07. 05. 2026
3 квітня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 52021000000000016 (справа №991/1329/22 ) щодо адвоката Донця Ю.Б., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 3 ст. 369 КК України (шахрайство, вчинене у великих розмірах та пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисник, прокурор та колегія суддів під головуванням Сікори К.О. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Станом на дату засідання кримінальне провадження перебувало на стадії судових дебатів.
На початку судового засідання слово було надано стороні обвинувачення. У своїй промові прокурор звернув увагу на те, що обвинувачений не визнав своєї вини, обґрунтовуючи свою позицію, зокрема, твердженнями про провокацію злочину з боку правоохоронних органів та відсутність у його діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень. Сторона обвинувачення наполягала, що сукупність доказів, досліджених під час судового розгляду, є достатньою для доведення винуватості обвинуваченого. У межах виступу прокурор здійснив системний аналіз доказової бази, надав оцінку доводам сторони захисту та обґрунтував правову кваліфікацію дій обвинуваченого, зокрема в частині наявності прямого умислу та відсутності ознак провокації злочину. Зокрема, прокурор зазначив, що ініціатива щодо надання неправомірної вигоди, за результатами дослідження доказів, виходила саме від обвинуваченого. Також наголошувалося, що відповідні дії від початкового етапу перебували під процесуальним контролем правоохоронних органів, а особа, яка діяла як викривач, звернулася до них добровільно.
Окремий акцент було зроблено на результатах негласних слідчих (розшукових) дій, які, за позицією обвинувачення, мають ключове доказове значення. Йдеться, зокрема, про аудіо- та відеозаписи розмов і зустрічей за участю обвинуваченого, які, на думку прокурора, свідчать про його активну роль у вчиненні інкримінованих діянь та спростовують версію захисту щодо його пасивної поведінки. Крім того, сторона обвинувачення послалася на результати огляду мобільних телефонів, у ході якого було виявлено листування обвинуваченого з викривачем та іншим обвинуваченим у месенджерах, зміст якого був досліджений у судовому засіданні. Також прокурор зазначив, що під час проведення обшуку було виявлено грошові кошти у приміщенні, яке фактично використовувалося іншим обвинуваченим, попри відсутність формального права власності на нього. Водночас було зауважено, що зазначені обставини є предметом окремого кримінального провадження.
Підсумовуючи, сторона обвинувачення вказала на відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів, які б спростовували висунуте обвинувачення, та наголосила на достатності наявної доказової бази для постановлення обвинувального вироку. За результатами виступу прокурор просив суд ухвалити обвинувальний вирок, визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, застосувати спеціальну конфіскацію грошових коштів як предмета неправомірної вигоди в дохід держави, змінити запобіжний захід на тримання під вартою до набрання вироком законної сили, а також стягнути з обвинуваченого судові витрати.
У свою чергу, сторона захисту заперечила проти доводів обвинувачення та наполягала на наявності провокації злочину з боку правоохоронних органів. На підтвердження своєї позиції захист послався, зокрема, на показання свідків, отримані під час судового розгляду, а також на досліджені письмові та речові докази. Захист також зазначив про відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність у діях обвинуваченого складу інкримінованих кримінальних правопорушень. Окрему увагу було звернуто на суперечливість поведінки одного зі свідків, який, заперечуючи свою причетність до обставин справи, одночасно ініціював проведення свого допиту в закритому судовому засіданні, що було підтримано стороною обвинувачення.
Крім того, сторона захисту послалася на відомості з Єдиного реєстру досудових розслідувань, зазначивши, що на початковому етапі розслідування були відсутні об’єктивні дані щодо причетності окремих осіб до вчинення кримінального правопорушення. На думку захисту, це може свідчити про штучне створення умов для його вчинення. Захист також наголосив на необхідності перевірки дотримання вимог закону при ініціюванні та проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, вказавши на відсутність належного обґрунтування підстав для їх проведення. Окремо було зазначено, що у разі відхилення судом доводів щодо провокації злочину, суд зобов’язаний надати самостійну правову оцінку правильності кваліфікації інкримінованих діянь.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що у випадках, коли стороною захисту заявляються доводи про можливу провокацію злочину, національний суд зобов’язаний здійснити не формальну, а поглиблену та всебічну перевірку відповідних обставин. Така перевірка має охоплювати як передумови виникнення інкримінованої поведінки, так і характер взаємодії між її учасниками, а також ступінь впливу правоохоронних органів на формування відповідного наміру. Водночас встановлення вини особи має ґрунтуватися на стандарті доказування «поза розумним сумнівом». Практика Європейського суду з прав людини послідовно підкреслює, що питання провокації злочину підлягає оцінці за об’єктивними критеріями та не може зводитися до формального зіставлення позицій сторін. Сам по собі факт заперечення вини обвинуваченим не звільняє суд від обов’язку перевірити, чи не було створено штучних умов для виникнення злочинного наміру, а також чи не стало втручання правоохоронних органів визначальним фактором у формуванні інкримінованої поведінки.
У цьому контексті вирішальне значення має аналіз не лише формального джерела ініціативи контакту, але й динаміки взаємодії між учасниками, зокрема: наявності об’єктивних підстав підозрювати особу до початку оперативних заходів, характеру поведінки викривача (чи не виходила вона за межі пасивного документування), а також того, чи були висловлювання обвинуваченого самостійними або сформованими під впливом зовнішнього стимулювання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що посилання сторони обвинувачення на матеріали негласних слідчих (розшукових) дій як на ключове підтвердження своєї позиції саме по собі не є достатнім для остаточного вирішення питання про відсутність провокації. Аудіо- та відеозаписи фіксують зміст комунікації, однак не завжди дозволяють встановити передумови виникнення наміру, характер впливу на особу та можливу штучність підтримання контакту. У цьому зв’язку вирішальне значення має оцінка повноти контексту взаємодії, послідовності подій, а також необхідності та пропорційності втручання з боку правоохоронних органів. За таких обставин доводи сторони обвинувачення щодо відсутності провокації не можуть вважатися достатньо переконливими виключно на підставі аналізу окремих висловлювань або фрагментів зафіксованої комунікації. Відповідно до стандартів справедливого судового розгляду, суд зобов’язаний здійснити самостійну, критичну та всебічну оцінку відповідних обставин, із належним урахуванням ролі кожного учасника та загального контексту подій.
Разом із тим, на поточному етапі моніторингу експерти моніторингової місії IAC ISHR об’єктивно не можуть однозначно констатувати наявність або відсутність провокації в межах даного кримінального провадження, що обумовлює необхідність подальшого спостереження за розвитком процесу.
Практика ЄСПЛ підкреслює, що навіть у справах, пов’язаних із протидією тяжким злочинам, застосування оперативних методів є допустимим лише за умови дотримання чітких процесуальних гарантій, тоді як докази, отримані внаслідок підбурювання, є несумісними з вимогами Конвенції (Yakhymovych v. Ukraine, пп. 29–31). Відповідно, національні суди повинні здійснювати активну і ретельну перевірку таких тверджень, а обов’язок доведення відсутності провокації покладається на сторону обвинувачення (Ramanauskas v. Lithuania, пп. 55–57; Bannikova v. Russia, пп. 54–57). У разі встановлення ознак провокації використання відповідних доказів ставить під сумнів справедливість провадження в цілому, а отримані таким шляхом матеріали підлягають критичній оцінці з позиції їх сумісності зі стандартами Конвенції (Vanyan v. Russia, пп. 46–49).
Щодо тверджень про сумніви в законності проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а відтак — у допустимості та належності отриманих доказів, слід зазначити, що в подібних ситуаціях національний суд зобов’язаний здійснювати оцінку всієї доказової бази в її сукупності. За наявності доводів про можливу провокацію, яка потенційно може впливати на допустимість значної частини доказів, національний суд повинен надати ретельну, всебічну та мотивовану оцінку всім обставинам, пов’язаним із їх отриманням.
Водночас будь-які сумніви щодо доведеності обвинувачення або належності доказів повинні тлумачитися на користь обвинуваченого відповідно до принципу in dubio pro reo. Особливого значення при цьому набуває якість судового мотивування, яке має демонструвати, що ключові доводи сторін були не лише формально зафіксовані, але й реально оцінені судом.
З огляду на стандарти практики ЄСПЛ, особливого значення набуває не лише формальна допустимість доказів, але й спосіб їх отримання, зокрема відсутність ознак зловживання з боку правоохоронних органів. Неврахування або поверхнева оцінка доводів щодо можливих порушень під час проведення НСРД може поставити під сумнів справедливість усього провадження в цілому. У цьому контексті саме якість судового мотивування та глибина аналізу доводів сторін виступають ключовими індикаторами дотримання стандартів статті 6 ЄКПЛ.
ЄСПЛ з цього приводу неодноразово зазначав, що перевірка загальної справедливості провадження також повинна включати оцінку того, чи було заявнику надано можливість оскаржити докази та заперечити їх використання за обставин, коли дотримувалися принципи змагального провадження та рівності сторін між обвинуваченням та захистом. Питання про те, чи були оскарження заявника щодо доказів належним чином розглянуті національними судами, тобто чи заявника дійсно «почули», і чи суди обґрунтували свої рішення відповідним та адекватним обґрунтуванням, також є факторами, які слід враховувати при проведенні цієї оцінки. У зв’язку з цим слід ще раз наголосити, що хоча суди не зобов’язані давати детальну відповідь на кожен висунутий аргумент, з рішення має бути чітко видно, що основні питання справи були розглянуті.
Крім того, необхідно враховувати якість доказів, зокрема, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви щодо їхньої достовірності або точності. Тягар доказування лежить на стороні обвинувачення, і будь-які сумніви повинні йти на користь обвинуваченого (Seppern v. Estonia, п. 39 – 40).
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги початкову стадію моніторингу в даному провадженні, експерти моніторингової місії IAC ISHR на цей момент не фіксують однозначних ознак порушень права на справедливий суд.
Водночас, з огляду на наявні доводи щодо можливої провокації злочину, а також твердження про сумніви у достовірності та належності доказової бази, зазначені обставини потребують подальшої ретельної оцінки. У зв’язку з цим справа рекомендується до подальшого моніторингу.
