16. 04. 2026
26 березня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (розтрата коштів ПАТ КБ «Приватбанк», легалізація злочинних доходів та службове підроблення документів, що, за версією обвинувачення, спричинило значні фінансові збитки банку). У цьому ж провадженні обвинувачуються: Яценко В.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Бичихіна О.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Онищенко Н.В. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Шмальченко Л.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; Конопкіна Н.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючий суддя — Галабала М.В., судді — Сердюкова І.О. та Ногачевський В.В.
У судовому засіданні брали участь обвинувачені Дубілет О.В., Яценко В.А., Онищенко Н.В., Шмальченко Л.О. та Конопкіна Н.О. (частина з них — у режимі відеоконференції), їхні захисники та прокурор.
У ході судового засідання суд продовжив заслуховування вступних промов сторони захисту. У межах засідання вступні промови були виголошені в інтересах кількох обвинувачених.
На початку судового засідання один із захисників зосередив свою промову на двох ключових аспектах: відсутності умислу на розтрату з боку менеджменту АТ КБ «ПриватБанк» та недоведеності самої події кримінального правопорушення.
Сторона захисту зазначила, що, на її думку, у частині суб’єктивної сторони версія обвинувачення щодо наявності у менеджменту банку усвідомлення майбутньої неплатоспроможності та наміру вчинити розтрату є сумнівною з огляду на об’єктивні обставини. Зокрема, захист вказав, що станом на 16 грудня 2016 року регулятивний капітал банку перевищував 32 млрд грн, що значно перевищувало показники інших системно важливих банків. Банк виконував програму фінансового оздоровлення, що, за твердженням захисту, підтверджувалося публічними заявами голови НБУ у червні 2016 року, а також результатами аудиту та позитивною оцінкою міжнародних інституцій.
Захист також детально описав механізм трансформації кредитного портфеля, здійснюваний банком на вимогу НБУ. За його твердженням, у період з 20 жовтня по 22 листопада 2016 року банк уклав 36 кредитних договорів на умовах, погоджених регулятором, і лише після цього було прийнято рішення про визнання банку неплатоспроможним. На думку захисту, це свідчить про відсутність у менеджменту обізнаності щодо майбутньої націоналізації. Щодо об’єктивної сторони захист зазначив, що інкриміновані дії не містять ознак розтрати, зокрема безповоротності та безоплатності. За твердженням сторони захисту, відповідні кошти перебували в межах однієї фінансової групи, а виплати здійснювалися на підставі договорів гарантій, укладених на платній основі з відома та дозволу НБУ.
У частині доказової бази захист послався на висновок комісійної судово-економічної експертизи Харківського НДІСЕ № 8202 від 11 листопада 2020 року, який, за його твердженням, підтверджує відсутність збитків як елементу об’єктивної сторони. Також захист звернув увагу на те, що цей висновок не надавався слідчим суддям під час обрання запобіжних заходів. Водночас адвокати поставили під сумнів допустимість висновку експертів Українського науково-дослідного центру спеціальної техніки та судових експертиз СБУ № 18/7 від 19 лютого 2021 року, посилаючись, зокрема, на обставини його призначення та строки виконання.
На завершення захист просив визначити такий порядок дослідження доказів, який би виключав «пакетне» долучення матеріалів і передбачав обґрунтування значення кожного доказу для предмета доказування.
У подальшому адвокат Бичихіної О.А. виклав шість основних аргументів на спростування обвинувачення:
- можливе порушення правил підслідності, оскільки на момент інкримінованих подій АТ КБ «ПриватБанк» не був суб’єктом із державною часткою понад 50%, а обвинувачені не займали посад, підслідних НАБУ;
- Бичихіна О.А. діяла в межах своїх посадових повноважень як перший заступник голови правління ПрАТ СК «Інгосстрах»;
- нарахування та виплата індексованої комісії здійснювалися відповідно до чинного законодавства та внутрішніх процедур банку;
- ПрАТ СК «Інгосстрах» не було пов’язаною з банком особою у відповідний період;
- відповідні виплати не спричинили збитків банку, а навпаки мали економічно обґрунтований характер;
- відсутність предикатного злочину, що виключає склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 209 КК України.
Захисник просив долучити вступну промову до матеріалів справи та визначити порядок дослідження доказів із поетапним їх розглядом.
Інші захисники підтримали викладену позицію. Один із адвокатів, який брав участь у засіданні дистанційно, повідомив про неможливість підготувати вступну промову у зв’язку з ненаданням повного обсягу матеріалів кримінального провадження (за його словами, було надано лише 21 том із понад 200) та просив відкласти засідання.
З урахуванням викладеного суд ухвалив відкласти судове засідання.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне підкреслити, що встановлення вини особи у кримінальному провадженні повинно здійснюватися виключно за стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Такий стандарт покладає на національний суд обов’язок забезпечити всебічне, повне та неупереджене дослідження всіх обставин справи, включно з аргументами сторони захисту, яка пропонує альтернативне бачення фактичних подій, правової кваліфікації та оцінки доказової бази. У подібних провадженнях суд повинен не обмежуватися формальним констатуванням позицій сторін, а надати чітке, послідовне й переконливе обґрунтування причин, з яких одні доводи приймаються, а інші відхиляються. Саме якість такого судового аналізу є визначальною для оцінки справедливості процесу та довіри до правосуддя.Особливої ваги ці стандарти набувають у даному кримінальному провадженні, де сторона захисту фактично поставила під сумнів як наявність об’єктивної сторони інкримінованих діянь, так і існування умислу, збитків, законність окремих процесуальних рішень та допустимість окремих доказів. За таких умов саме глибина, ретельність і неупередженість судового аналізу матимуть вирішальне значення для підтвердження дотримання принципів змагальності та рівності сторін, гарантованих статтею 6 ЄКПЛ.
Варто додати, що Європейський суд з прав людини у справі Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121) зазначив, що обвинувачення повинне довести вину особи «поза розумним сумнівом», а доказування має ґрунтуватися на достовірних, чітких та переконливих доказах. У справі SA-Capital Oy v. Finland (п. 107) Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на державі, а будь-які сумніви щодо джерела або способу отримання доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Додатково цей підхід був підтверджений у справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107), де Суд зауважив, що доказ може випливати з набору достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.
Окремої уваги, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, заслуговують доводи сторони захисту щодо можливого порушення правил підслідності під час здійснення досудового розслідування. Належне визначення компетентного органу розслідування є однією з базових передумов законності кримінального провадження, оскільки безпосередньо пов’язане з легітимністю зібраної доказової бази. За наявності обґрунтованих сумнівів у дотриманні правил підслідності такі обставини можуть впливати на оцінку належності, допустимості та достовірності доказів, а відтак — і на загальну справедливість провадження. За цих умов національний суд зобов’язаний надати повну, мотивовану та неупереджену оцінку відповідним запереченням сторони захисту.
Ігнорування або формальний розгляд питань підслідності може призвести до системних сумнівів у законності отриманих доказів та вплинути на загальну справедливість провадження. У цьому контексті належна перевірка юрисдикційної компетенції органу досудового розслідування є важливою гарантією дотримання принципу «суду, встановленого законом».
У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошувалося, що при оцінці загальної справедливості провадження необхідно враховувати, чи мала сторона захисту реальну можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання, а також яким чином національні суди реагували на такі заперечення (Seppern v. Estonia, п. 36; Macharik v. the Czech Republic, п. 51). Саме якість судового реагування на доводи сторін, а не лише формальна можливість їх заявлення, є визначальною для оцінки відповідності провадження стандартам статті 6 Конвенції.Відповідно щодо сумнівів у підслідності, а відтак і у підсудності, варто додати, що право на суд, встановлений законом, є проявом принципу верховенства права та тісно пов’язане з гарантіями незалежності й неупередженості суду, оскільки ці гарантії мають спільну мету — забезпечення довіри суспільства до правосуддя та інституційної легітимності судової влади (M.L. v. Poland, п. 167; Xhoxhaj v. Albania, п. 290).
Також заслуговують на увагу доводи одного із захисників щодо відсутності доступу до повного обсягу матеріалів кримінального провадження, що, за його твердженням, унеможливлювало належну підготовку вступної промови на даному етапі розгляду. У цьому контексті рішення національного суду про відкладення судового засідання слід оцінити позитивно з точки зору забезпечення процесуальних гарантій, оскільки воно було спрямоване на недопущення формального обмеження права на захист. Водночас принципове значення матиме те, чи буде стороні захисту надалі фактично забезпечено реальну можливість належним чином організувати свою позицію та підготуватися до судового розгляду, зокрема шляхом повного і своєчасного доступу до матеріалів справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на ефективний захист передбачає надання обвинуваченому достатнього часу і належних можливостей для підготовки своєї позиції, включаючи ознайомлення з матеріалами справи (F.S.M. v. Spain, пп. 55–56). Крім того, Суд підкреслює, що принцип «рівності сторін» вимагає, аби кожна сторона мала реальну можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з опонентом (Vegotex International S.A. v. Belgium, п. 139).
Враховуючи сукупність наведених обставин, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне продовжити спостереження за даним кримінальним провадженням з огляду на його складність, значний суспільний інтерес та необхідність подальшої оцінки дотримання гарантій справедливого судового розгляду на наступних стадіях процесу.
