07. 10. 2025
25 вересня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В. якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (пов’язаних із розтратою коштів ПАТ КБ “Приватбанк”, легалізацією злочинних доходів та службовим підробленням документів, що спричинило значні фінансові збитки банку), Яценка В.А. за ч. 5 ст. 191, ч.3 ст. 209 КК України, Бичихіної О.А. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Онищенко Н.В. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Шмальченко Л.О. за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та Конопкіної Н.О. за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Справу розглядає колегія суддів у складі: головуючий — суддя Галабала М.В., судді — Сердюкова І.О. та Ногачевський В.В. На засіданні були присутні обвинувачені (у режимі відеозв’язку), захисники та прокурор.
Початок судового засідання був присвячений розгляду клопотання захисника обвинуваченої Бичихіної О.А. про припинення своїх повноважень. Як раніше встановлено, участь захисника у цій справі є обов’язковою, з огляду на тяжкість інкримінованих статей та характер обвинувачення (особливо тяжкий злочин). У зв’язку з відсутністю у провадженні захисника за договором, Бичихіній О.А. було призначено адвоката за рахунок держави, відповідно до процедур Центру безоплатної правничої допомоги.
Однак, на момент поточного судового засідання у залі суду з’явився адвокат, залучений самою обвинуваченою на договірній основі, який підтвердив свої повноваження відповідними документами. У зв’язку з цим призначений раніше захисник звернувся до суду з клопотанням про припинення своєї участі у справі, посилаючись на фундаментальне право кожної особи вільно обирати собі захисника.
Суд, вислухавши позиції сторін, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цього клопотання, що повністю відповідає як національним процесуальним нормам, так і міжнародним стандартам у сфері права на захист. Зокрема, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що праву обвинуваченого на правову допомогу має відповідати і право на вибір захисника, що підтверджується статтею 6 §§ 1 та 3 (c) Конвенції, яка гласить наступне:
«1. При розгляді … будь-якого кримінального обвинувачення проти нього кожен має право на справедливий … розгляд справи … судом …
3. Кожен, кому пред’явлено обвинувачення у кримінальному правопорушенні, має такі мінімальні права:
(c) захищати себе особисто або за допомогою захисника, обраного ним власноруч, або, якщо він не має достатніх коштів для оплати захисника, отримувати його безкоштовно, коли цього вимагають інтереси правосуддя».
Наступним етапом судового засідання стало обговорення клопотання сторони обвинувачення про проведення спеціального судового провадження (in absentia) щодо окремих обвинувачених, зокрема Бичихіної О.А. та Дубілета О.В. Прокурор обґрунтовував своє звернення тим, що вказані особи, на його думку, систематично ухиляються від участі у судових засіданнях, перебувають у міжнародному розшуку та не забезпечують стабільного зв’язку з судом. Особливо наголошувалося, що технічні труднощі з відеозв’язком (з боку Дубілета О.В.) нівелюють ефективність його участі та нібито не дають гарантій, що до суду підключається саме він. У зв’язку з цим прокурор наполягав на необхідності формального визнання обвинуваченого таким, що переховується від суду, та необхідності переходу до провадження in absentia.
Втім, захист висловив заперечення, звернувшись до суду з клопотанням про відкладення розгляду, аргументуючи необхідністю додаткового часу для підготовки до цього процесуального етапу. Суд задовольнив це клопотання та переніс розгляд на пізніший термін.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на те, що ініціатива про проведення заочного розгляду у будь якому кримінальному провадженні повинна оцінюватися у контексті усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо стандартів справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції).
ЄСПЛ послідовно підкреслює, що заочне провадження не є автоматичним порушенням Конвенції, однак може призвести до такого у разі недотримання гарантій присутності, ефективної участі у процесі та можливості домогтися повторного розгляду справи. Як зазначено у рішенні Jaupi v. Albania (п. 96), одна з основних гарантій, передбачених статтею 6, — це право підсудного бути присутнім на судовому розгляді:
«Хоча це прямо не згадано в пункті 1 статті 6, предмет і мета статті, розглянуті в цілому, показують, що особа, «обвинувачена у кримінальному злочині», має право брати участь у слуханні. Більше того, підпункти (c), (d) та (e) пункту 3 гарантують «кожному, кому пред’явлено обвинувачення у кримінальному злочині», право «захищати себе особисто», «допитувати або мати допит свідків» та «користуватися безкоштовною допомогою перекладача, якщо він не розуміє або не розмовляє мовою, що використовується в суді», і важко зрозуміти, як він міг би здійснювати ці права без присутності (…)».
Цей стандарт підтверджено у низці рішень, серед яких Seksimp Group SRL v. the Republic of Moldova(п. 36), який в контексті заочного провадження наголосив на тому, що «принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані, є фундаментальними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у значенні статті 6 § 1 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами».
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що для того, щоб in absentia відповідала Європейській конвенції, необхідно довести, що обвинувачений:
(1) був належним чином повідомлений про процес;
(2) мав можливість бути присутнім;
(3) свідомо або неявно відмовився від участі;
(4) згодом мав реальну можливість домогтися перегляду справи.
Як вже неодноразово фіксувалося спостерігачами IAC ISHR (див. моніторингові звіти від 3.07.2025 та 14.08.2025), обвинувачені беруть участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, хоч і з використанням власних технічних засобів. Участь Дубілета О.В. була зафіксована у кожному судовому засіданні щодо якого здійснювався моніторинг.
Факт дистанційної участі у провадженні, навіть з певними технічними складнощами, не може розцінюватися як свідома відмова від права на участь чи як злісне ухилення. Більше того, Конвенція не передбачає зобов’язання щодо способу з’явлення до суду (особисто/дистанційно), а лише гарантує реальну можливість бути почутим.
Суд у справі Bivolaru v. Romania (no. 2) прямо зазначив, що у деяких випадках участь у слуханні через відеозв’язок може бути заходом, що забезпечує ефективну участь у провадженні (п. 138-139). ЄСПЛ також звертає увагу, що стаття 6 Конвенції, тлумачена в цілому, гарантує право обвинуваченого на ефективну участь у кримінальному процесі (Murtazaliyeva v. Russia, п. 91). Загалом, це включає, серед іншого, не лише його право бути присутнім, але й слухати та стежити за ходом судового розгляду.
Ініціатива сторони обвинувачення щодо провадження in absentia може справляти враження, з точки зору об’єктивного спостерігача, як спроба формально зафіксувати обмежений характер участі обвинуваченого шляхом фактичного усунення його з процесу, що суперечить стандартам, установленим практикою ЄСПЛ. Посилання прокурора на той факт, що раніше щодо Дубілета О.В. здійснювалося спеціальне досудове розслідування, а наразі він бере участь у судових засіданнях із технічними перешкодами, що нібито не гарантує його особистої присутності, не може слугувати достатньою підставою для ініціювання in absentia. Аргументація, згідно з якою обвинувачений може брати участь у засіданнях, але виключно в межах заочного провадження, може бути визначена, відповідно до практики ЄСПЛ та духу Європейської конвенції, як концептуально хибна та така, що суперечить суті гарантій статті 6 Конвенції.
Як підкреслив Європейський суд з прав людини у справі Sejdovic v. Italy (п. 84), обов’язок держави гарантувати участь обвинуваченого в судовому розгляді — чи то під час первинного провадження, чи у разі його поновлення — є однією з основоположних вимог статті 6 Конвенції. Відсутність будь-яких ознак відмови особи від права бути присутньою в суді, за умови її фактичної неучасті у процесі, може свідчити про «кричущу відмову у правосудді» та робити відповідне провадження «очевидно несумісним із положеннями статті 6 Конвенції або принципами, у ній закріпленими».
Таким чином, обмеження прав обвинуваченого на особисту участь і на ефективний захист не можуть здійснюватися за формальними або технічними підставами. На думку експертів моніторингової місії IACISHR, у разі якщо існують сумніви у особі обвинуваченого чи автентичності з’єднання — сторона обвинувачення має ініціювати відповідні процесуальні дії (експертизу, верифікацію тощо), а не просити in absentia.
За інформацією захисників, подане прокурором клопотання щодо проведення спеціального судового провадження (in absentia) було отримано ними лише за день до судового засідання. У зв’язку з цим адвокати звернулися до суду з клопотанням про відкладення розгляду зазначеного питання, посилаючись на недостатність часу для належної підготовки правової позиції. Суд, розглянувши доводи сторін, ухвалив рішення задовольнити клопотання та оголосив перерву до 16 жовтня 2025 року.
У такій ситуації застосовним є положення статті 6 § 3(b) Європейської конвенції з прав людини, яке гарантує кожному обвинуваченому «час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту». Практика ЄСПЛ послідовно підтверджує, що сторона захисту повинна мати реальну можливість адаптувати свою позицію у відповідь на нові процесуальні обставини. Так, у справі Miminoshvili v. Russia (п. 141) Суд прямо вказав, що сторонам має надаватися додатковий час після суттєвих подій у провадженні — зокрема змін у позиції обвинувачення або нових клопотань. ЄСПЛ підкреслює, що навіть якщо захист уже ознайомлений із матеріалами справи, поява нових процесуальних викликів вимагає надання додаткового часу, оскільки це є елементом гарантії реального, а не формального, здійснення права на захист.
З урахуванням того, що суд погодився перенести розгляд відповідного клопотання на іншу дату, ознак порушення зазначених стандартів у цьому епізоді зафіксовано не було.
Справу рекомендовано до подальшого моніторингу з особливою увагою до дотримання принципів рівності сторін та ефективної реалізації права на захист.
