16. 10. 2026
2 жовтня 2026 року у Вищому антикорупційному суді продовжилося підготовче судове засідання у справі № 991/3949/25 (кримінальне провадження № 62019000000000639) щодо Довбенка Андрія Миколайовича, обвинуваченого за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України (організація розтрати арештованого майна та зловживання владою або службовим становищем під час його реалізації). У цьому ж провадженні обвинувачуються: колишній голова АРМА Янчук А. В., колишній генеральний директор ДП «СЕТАМ» Вишньов В. М. та колишній начальник Управління менеджменту активів АРМА Різник В. С. — за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України; Варуша М. С. та колишній фахівець ДП «СЕТАМ» Коронський О. І. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України; Багнюк І. В., колишній керівник ТОВ «СОІЛ КОМПАНІ ЛТД» Кудлай А. В. та Різник О. О. — за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України; Закрепа А. В. — за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2, ч. 4 ст. 358 КК України. Додатково Різник В. С. та Різник О. О. обвинувачуються за ч. 2 ст. 361 (у редакції до 2 квітня 2022 року) і ч. 1 ст. 361-2 КК України, Варуша М. С. — за ч. 2–4 ст. 358 КК України.
У засіданні брали участь обвинувачені (частина — у режимі відеоконференції), їхні захисники, представник потерпілого (у режимі відеоконференції) та прокурор. Розгляд здійснювала колегія суддів під головуванням Сікори К. О.
Під час судового засідання суд продовжив розгляд клопотань сторони захисту про зміну або скасування запобіжних заходів, застосованих до обвинувачених. У межах їх розгляду прокурор виклала спільні заперечення щодо клопотань, поданих в інтересах Різника В. С., Коронського О. І., Довбенка А. М., Багнюка І. В., Варуші М. С., Кудлая А. В. та Вишньова В. М. За її позицією, сторона захисту не спростувала обґрунтованості підозри та не навела істотних змін обставин, які могли б слугувати підставою для перегляду застосованих запобіжних заходів. Водночас повторну оцінку обґрунтованості підозри на цій стадії кримінального провадження прокурор вважала недоцільною. Відсутність Довбенка А. М. та Коронського О. І. безпосередньо у залі судового засідання прокурор розцінювала як обставину, що підтверджує ризик переховування, тоді як ризик незаконного впливу на свідків пов’язувала з тим, що частина з них ще не була допитана судом.
Щодо інших обвинувачених прокурор посилалася на наявність у них паспортів для виїзду за кордон та майновий стан, який, на її переконання, може забезпечити можливість тривалого перебування за межами України. Вона також зазначила, що проходження військової служби не усуває відповідних ризиків і за певних обставин може впливати на їх оцінку. Окремо прокурор обґрунтовувала пропорційність установлених розмірів застави фактом їх внесення, а також посилалася на обов’язок заставодавців сприяти забезпеченню належної процесуальної поведінки обвинувачених. За результатами викладення своєї позиції прокурор просила відмовити в задоволенні всіх клопотань про зміну або скасування запобіжних заходів. Крім того, вона просила долучити до матеріалів провадження відомості щодо червоного повідомлення Інтерполу стосовно Довбенка А. М., які, за її твердженням, підтверджують перебування обвинуваченого в міжнародному розшуку.
Надалі суд перейшов до розгляду клопотань про звільнення окремих обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
В інтересах Варуші М. С. сторона захисту просила закрити кримінальне провадження в частині обвинувачення за ч. 2 та ч. 4 ст. 358 КК України, продовживши судовий розгляд щодо решти інкримінованих діянь. Адвокат зазначив, що відповідно до фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, зазначені діяння належать до кримінальних проступків, а передбачений законом трирічний строк давності сплив у 2022 році. На переконання захисту, обставин, які могли б зумовити зупинення перебігу цього строку, не встановлено. Адвокат Різник О. О. також обґрунтовував клопотання закінченням трирічного строку давності щодо відповідних епізодів обвинувачення. Обвинувачена підтримала заявлене клопотання, звернувши увагу на дати інкримінованих діянь, наведені безпосередньо в обвинувальному акті.
Прокурор проти задоволення зазначених клопотань не заперечувала.
За результатами розгляду суд задовольнив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження у відповідній частині. Водночас через тривалу повітряну тривогу в Києві та завершення часу, відведеного для судового засідання, розгляд клопотань сторони захисту про зміну або скасування запобіжних заходів не було завершено, а відповідних процесуальних рішень суд не ухвалив.
У контексті наведених обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на характер аргументації сторони обвинувачення щодо раніше заявлених захистом клопотань про зміну або скасування запобіжних заходів. Заперечуючи проти їх задоволення, прокурор насамперед посилалася на те, що сторона захисту не спростувала раніше встановлених підстав та не навела обставин, достатніх для перегляду застосованих заходів. Водночас ініціювання захистом питання про зміну запобіжного заходу не усуває необхідності перевірки того, чи зберігають раніше встановлені ризики свою актуальність та чи залишаються вони достатніми для виправдання подальших процесуальних обмежень. У контексті гарантій статті 5 ЄКПЛ обґрунтування необхідності подальшого обмеження свободи особи покладається на державні органи, тоді як судовий контроль має забезпечувати самостійну, актуальну та індивідуалізовану оцінку відповідних підстав.
Окреме занепокоєння експертів моніторингової місії IAC ISHR викликає узагальнений характер аргументації прокурора щодо збереження процесуальних ризиків. Викладення спільних доводів стосовно кількох обвинувачених без належного розмежування їхніх індивідуальних обставин не дозволяє встановити, які саме фактичні підстави, на думку сторони обвинувачення, підтверджують наявність конкретних ризиків щодо кожної особи та обґрунтовують необхідність подальшого застосування відповідного запобіжного заходу. За такого підходу оцінка ризиків фактично втрачає індивідуалізований характер і створює передумови для формального збереження процесуальних обмежень на підставі загальних припущень, без належного врахування процесуальної поведінки кожного обвинуваченого та змін обставин протягом провадження. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, така аргументація не забезпечує достатньої основи для змістовної перевірки актуальності та пропорційності застосованих запобіжних заходів. Аналогічні недоліки простежуються й в аргументації сторони обвинувачення щодо пропорційності застави, коли сам факт її внесення використовується як підтвердження обґрунтованості встановленого розміру. Водночас призначення застави полягає не у визначенні максимальної суми, яку обвинувачений або його близькі здатні мобілізувати для звільнення з-під варти чи забезпечення виконання процесуальних обов’язків, а у встановленні обґрунтованого та індивідуально визначеного фінансового зобов’язання, достатнього для гарантування належної процесуальної поведінки особи, насамперед її явки до суду. Відповідно, факт внесення застави не доводить ані пропорційності її первинного розміру, ані необхідності його збереження без змін протягом усього судового провадження.
Особливого значення це набуває в умовах тривалого кримінального провадження, зареєстрованого ще 11 травня 2019 року, підготовча стадія якого на момент спостережуваного засідання тривала понад 14 місяців, тоді як щодо окремих обвинувачених запобіжні заходи застосовуються з 2022–2023 років. У практиці ЄСПЛ послідовно наголошується, що плин часу вимагає переоцінки актуальності підстав для подальшого обмеження свободи, а попередні висновки не можуть автоматично виправдовувати збереження запобіжного заходу (Tiron v. Romania, п. 39). При цьому обґрунтування процесуальних ризиків має спиратися на конкретні та індивідуалізовані обставини, зокрема фактичну поведінку особи, її соціальні й професійні зв’язки та зміни, що відбулися протягом провадження (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 50–51). Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що йдеться не про необхідність зменшення застави чи скасування запобіжного заходу, а про обов’язок держави забезпечувати дотримання взятих Україною зобов’язань за ЄКПЛ з урахуванням практики ЄСПЛ. Це передбачає, що в кожному кримінальному провадженні та щодо кожної особи національний суд повинен здійснювати самостійну, актуальну й індивідуалізовану оцінку процесуальних ризиків, зокрема їх можливої зміни з плином часу, та ухвалювати прозоре, належним чином мотивоване рішення щодо необхідності й пропорційності подальшого застосування запобіжного заходу та визначеного розміру застави. Виходячи з цього, аргументація, за якої можливість фактичного внесення застави ототожнюється з пропорційністю її розміру, а необхідність перегляду покладається переважно на сторону захисту, об’єктивно не може забезпечувати належної оцінки її превентивного призначення.
Задоволення клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності за відсутності заперечень сторони обвинувачення не викликає окремих зауважень експертів моніторингової місії IAC ISHR. Водночас ухвалення відповідного рішення без з’ясування позиції потерпілих ставить під сумнів дотримання вимог ч. 2 ст. 288 КПК України, яка передбачає обов’язок суду з’ясувати їхню думку щодо можливості звільнення особи від кримінальної відповідальності. Як наголосив ЄСПЛ у справі Perez v. France (п. 80), право на представлення своєї позиції є ефективним лише за умови її належного розгляду судом. Крім того, закриття частини провадження актуалізує питання його загальної тривалості, зважаючи на те, що кримінальне провадження було зареєстроване ще 11 травня 2019 року.
Додаткового значення набуває відкладення розгляду клопотань про зміну або скасування запобіжних заходів до 2 листопада 2026 року, тобто на місяць, з огляду на те, що щодо окремих обвинувачених відповідні обмеження діють із 2022–2023 років. У контексті пункту 1 статті 6 ЄКПЛ розумність тривалості провадження оцінюється з урахуванням його складності, поведінки учасників, дій державних органів та значення справи для обвинувачених (Abo v. Türkiye, п. 95; Vujović and Lipa D.O.O. v. Montenegro (No. 2), пп. 79–80). При цьому затримки, зумовлені недоліками організації провадження або бездіяльністю державних органів, можуть свідчити про недотримання вимоги розумного строку (Šulcas v. Lithuania, пп. 70–71; Naugžemys v. Lithuania, пп. 36–37).Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
За оцінкою експертів IAC ISHR, тривалість провадження та відкладення перегляду запобіжних заходів викликають обґрунтовані сумніви щодо дотримання гарантій статей 5 і 6 ЄКПЛ, зокрема вимог розумного строку та своєчасної індивідуалізованої оцінки процесуальних ризиків. Враховуючи зазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
