12 червня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В. якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (пов’язаних із розтратою коштів ПАТ КБ “Приватбанк”, легалізацією злочинних доходів та службовим підробленням документів, що спричинило значні фінансові збитки банку), Яценка В.А. за ч. 5 ст. 191, ч.3 ст. 209 КК України, Бичихіної О.А. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Онищенко Н.В. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Шмальченко Л.О. за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та Конопкіної Н.О. за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. На засіданні були присутні обвинувачені (у режимі відеозв’язку), захисники, прокурор та колегія суддів: Білоус І.О., Ногачевський В.В., з головуючим Галабалою М.В. 

Основним предметом розгляду були клопотання сторони захисту.

У рамках даного судового засідання сторона захисту подала ряд клопотань, які умовно можна поділити на кілька груп:

• Клопотання щодо скасування арешту майна

Ряд таких клопотань було подано в інтересах Дубілета О.В., Шмальченко Л.О. та Конопкіної Н.О. Захисники аргументували свої вимоги, вказуючи на низку істотних порушень, зокрема:

• надмірно обтяжливий характер арештів і їх непропорційна тривалість;
• недотримання принципу пропорційності втручання;
• неврахування співвідношення між сумами інкримінованих збитків і вартістю майна, на яке накладено арешт;
• формальний характер судового контролю за накладенням арештів та відсутність належної мотивації в ухвалах;
• втручання у право власності третіх осіб;
• у випадках із Шмальченко Л.О. та Конопкіною Н.О. — арешт усього майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності;
• розгляд частини клопотань сторони обвинувачення щодо арешту без участі захисту, що призвело до необґрунтованих рішень з потенційно надмірними наслідками для обвинувачених.

З огляду на викладене, захисники просили суд скасувати зазначені арешти.
Суд долучив клопотання до матеріалів справи.

З цього приводу варто зазначити, що будь-яке обмеження права на мирне володіння майном, повинно відповідати чітким стандартам, виробленим практикою Європейського суду з прав людини. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що втручання державних органів у право власності допустиме лише за умови, що воно: 1) передбачене законом; 2) має законну мету, пов’язану із захистом суспільного інтересу; 3) є пропорційним і не створює надмірного тягаря для особи. Особливої ваги набуває вимога забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та правами індивіда. Накладення арештів на майно не може здійснюватися формально чи автоматично — кожна така міра має бути обґрунтована з урахуванням конкретних обставин, включно з вартістю майна, інкримінованими збитками та статусом власника. У разі недотримання цих критеріїв втручання може бути визнано свавільним. З огляду на це, суд має бути особливо обережним, приймаючи рішення про арешт майна, аби уникнути порушень статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ.

ЄСПЛ з цього приводу зазначає, що конфіскація, навіть якщо вона передбачає позбавлення майна, все ж таки становить контроль над використанням майна у значенні другого пункту статті 1 Протоколу № 1. Крім того, у деяких випадках, коли конфіскація передбачала постійну передачу права власності, і заявник не мав реальної можливості повернути своє майно, ЄСПЛ вважав, що відповідні заходи становили позбавлення власності. В обох ситуаціях Суд повинен встановити, чи був захід законним та «відповідним загальним інтересам», а також чи існував розумний зв’язок пропорційності між застосованими засобами та метою, яку прагнули досягти. Характер втручання, переслідувана мета, характер майнових прав, у які було втручання, а також поведінка заявника та державних органів, що втручаються, є одними з основних факторів, що мають значення для оцінки того, чи дотримується оскаржуваний захід необхідного справедливого балансу та, зокрема, чи накладає він непропорційний тягар на заявника (Melandri v. San Marino, п. 63-64). Такий баланс набуває особливої ваги у випадках тривалих обмежень прав власності або за наявності істотних матеріальних наслідків для особи. Крім того, як зазначено у справі Ramaj v. Albania (п. 108), на державу покладено обов’язок діяти своєчасно, послідовно й відповідально, мінімізуючи ризики помилкових рішень, що можуть призвести до надмірного навантаження для фізичних або юридичних осіб.

У справі Сredit europe leasing IFN S.A. v. Romania ЄСПЛ визнав, що надмірна тривалість арешту майната відсутність ефективних засобів правового захисту становлять порушення статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ (право на мирне володіння майном). Суд наголосив, що хоча захід був формально заснований на законі, його невиправдана тривалість та неможливість його ефективного оскарження призвели до порушення прав заявника. Майно залишалося під арештом роками без ясної правової перспективи, а частина об’єктів навіть не була повернута після скасування арешту. Такі обмеження створюють тривалу невизначеність та знижують довіру до правової системи (п. 14-22). Відтак, надмірна тривалість арешту — особливо без регулярного перегляду, пропорційного обґрунтування та можливості оскарження — може сама по собі становити порушення Конвенції. 

Крім того, важливо наголосити, що право на мирне володіння майном невіддільно пов’язане з правом особи на ефективні засоби юридичного захисту. Це означає, що особа повинна мати реальну можливість подати справу до компетентного органу для оскарження втручання, з дотриманням принципу рівності сторін і змагальності. Відсутність змагального процесу, в якому можна було б розглянути всі аспекти, важливі для результату справи, позбавляє втручання легітимності. ЄСПЛ у справі Călin v. Romania (п. 76) наголошує, що застосовні процедурні механізми слід оцінювати комплексно, з огляду на загальні гарантії справедливого судового розгляду.

Враховуючи все вищезазначене, то ми не можемо однозначно стверджувати, що доводи захисників є необґрунтованими.

• Клопотання стосовно витребування речей та документів

Захисники Шмальченко Л.О., обґрунтовуючи своє клопотання, посилалися на наявність ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, якою органам досудового розслідування прямо вказано повернути два мобільні телефони, вилучені під час обшуків у листопаді 2020 року. Попри безпосередню юридичну обов’язковість такого рішення, його виконання не забезпечується вже протягом кількох років. За словами захисників, неодноразові звернення з цього приводу залишаються без належного реагування з боку суду. У зв’язку з цим сторона захисту просила витребувати зазначене майно в порядку судового контролю.

Суд долучив відповідне клопотання до матеріалів справи.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що вказана ситуація викликає обґрунтовані занепокоєння з точки зору дотримання принципу верховенства права, зокрема в аспекті обов’язковості виконання судових рішень. Тривале невиконання рішення, винесеного компетентним судом, підриває довіру до правосуддя та створює ризик вибіркового застосування закону щодо сторін процесу.

Європейський суд з прав людини наголошує, що виконання судового рішення становить невід’ємну частину “судового розгляду” в розумінні статті 6 Конвенції. В іншому випадку зазначене положення буде позбавлене практичної ефективності (Kural v. Turkey, п.61).

Крім того, ситуація ставить під сумнів дотримання принципу правової визначеності — фундаментального елементу верховенства права. Цей принцип вимагає, аби правові норми були чіткими, доступними й передбачуваними, а їх застосування — послідовним і стабільним. Правова визначеність передбачає не лише формальну можливість захисту своїх прав, але й реалістичну здатність скористатися такою можливістю на практиці.

ЄСПЛ наголошує на значенні правової визначеності як органічної складової принципу верховенства права, яка має бути дотримана на всіх стадіях судового процесу (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania, п.116).
Враховуючи чіткий зміст ухвали Апеляційної палати ВАКС, яка прямо зобов’язує повернути майно, немає підстав для її неоднозначного тлумачення або невиконання. Фактичне ігнорування рішення протягом кількох років, за відсутності реакції на неодноразові заяви сторони захисту, становить істотне порушення правової стабільності та може підривати довіру до судової системи.

Також клопотання про витребування речей та документів було подано захисниками в інтересах Яценка В.А. Обґрунтовуючи його, захисник зазначив, що необхідно витребувати протокол одного з обшуків, проведеного в межах даного кримінального провадження. На думку захисника, зазначений документ має істотне значення для встановлення обставин справи та може бути використаний у якості доказу на користь обвинуваченого.

Суд долучив вищезазначене клопотання до матеріалів справи.

У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на важливості забезпечення принципу рівності сторін, який становить центральну гарантію справедливого судового розглядуза статтею 6 Конвенції. Відповідно до цього принципу, кожна сторона повинна мати реальну можливість представити свою позицію за умов, що не ставлять її у менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Цей принцип тісно пов’язаний із забезпеченням права на ефективний захист. У цьому контексті витребування протоколу обшуку є частиною базових процесуальних гарантій, які дозволяють стороні захисту ретельно підготувати свою правову позицію. Якщо сторона обвинувачення має доступ до всіх матеріалів, що становлять доказову базу, тоді й захист повинен бути поставлений у рівні умови для ефективного аналізу і переосмислення таких доказів. Обмеження у доступі до ключових документів, що можуть бути використані на користь обвинуваченого, можуть ставити під сумнів змагальність процесу. У цьому зв’язку доступ до протоколу обшуку — це не лише технічне питання, а процесуальна гарантія, яка забезпечує захист прав обвинуваченого на належну підготовку своєї позиції.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що відповідно до пункту 3 статті 6 Європейської конвенції, діяльність із захисту повинна охоплювати все, що є “необхідним” для належної підготовки до розгляду справи по суті. Обвинувачений повинен мати можливість безперешкодно організувати свій захист, викласти всі релевантні аргументи і впливати на результат розгляду справи (Kikabidze v. Georgia, п. 42–43). Питання достатності часу і засобів для підготовки захисту має оцінюватися індивідуально — у світлі конкретних обставин справи (Rook v. Germany, п. 57).

У межах підготовчого провадження сторона захисту подала також інші клопотання, щодо яких суд заявив про намір винести рішення після завершення стадії підготовки.

Враховуючи вищезазначене, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.