23. 09. 2026
10 вересня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (розтрата коштів ПАТ КБ «Приватбанк», легалізація злочинних доходів та службове підроблення документів, що, за версією обвинувачення, спричинило значні фінансові збитки банку). У цьому ж провадженні обвинувачуються: Яценко В.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Бичихіна О.А. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Онищенко Н.В. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; Шмальченко Л.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; Конопкіна Н.О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі: головуючий суддя — Галабала М.В., судді — Сердюкова І.О. та Ногачевський В.В. Обвинувачена Бичихіна О.А. була відсутня в судовому засіданні.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання сторони обвинувачення про виділення матеріалів кримінального провадження стосовно обвинуваченого Яценка В. А. в окреме провадження та подальше дослідження доказів сторони обвинувачення.
На початку судового засідання прокурор заявив клопотання про виділення матеріалів щодо Яценка В.А. в окреме кримінальне провадження. Обґрунтовуючи його, прокурор повідомив, що під час судового розгляду між стороною обвинувачення та Яценком В.А. було досягнуто домовленості щодо подальшого укладення угоди про визнання винуватості. За позицією прокурора, кримінальне процесуальне законодавство допускає виділення матеріалів щодо окремого обвинуваченого в самостійне провадження у разі укладення такої угоди на стадії судового розгляду.
Представники сторони захисту повідомили, що до початку судового засідання зі змістом клопотання прокурора ознайомлені не були. З огляду на це суд надав їм можливість ознайомитися з процесуальним документом під час продовження дослідження доказів сторони обвинувачення. Захисник Яценка В.А. підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити. На його переконання, підстав для відкладення розгляду цього питання з метою додаткового ознайомлення інших представників сторони захисту не було, оскільки кримінальне процесуальне законодавство передбачає можливість виділення матеріалів щодо окремого обвинуваченого за наявності відповідних процесуальних передумов.
Після наданого судом часу для ознайомлення зі змістом клопотання спостерігачі моніторингової місії IAC ISHR не зафіксували заперечень інших представників сторони захисту проти його задоволення. За результатами розгляду суд задовольнив клопотання сторони обвинувачення, постановив виділити матеріали кримінального провадження в частині обвинувачення Яценка В. А. в окреме провадження та передати їх для присвоєння нового єдиного унікального номера судової справи і реєстрації в автоматизованій системі документообігу Вищого антикорупційного суду.
З позиції експертів моніторингової місії IAC ISHR, виділення матеріалів щодо одного з обвинувачених в окреме кримінальне провадження у зв’язку з процедурою укладення угоди про визнання винуватості є передбаченим кримінальним процесуальним законодавством механізмом. Водночас його застосування потребує збереження процесуальної автономності провадження щодо інших обвинувачених: обставини, викладені в угоді або встановлені під час її затвердження, не повинні набувати для них наперед визначеного доказового значення без самостійної перевірки у змагальному процесі. Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, який у справі Navalnyy and Ofitserov v. Russia (пп. 103–105) наголосив на ризиках перенесення фактичних висновків, сформованих в одному провадженні, до справи інших обвинувачених. Відповідно, якщо матеріали, отримані внаслідок угоди або інших процесуальних домовленостей, надалі використовуватимуться у провадженні щодо інших осіб, вони мають підлягати належній перевірці та оцінці в контексті всієї доказової бази. У цьому аспекті релевантним є також підхід ЄСПЛ у справі Doyle v. Ireland (п. 22) щодо оцінки доказів, отриманих унаслідок процесуальних домовленостей, у контексті справедливості провадження та стандарту доказування «поза розумним сумнівом».
Важливою процесуальною гарантією при вирішенні питання про виділення матеріалів є також реальна можливість інших учасників ознайомитися з відповідним клопотанням та висловити свою позицію щодо його можливих наслідків. Це відповідає принципу рівності сторін, який, відповідно до позиції ЄСПЛ у справі F.S.M. v. Spain (пп. 55–56), вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою позицію за умов, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Водночас у подальшому розгляді справи значення матиме збереження самостійної оцінки доказів і фактичних обставин щодо кожного з обвинувачених, без автоматичного перенесення висновків, сформованих у виділеному провадженні щодо Яценка В.А.
Також у межах цього судового засідання було продовжено дослідження письмових доказів сторони обвинувачення. Зокрема, прокурор просив дослідити ухвалу Печерського районного суду міста Києва про надання тимчасового доступу до речей і документів, протокол її виконання та опис отриманих матеріалів. Серед них містився висновок службового розслідування щодо активних операцій, проведених ПАТ КБ «ПриватБанк» у грудні 2016 року.
Під час оголошення висновку службового розслідування прокурор звернув увагу на відомості щодо можливого недотримання встановлених обмежень при здійсненні операцій із пов’язаними з банком особами. Відповідно до змісту досліджених матеріалів, 15 грудня 2016 року до ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшло повідомлення Національного банку України про визнання відповідної компанії пов’язаною з банком особою, що передбачало обмеження на здійснення з нею активних операцій. У висновку службового розслідування зазначалося, що при укладенні кредитних договорів відповідні обмеження могли бути порушені. За версією сторони обвинувачення, голова правління банку Дубілет О.В. був обізнаний про відповідне рішення НБУ. Надалі прокурор досліджував матеріали внутрішнього службового розслідування, документи НБУ, протоколи кредитного комітету, банківські виписки, платіжні доручення та SWIFT-повідомлення. Згідно зі змістом матеріалів службового розслідування, під час кредитування окремих компаній могли бути порушені обмеження щодо операцій із пов’язаними особами, внутрішні процедури банку, встановлені ліміти повноважень посадових осіб та вимоги щодо визначення процентних ставок. Окрему увагу сторона обвинувачення звернула на встановлення за окремими кредитними договорами ставки у розмірі 1 % річних за наявності значно вищих ставок для корпоративних клієнтів. Також було оголошено матеріали службового розслідування щодо операцій банку з ПАТ СК «Інгосстрах», у яких ішлося про можливе недотримання обмежень щодо операцій із пов’язаними особами, внутрішніх процедур банку та положень статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Як зазначив прокурор, автори службового розслідування оцінювали відповідні обставини як такі, що могли свідчити про свідоме недотримання посадовими особами встановлених нормативних вимог.
Сторона обвинувачення оголосила також пояснення працівників банку щодо процедур перевірки клієнтів на предмет пов’язаності з банком, діяльності кредитного комітету, укладення договорів та відображення заборгованості. Водночас окремі працівники зазначали, що не входили до складу кредитного комітету, не брали участі у підготовці відповідних договорів або не володіли інформацією щодо обставин їх укладення. Прокурор пояснив, що ці матеріали досліджуються з метою їх подальшої оцінки у взаємозв’язку з іншими доказами та показаннями. Окремий блок доказів стосувався внутрішнього Положення про кредитні комітети ПриватБанку та повідомлення НБУ про визначення пов’язаних із банком осіб. Прокурор також оголосив довідку підрозділу фінансових розслідувань банку, у якій зазначалося про протокол кредитного комітету від 24 жовтня 2016 року щодо надання кредиту для погашення залишку заборгованості. За змістом довідки, оформлення довгострокових кредитів зі ставкою 1 % річних та їх відображення на відповідних рахунках могло приховувати зміни у структурі балансу банку. У цій же довідці зазначалося, що кошти за відповідними кредитами не відображалися на рахунках у спосіб, який забезпечував би компаніям можливість фактично ними розпоряджатися. Сторона обвинувачення акцентувала увагу на тому, що операції здійснювалися напередодні націоналізації банку, а частина з них — поза межами стандартного робочого часу. Крім того, у досліджених матеріалах ішлося про формування банком 100 % резерву за відповідними кредитами та значний розмір збитків, визначений за результатами внутрішніх розрахунків.
Значну увагу прокурор приділив протоколу кредитного комітету від 24 жовтня 2016 року, яким передбачалося надання кредиту на суму залишку непогашеної заборгованості строком до п’яти років зі ставкою 1 % річних. За позицією сторони обвинувачення, відповідний пункт міг бути внесений до протоколу пізніше, ніж інші його положення. Крім того, було досліджено копії SWIFT-повідомлень, платіжних доручень та банківських виписок. Коментуючи їх зміст, прокурор звернув увагу на те, що 16 грудня 2016 року відповідні операції проводилися двома групами протягом одного операційного дня, тоді як рахунок, через який вони здійснювалися, мав нульовий залишок як на початку, так і наприкінці дня.
На переконання сторони обвинувачення, сукупність досліджених документів підтверджує її версію про те, що оформлення 15 договорів позики не супроводжувалося фактичним переміщенням коштів за межі банку, а відповідні операції мали характер технічних бухгалтерських проведень. Прокурор також наголосив, що всі вони були здійснені 16 грудня 2016 року, безпосередньо напередодні подій, пов’язаних із націоналізацією ПАТ КБ «ПриватБанк».
У зв’язку із завершенням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що на цьому етапі судового розгляду досліджувалися переважно письмові докази сторони обвинувачення, які прокурор представляв у взаємозв’язку з висунутою версією подій. Такий порядок дозволяє простежити логіку обвинувачення та значення, яке воно надає окремим документам, однак сам по собі не є достатнім для формування об’єктивної оцінки доказової бази кримінального провадження. Для цілей судового моніторингу принципове значення має не лише зміст представленого доказу, а й те, чи отримала інша сторона реальну можливість його перевірити та оспорити, які аргументи були наведені у відповідь, чи виявлено суперечності щодо походження, змісту або доказового значення відповідних матеріалів та яким чином на ці питання реагували сторона обвинувачення і суд. Саме тому оцінка справедливості процесу не може ґрунтуватися на доказовій версії лише однієї зі сторін, навіть якщо вона послідовно представлена та документально обґрунтовується.
Такий підхід відповідає стандартам ЄСПЛ, відповідно до яких стороні захисту має бути забезпечена реальна можливість оспорювати докази та заперечувати проти їх використання, а суттєві аргументи щодо доказової бази мають отримувати належну судову оцінку («Saakashvili v. Georgia», п. 124; «Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2)», пп. 80–87). Відповідно, значення для оцінки провадження матиме не лише те, які матеріали були представлені обвинуваченням, а й результати їх подальшого змагального дослідження та мотиви, з яких суд прийме або відхилить аргументи кожної зі сторін.
Під час цього судового засідання спостерігачі IAC ISHR не зафіксували обставин, які самі по собі свідчили б про обмеження процесуальних гарантій під час дослідження зазначених доказів. Водночас формування висновку щодо дотримання принципів змагальності, рівності сторін та належної оцінки доказів потребує спостереження за подальшим дослідженням доказової бази, позицією сторони захисту та відповідною оцінкою суду. З огляду на це кримінальне провадження рекомендується до подальшого моніторингу.
