокатами. Таким чином висновок щодо обмеження права на захист у засіданнях 02.07.24 та 04.07.24 не може вважатися об’єктивно необґрунтованим. 

Щодо принципу рівності сторін. Захисники звернули увагу судді на те, що їм систематично відмовляють у допиті свідків по справі, у тому числі ключового свідка. Як приклад, свідок Коломойський І.В. 12 разів згадується в 2 томах справи, проте у його допиті стороні захисту також відмовили. Крім того, у рамках цього засідання адвокати просили долучити заперечення на клопотання прокурора, а також 2 відеозаписи, дослідження яких, на думку захисників, могло б вплинути на хід кримінального провадження. Суд задовільнив клопотання частково, долучивши до справи заперечення, але відмовив у дослідженні відеозаписів. Як зазначили спостерігачі IAC ISHR, доводи захисників на засіданні судом не оцінювались. Вищезазначені обставини можуть мати ознаки дій, які ЄСПЛ розцінює як порушення принципу рівності сторін судового процесу, а процесуальні дії суду, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, можуть поставити сторону захисту в незручне становище по відношенню до сторони обвинувачення. 

Європейський суд з прав людини повторює, що «принцип  змагальності та принцип рівності сторін тісно пов’язані між собою і є основними  компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами..» («Coventry v. The United Kingdom», п.77). Крім того, варто додати, що ЄСПЛ наголошує на тому, що «стаття 6 § 3 (b) Конвенції має на увазі, що основний захист від імені обвинуваченого може включати все, що є «необхідним» для підготовки основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо здатності викладати всі відповідні аргументи захисту перед судом першої інстанції та таким чином вплинути на результат провадження» («Kikabidze v. Georgia», п.43).

Стосовно допиту свідків, хочемо повторно наголосити, що підпункт «d» пункту 3 статті 6 Конвенції не вимагає присутності та допиту кожного свідка з боку обвинувачення; скоріше, основною метою цього положення (на що вказують слова «за однакових умов») є забезпечення повної «рівності сторін» у справі, що розглядається (Škoberne v. Slovenia, п.99). Тобто, як стороні захисту, так і стороні обвинувачення повинна бути надана однакова, рівна можливість у допиті свідків (див. Моніторинг кримінального провадження ДубінськогоО.А. (від 27 червня 2024). Враховуючи всі обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть погодитись з тим, що в даному процесі суд зробив все, щоб принцип рівності сторін судового процесу не був порушений, а сторона захисту мала такі ж процесуальні права, як і сторона обвинувачення.

Щодо використання практики ЄСПЛ. Окрім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують некоректне використання практики ЄСПЛ стороною обвинувачення та судом. Ризики невиконання Дубінським О.А. своїх процесуальних обов’язків, визначені слідством, є абсолютно ідентичними ризикам, які зазначені в усіх попередніх клопотаннях щодо продовження строку запобіжного заходу (11.01.2024, 09.02.2024, 02.04.2024, 09.05.2024). Тобто наявною є позиція щодо актуальності і незмінності ризиків протягом тривалого часу. Суд, заслухавши доводи сторін, в ухвалі про продовження тримання під вартою (від 04.07.24) зазначив:

• «Відповідно до ч. 3ст. 19 КПК України при продовженні строку тримання під вартою слідчий суддя враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або зʼявилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявність обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою».

Аналіз ухвали підтверджує відсутність у тексті будь-яких обставин чи обґрунтування жодного з ризиків невиконання Дубінським О.А. своїх процесуальних обов’язків. Відсутнє обґрунтування чому ризики не зменшуються з плином часу та обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування протягом більш ніж пів року після оголошення підозри. Жодним чином не обґрунтовується неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу. Мають місце перерахування ризиків через кому та наступна думка суду [дослівно]: 

«…тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщопрокурор доведе, що жоден із більш мʼяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього увʼязнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її звʼязками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами».

Експерти моніторингової місії зауважують, що відсутність обґрунтування неможливості застосування більш м’якого запобіжного заходу не може бути виправдана практикою Європейського суду з прав людини. Оскільки така позиція прямо суперечить сталій практиці ЄСПЛ і є некоректним її застосуванням.

 ЄСПЛ визначає, що зі спливом часу ризики зменшуються. У рішенні по справі «Deyneko v. Ukraine» ЄСПЛ погоджується з тим, що національний суд може керуватися серйозністю звинувачень проти особи при початковому призначенні тримання під вартою. Проте на підставі того, що «національні суди не розглядали можливість застосування до нього [заявника] альтернативних заходів» та «не надали ніяких підстав для рішення про продовження його [заявника] затримання», ЄСПЛ констатував порушення статті 5 § 3 Конвенції (Deyneko v. Ukraine, п.45-47). Більше того, щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні, формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються” (Tiron v. Romania, п.39). Також варто додати, що пункт 3 статті 5 Конвенції не може розглядатися як такий, що дозволяє досудове тримання під вартою беззастережно, за умови, що воно триває не довше певного періоду. Чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. the Netherlands, п.62). 

Неодноразове продовження судом строку дії запобіжного заходу, без видимої об’єктивному спостерігачеві оцінки ризиків та інших обставин, зазначених у клопотанні, наштовхує на висновок, що має місце автоматичне продовження запобіжного заходу. ЄСПЛ притримується позиції, що будь-яка система автоматичного досудового тримання під вартою сама по собі несумісна з пунктом 3 статті 5 Конвенції. Навіть якщо закон передбачає презумпцію щодо підстав для досудового тримання під вартою, наявність конкретних фактів, що призводять до відступу від правила поваги до особистої свободи, все ж таки має бути переконливо доведена (Affaire Karaca v. Türkiye, п.145).

Тривале тримання під вартою може мати також ознаки небезпечної тенденції з огляду на швидкість проведення досудового розслідування. Дубінський О.А. перебуває під вартою з 14.11.2023, з того часу, як зазначають адвокати та як випливає з аналізу клопотань сторони обвинувачення, слідством не було знайдено нових обставин, які б дозволили сформувати та передати до суду обвинувальний акт. Крім того, за словами захисників, з того часу було проведено лише одну слідчу дію. 

На думку ЄСПЛ, національні органи влади повинні проявити «особливу старанність» при здійсненні провадження. Обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки він є коротким, має бути переконливо продемонстроване владою. Вирішуючи питання про звільнення або тримання особи під вартою, органи влади зобов’язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду. Досудове ув’язнення має бути саме необхідним (S., V. And A. V. Denmark, п.77). Враховуючи поточні темпи здійснення розслідування та його результати, об’єктивно не можна стверджувати, що органи досудового розслідування проявляють «особливу старанність». 

Підсумовуючи, експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують ознаки можливого порушення принципу обґрунтованості досудового тримання під вартою (п.3 ст.5 ЄКПЛ), автоматичного продовження запобіжного заходу (п.3 ст.5 ЄКПЛ), принципів змагальності та рівності сторін (п.1 ст.6 ЄКПЛ), права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ), а також ігнорування та/або некоректного застосування практики ЄСПЛ.

.