2 квітня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52022000000000228 відносно Дубілета О.В. якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (пов’язаних із розтратою коштів ПАТ КБ “Приватбанк”, легалізацією злочинних доходів та службовим підробленням документів, що спричинило значні фінансові збитки банку), Яценка В.А. за ч. 5 ст. 191, ч.3 ст. 209 КК України, Бичихіної О.А. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Онищенко Н.В. за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, Шмальченко Л.О. за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та Конопкіної Н.О. за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. На засіданні були присутні обвинувачені (у режимі відеозв’язку), захисники, прокурор та колегія суддів: Білоус І.О., Ногачевський В.В., з головуючим Галабалою М.В. Представники потерпілого в залі судового засідання були відсутні.

Ключовим предметом судового засідання було продовження розгляду клопотань сторони захисту щодо повернення обвинувального акту. Загалом у рамках судового розгляду таких клопотань було оголошено шість, в інтересах кожного з обвинувачених.

Зокрема, адвокати Дубілета О.В. обґрунтовували своє клопотання наступним:

• анкетні дані щодо обвинуваченого, зокрема місце проживання, в обвинувальному акті вказані невірно, так як обвинувачений не проживає за вказаною в акті адресою. Більше того, на момент складання обвинувального акту Дубілет О.В. перебував за межами України — у Державі Ізраїль — на законних підставах, що було належним чином повідомлено органу досудового розслідування із наданням відповідних підтверджуючих документів;
• опис фактичних обставин у тексті обвинувального акта є внутрішньо суперечливим, що, на думку захисту, унеможливлює чітке розуміння пред’явленого обвинувачення;
• Правова кваліфікація діяння не кореспондує з описаними обставинами справи, внаслідок чого, за твердженням сторони захисту, обсяг обвинувачення стає неочевидним, а отже, порушується право на інформування у зрозумілий спосіб про суть і підстави обвинувачення (стаття 6 § 3(a) Конвенції);
• структура обвинувального акта не відповідає вимогам КПК України. Зокрема, спостерігач IAC ISHRзвернув увагу на зауваження адвокатів, що фактичні обставини повністю дублюють текст обвинувачення, обсяг якого становить 400 сторінок, що, на думку захисту, ускладнює реалізацію права на ефективну підготовку до захисту (стаття 6 § 3(b) Конвенції);
• у матеріалах справи містяться суперечливі відомості щодо дати складання обвинувального акта: безпосередньо в документі вказано 05.03.2023, натомість у реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначена інша дата — 04.03.2023, що, на думку адвокатів, створює правову невизначеність щодо процесуального статусу документа
• не долучено жодного додатка.

На думку сторони захисту, всі зазначені порушення є істотними, з огляду на що обвинувальний акт не дозволяє належним чином встановити обсяг обвинувачення щодо кожного з підсудних. Вказане, на переконання захисників, позбавляє обвинувачених можливості реалізувати своє право на підготовку ефективного захисту та суперечить вимогам статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Адвокати Бичихіної О.А. також наголосили, що правова кваліфікація інкримінованих діянь є внутрішньо суперечливою, що унеможливлює розуміння суті обвинувачення. Крім того, у тексті обвинувального акта в однаковий спосіб викладено фактичні обставини щодо кожного з обвинувачених, незалежно від змісту та характеру конкретно інкримінованих діянь, що, на думку захисту, свідчить про формальний підхід сторони обвинувачення та порушує принцип індивідуалізації кримінального переслідування. Захисники Онищенко Н.В. вказали на розбіжності між формулюванням обвинувачення у обвинувальному акті та змістом повідомлення про підозру. Як зазначено, у обвинувальному акті відсутні окремі елементи, раніше зазначені у повідомленні про підозру, натомість з’явилися нові формулювання, що не підкріплені викладеними фактичними обставинами. Така непослідовність, на думку сторони захисту, ставить під сумнів зрозумілість та передбачуваність обвинувачення, що є прямим порушенням вимог статті 6 § 3(a) Конвенції.

Підсумовуючи, спостерігачі IAC ISHR зафіксували спільну позицію сторони захисту щодо істотності вищезазначених порушень, що унеможливлюють реалізацію права на захист і знецінюють саму суть обвинувачення. У зв’язку з цим захисники наполягали на необхідності повернення обвинувального акта прокурору для усунення виявлених порушень.

У своїй відповіді сторона обвинувачення зазначила, що, на її переконання, виклад фактичних обставин у обвинувальному акті не зазнав істотних змін у порівнянні з повідомленням про підозру. Щодо інших зауважень, прокурор визнав наявність окремих процесуальних неточностей, однак охарактеризував їх як технічні похибки, зумовлені значним обсягом обвинувального акта (близько 400 сторінок), які, на його думку, не мають суттєвого впливу на суть обвинувачення та не порушують прав обвинувачених.

Спостерігачі IAC ISHR також звернули увагу, що на думку прокурора можливі суперечності або неточності у викладі окремих даних не зачіпають фактичного змісту обвинувачення і не перешкоджають належному розумінню суті інкримінованих діянь. Зокрема, визнаючи наявність розбіжності між датою складання обвинувального акта (05.03.2023) та датою його внесення до реєстру досудового розслідування (04.03.2023), прокурор вказав, що дана розбіжність не є істотною в контексті кримінального процесу. Аналогічним чином було обґрунтовано і відсутність актуальності анкетних даних обвинуваченого Дубілета О.В., зокрема щодо місця його проживання.

Підсумовуючи, сторона обвинувачення дійшла висновку про відсутність істотних процесуальних порушень, які могли б стати підставою для повернення обвинувального акта прокурору. Відповідно, прокурор наполягав на продовженні судового розгляду.

За результатами розгляду поданих клопотань, суд, заслухавши позиції сторін, постановив ухвалу про відмову в їх задоволенні, визнавши аргументи сторони захисту такими, що не обґрунтовують необхідність повернення обвинувального акта.

З огляду на вищевикладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне підкреслити, що обвинувальний акт є ключовим процесуальним документом у кримінальному провадженні, який відіграє фундаментальну роль у забезпеченні процесуальної визначеності та реалізації права на справедливий суд.

На відміну від повідомлення про підозру, процесуальна форма якого не завжди є чітко визначеною та допускає множинність тлумачень, обвинувальний акт в національному законодавстві є формалізованим процесуальним рішенням, що підсумовує результати досудового розслідування та визначає межі обвинувачення. Як передбачено частиною 4 статті 110 Кримінального процесуального кодексу України, обвинувальний акт є актом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення та яким завершується досудове розслідування. При цьому він має відповідати вимогам, встановленим статтею 291 КПК України.

У цьому контексті, відповідність обвинувального акта законодавчим вимогам, зокрема чіткості формулювання обвинувачення, логічній узгодженості викладених фактичних обставин та належній правовій кваліфікації, набуває особливого значення. Наявність у такому документі істотних внутрішніх суперечностей, недоліків змісту або неточностей — особливо тих, що ускладнюють або унеможливлюють розуміння суті обвинувачення — становить ризик порушення фундаментальних гарантій, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, включаючи право обвинуваченого бути поінформованим про характер і підставу обвинувачення у зрозумілій формі, а також ефективно захищати себе.

ЄСПЛ підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29).

Враховуючи зміст судового засідання, зокрема озвучені сторонами аргументи, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на окремі процесуальні моменти, які можуть викликати занепокоєння з точки зору забезпечення стандартів справедливого суду, гарантованих статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Повідомлення сторони захисту про труднощі у визначенні обсягу обвинувачення та зазначені суперечності у викладенні фактичних обставин в обвинувальному акті, на думку експертів, можуть свідчити про потенційний ризик недостатньої конкретизації обвинувачення щодо кожного з обвинувачених. Зазначене, у свою чергу, може ускладнювати розуміння змісту обвинувачення та впливати на можливість ефективної реалізації права на захист. Окрему увагу заслуговує заява захисників про те, що обвинувальний акт містить єдиний узагальнений виклад обставин для кількох обвинувачених, попри відмінності в інкримінованих діях. Такий підхід, з точки зору об’єктивного спостерігача, може створювати ситуацію, за якої індивідуалізація обвинувачення стає недостатньою, що потенційно впливає на здатність обвинувачених належним чином організувати захист.

У світлі наведеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR не стверджують про наявність процесуальних порушень, проте звертають увагу на необхідність належної оцінки судом вищевказаних обставин, з огляду на важливість дотримання принципу юридичної визначеності, процесуальної чіткості та права кожної особи бути поінформованою у зрозумілий спосіб про характер і підстави висунутого обвинувачення.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що згідно з практикою ЄСПЛ, право на захист у кримінальному процесі покликане забезпечити, наскільки це можливо, процесуальну рівність сторін (F.S.M. v. Spain, п.п. 55–56). Обвинувачений повинен мати реальну можливість організувати свій захист належним чином, у тому числі шляхом чіткого розуміння пред’явленого обвинувачення. У цьому контексті виникають також сумніви у забезпеченні належного рівня юридичної визначеності. Це, у свою чергу, може впливати на здатність обвинувачених ефективно реалізувати своє право на захист.

Особливо заслуговує на увагу той факт, що представник сторони обвинувачення визнав наявність процесуальних недоліків та суперечностей у тексті обвинувального акту. За таких обставин, не можна однозначно стверджувати, що доводи захисників є об’єктивно необґрунтованими. Навпаки, вказані питання, на думку експертів, потребують ретельної оцінки з боку суду, з урахуванням стандартів ЄСПЛ щодо чіткості обвинувачення, рівності сторін та забезпечення ефективної реалізації права на захист.

Також, спостерігачі IAC ISHR звернули увагу на заяву адвокатів щодо недоліків реєстру матеріалів досудового розслідування. Зокрема, захисники акцентували на наступних обставинах:

• реєстр не відповідає обсягу процесуальних рішень, прийнятих у справі;
• відсутня інформація щодо набуття статусу підозрюваного стосовно всіх обвинувачених, внаслідок чого неможливо порахувати процесуальні строки належним чином;
• реєстр не містить відомості про вчинення всіх процесуальних дій.

Прокурор, у свою чергу зазначив, що вищезазначені обставини можуть бути наслідком технічних помилок, а тому не є істотними порушеннями.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне зазначити, що численні суперечності та технічні неточності в процесуальних документах можуть суттєво підірвати обґрунтованість та коректність обвинувального акта. З точки зору об’єктивного спостерігача, значне число помилок створює обґрунтовані сумніви щодо забезпечення загальної справедливості в процесі, дотримання прав обвинувачених, рівності сторін та їхнього права на належний захист.

Важливо додати, що принципи змагальності та рівності сторін тісно пов’язані між собою і є основними компонентами концепції “справедливого розгляду” у значенні п.1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають “справедливого балансу” між сторонами: кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в суттєво невигідне становище по відношенню до її опонента або опонентів (Đurić v. Serbia, п. 71)  Враховуючи обставини справи, виникають об’єктивні сумніви щодо належного забезпечення такого балансу у рамках даного кримінального провадження.

Також варто зазначити, що спостерігачі IAC ISHR, не було очевидних ознак того, що суд належним чином врахував зауваження захисників у своєму рішенні.

Підсумовуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до висновку про наявність ознак порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), принципу рівності сторін (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ) та загалом права на справедливий суд у даній справі. У зв’язку з цим, справа рекомендується для подальшого моніторингу.