18. 03. 2026
12 березня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (розтрата коштів ПАТ КБ «Приватбанк», легалізація злочинних доходів та службове підроблення документів, що, за версією обвинувачення, спричинило значні фінансові збитки банку). У цьому ж провадженні обвинувачуються: Яценко В.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Бичихіна О.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Онищенко Н.В. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Шмальченко Л.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; Конопкіна Н.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючий суддя — Галабала М.В., судді — Сердюкова І.О. та Ногачевський В.В.
У судовому засіданні брали участь обвинувачені Дубілет О.В., Яценко В.А., Онищенко Н.В., Шмальченко Л.О. та Конопкіна Н.О. (частина з них — у режимі відеоконференції), їхні захисники та прокурор.
У ході судового засідання суд продовжив заслуховування вступних промов сторони захисту. У межах судового засідання вступні промови були виголошені в інтересах кількох обвинувачених.
На початку судового засідання новоприбулий адвокат у справі подав клопотання про відкладення судового засідання у зв’язку з необхідністю ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. Зокрема, він зазначив, що матеріали справи мають значний обсяг, а обвинувальний акт налічує близько трьохсот сторінок, при цьому раніше він участі у цьому провадженні не брав. Крім того, захисник повідомив, що договір про надання правової допомоги з його клієнтом було укладено лише напередодні судового засідання.
З огляду на зазначене адвокат просив надати йому можливість належним чином організувати захист, зокрема для ознайомлення з матеріалами справи, реагування на доводи інших учасників процесу та узгодження правової позиції зі своїм клієнтом. Водночас він уточнив, що на даному етапі не наполягає на необхідності часу для виголошення вступної промови. У зв’язку з цим захисник просив суд відкласти судове засідання.
Заслухавши доводи захисника, суд ухвалив частково задовольнити зазначене клопотання. Зокрема, суд постановив, що в межах цього судового засідання даному адвокату не надаватиметься можливість виголошувати вступну промову. Водночас суд вирішив не відкладати розгляд справи та продовжити судове засідання, надавши захиснику можливість бути присутнім під час виголошення вступних промов іншими учасниками процесу.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право сторони захисту на належне ознайомлення з матеріалами справи та можливість ефективно організувати захист є невід’ємною складовою гарантій справедливого судового розгляду, зокрема у контексті принципів рівності сторін та змагальності.
З урахуванням обставин судового засідання саме по собі рішення суду про часткове задоволення клопотання не може автоматично свідчити про порушення цих гарантій. Водночас ключового значення набуває те, чи буде новоприбулому захиснику забезпечено достатній час і реальні можливості для ознайомлення з матеріалами справи та належної підготовки правової позиції на подальших стадіях розгляду.
У подібних ситуаціях визначальним є збереження процесуального балансу між ефективністю судового розгляду та реальним забезпеченням права на захист, зокрема недопущення того, щоб сторона захисту опинилася у менш сприятливому становищі порівняно зі стороною обвинувачення.
Європейський суд з прав людини наголошує, що право на ефективний захист включає надання обвинуваченому достатнього часу та можливостей для підготовки, незалежно від процесуального статусу захисника (F.S.M. v. Spain, пп. 55–57), а також що сторона захисту не повинна опинятися у суттєво невигідному становищі порівняно зі стороною обвинувачення (Snijders v. the Netherlands, п. 47).
У подальшому сторона захисту продовжила виголошення вступних промов.
Зокрема, адвокат Яценка В.А. наголосив, що у діях обвинуваченого, на його переконання, відсутній склад кримінального правопорушення. Він звернув увагу, що сторона обвинувачення інкримінує обвинуваченому розтрату у діях, які, на думку захисту, мали законний характер та були пов’язані зі звичайними фінансовими операціями. Захисник також наголосив на відсутності прямого умислу, зазначивши, що обвинувачені вважали і продовжують вважати свої дії правомірними.
Крім того, адвокат зазначив, що обвинувачений діяв у межах наданих йому повноважень, а також звернув увагу на відсутність, на його думку, суспільно небезпечних наслідків. У цьому контексті він підкреслив, що законні виплати банку не можуть розглядатися як збитки, а правомірне розпорядження майном — як розтрата.
Також захисник звернув увагу на окремі неточності у формулюваннях обвинувачення. Зокрема, у тексті обвинувачення йдеться про «невстановлених осіб», які станом на момент розгляду справи, за його словами, залишаються невстановленими, що, на думку захисту, ускладнює перевірку окремих фактичних обставин та встановлення наявності умислу. Захисник також зазначив, що укладення відповідних угод, на його переконання, відповідало інтересам банку та сприяло забезпеченню його господарської діяльності, при цьому обвинувачені, за його словами, не отримали жодної особистої вигоди від інкримінованих фінансових операцій.
Окрім цього, захисник наголосив, що обвинувачення у легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, є безпідставним, оскільки, на його думку, відсутня первинна протиправна дія — розтрата майна. Наприкінці виступу захисник запропонував суду порядок дослідження доказів у справі, відповідно до якого стороні захисту була б надана можливість висловлювати свої доводи щодо доказів сторони обвинувачення безпосередньо під час їх дослідження судом. На його переконання, такий підхід сприятиме більш ефективній організації судового розгляду та забезпеченню принципу змагальності сторін.
У свою чергу обвинувачений Яценко В.А. окремо наголосив на економічному аспекті справи, зазначивши, що, на його думку, у результаті інкримінованих дій відсутні будь-які збитки.
Надалі адвокат Дубілета О.В. звернув увагу на те, що предметом даного кримінального провадження є господарські операції банку, які, на його переконання, були вирвані з загального економічного контексту. Він зазначив, що значна частина фактичних обставин, на які посилається сторона обвинувачення, має господарський характер. Захисник також наголосив на відсутності, на його думку, збитків для банку.
Крім того, він висловив позицію, що проведена стороною обвинувачення експертиза має формальний характер, а обвинувачені не отримали неправомірної вигоди внаслідок інкримінованих фінансових операцій. Захисник також зазначив, що, за його переконанням, порушення внутрішніх норм банку не відбулося, а обвинувачені діяли в межах наданих їм повноважень.
Окрему увагу захисник приділив питанню підслідності. Він зазначив, що, на його думку, у даному кримінальному провадженні відсутні підстави для підслідності Національному антикорупційному бюро України. Зокрема, він звернув увагу, що у період інкримінованих подій ПАТ КБ «ПриватБанк» був приватною установою, а тому, за його словами, у цьому контексті відсутні суб’єкти, на яких поширюється відповідна антикорупційна юрисдикція. Захисник також зазначив, що раніше сторона обвинувачення обґрунтовувала підслідність НАБУ необхідністю перевірки можливої причетності посадових осіб Національного банку України, однак, за його словами, таких обставин встановлено не було.
Крім того, він наголосив, що, на його думку, справа не підсудна Вищому антикорупційному суду, звернувши увагу на те, що, за твердженням сторони обвинувачення, інкриміновані події відбулися до моменту, коли банк набув статусу державного. Захисник також зазначив, що ці обставини, на його переконання, раніше знаходили відображення у відповідних судових рішеннях у цьому провадженні.
Захисник в інтересах іншого обвинуваченого також звернув увагу на те, що, на його думку, в обвинувальному акті відсутнє належне обґрунтування окремих елементів складу злочину, зокрема корисливого мотиву. Він зазначив, що в обвинувальному акті не конкретизовано, у чому саме полягала корислива мета дій обвинувачених.
Крім того, захисник наголосив, що, на його переконання, у межах цього кримінального провадження не забезпечено доведення обвинувачення «поза розумним сумнівом», та навів низку обставин, які, на його думку, свідчать про недоведеність обвинувачення. Він також зазначив, що інкриміновані кошти, на його переконання, були повернуті ще у 2021 році. Окремо захисник звернув увагу на наявність позову у господарському суді Дніпропетровської області, який, за його словами, стосується обставин, пов’язаних із предметом даного кримінального провадження.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне підкреслити, що встановлення вини особи у кримінальному провадженні має здійснюватися відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». У зв’язку з цим національний суд зобов’язаний забезпечити всебічне, повне та неупереджене дослідження всіх обставин справи, зокрема й тих, на які посилається сторона захисту, пропонуючи альтернативну інтерпретацію подій порівняно з версією сторони обвинувачення. Важливим елементом такого підходу є належна перевірка усіх релевантних версій та надання переконливого мотивування щодо того, чому одні з них визнаються обґрунтованими, а інші — відхиляються. Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що саме якість судової оцінки доказів та повнота мотивування судових рішень є ключовими гарантіями довіри до правосуддя та дотримання принципу справедливого судового розгляду.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, належна реакція національного суду на альтернативні доводи сторін є необхідною передумовою формування переконливого та юридично обґрунтованого судового рішення. Ігнорування або поверхнева оцінка таких доводів може створювати ризик формального підходу до дослідження доказів та послаблювати гарантії справедливого судового розгляду.
Щодо цього Європейський суд з прав людини у справі Episcopo and Bassani v. Italy (п. 121) зазначив, що обвинувачення повинне довести вину особи «поза розумним сумнівом», а доказування має ґрунтуватися на достовірних, чітких та переконливих доказах. У справі SA-Capital Oy v. Finland (п. 107) Суд підкреслив, що тягар доведення лежить на державі, а будь-які сумніви щодо джерела або способу отримання доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Додатково цей підхід був підтверджений у справі B.T. and B.K.Cs. v. Hungary (п. 107), де Суд зауважив, що доказ може випливати з набору достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.
Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що належне визначення підсудності є однією з ключових складових права на справедливий суд. За наявності обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення компетентного суду такі обставини можуть впливати на дотримання принципу правової визначеності та гарантій справедливого судового розгляду. Особливого значення це питання набуває з огляду на висловлені стороною захисту сумніви щодо належного визначення підсудності ще на стадії досудового розслідування.
У цьому контексті важливо, щоб доводи сторін щодо належності визначення підсудності отримали чітку, послідовну та належно мотивовану оцінку з боку національного суду. Формальне відхилення або недостатньо мотивований розгляд таких аргументів може створювати ризик виникнення сумнівів щодо дотримання принципу «суду, встановленого законом».
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, саме прозоре та переконливе вирішення питання підсудності є важливим елементом забезпечення довіри до судового розгляду. Належна процесуальна реакція національного суду на такі доводи також сприяє запобіганню подальшим сумнівам у легітимності судового провадження та стабільності майбутнього судового рішення.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що порушення принципу «tribunal established by law» здатне підривати довіру до правосуддя в демократичному суспільстві. Це поняття охоплює не лише наявність правової основи для існування суду, а й дотримання конкретних правил, що регулюють його компетенцію та діяльність ( Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland, пп. 211, 213; X and Others v. Slovenia, п. 121). Суд також підкреслює, що право на суд, встановлений законом, є проявом принципу верховенства права та тісно пов’язане з гарантіями незалежності й неупередженості суду, оскільки ці гарантії мають спільну мету — забезпечення довіри суспільства до правосуддя та інституційної легітимності судової влади ( M.L. v. Poland, п. 167; Xhoxhaj v. Albania, п. 290).
У контексті заявлених доводів щодо порядку дослідження доказів у справі варто зазначити, що під час їх дослідження сторонам має бути забезпечено рівні можливості для належного коментування доказів та висловлення своєї позиції з метою впливу на формування переконання суду у справі. Належне забезпечення цих гарантій є важливою передумовою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, а також сприяє підтриманню справедливого процесуального балансу між учасниками кримінального провадження.
Ефективна реалізація сторонами права на коментування та аналіз доказів під час їх дослідження є одним із ключових елементів забезпечення справедливого судового розгляду. Обмеження таких можливостей або їх формальний характер можуть призвести до послаблення змагального характеру процесу та поставити одну зі сторін у менш сприятливе процесуальне становище. У цьому контексті ЄСПЛ неодноразово повторював, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані, є фундаментальними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у значенні статті 6 § 1 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами. Більше того, сторонам має бути надана можливість ознайомитися та прокоментувати всі надані докази або подані зауваження, з метою впливу на рішення суду (Abdulaal Naser and Others v. Denmark, п. 156).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
