25. 03. 2026
9 березня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у межах кримінального провадження № 42022000000000676 (справа № 991/10530/23) стосовно народного депутата України III–IX скликань Деркача Андрія Леонідовича. Обвинуваченому інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111 та ст. 368-5 КК України (державна зрада та незаконне збагачення). Судовий розгляд здійснювався колегією суддів у складі: головуючий суддя Біцюк А.В., судді Саландяк О.Я. та Мовчан Н.В. У судовому засіданні були присутні захисники та сторона обвинувачення. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
На початку судового засідання суд звернув увагу на неодноразове перенесення слухань, пов’язаних із неявкою сторони захисту, та наголосив на необхідності своєчасного повідомлення про неможливість участі у засіданні. Було зазначено, що з моменту попереднього судового засідання два із трьох призначених слухань не відбулися з причин, пов’язаних із діями сторони захисту.
Основним предметом судового розгляду стало продовження дослідження доказів сторони захисту.
У ході засідання було досліджено три відеофрагменти, що містять публічні виступи та інтерв’ю, записані у США за участю іноземних посадових осіб і журналістів. За позицією сторони захисту, ці матеріали містять аналогічні за змістом твердження до тих, що були озвучені обвинуваченим під час пресконференції, яка фігурує в обвинувальному акті, і, відповідно, спрямовані на підтвердження достовірності поширеної інформації.
Захист також зазначив, що інкриміновані дії пов’язані саме з поширенням інформації, а тому висновки експертизи сторони обвинувачення мали б містити чітку оцінку її достовірності або недостовірності. Водночас, за твердженням захисників, відповідний експертний висновок не містить однозначних висновків щодо характеру цієї інформації.
Прокурор, у свою чергу, наголосив, що встановлення правдивості чи недостовірності поширеної інформації належить до виключної компетенції суду. Водночас сторона обвинувачення зазначила, що дії обвинуваченого можуть оцінюватися з точки зору їх спрямованості на заподіяння шкоди інтересам держави, незалежно від питання достовірності відповідної інформації.
Окремо сторона захисту звернула увагу, що обвинувачення значною мірою ґрунтується на показаннях одного свідка, який стверджував про нібито передачу матеріалів для пресконференцій з території РФ. Водночас, за позицією захисту, досліджені відеозаписи свідчать про те, що відповідні теми обговорювалися також у публічному просторі за участю журналістів і політичних діячів у США.
За результатами розгляду суд долучив подані стороною захисту матеріали до матеріалів кримінального провадження. У зв’язку із завершенням відведеного процесуального часу суд оголосив перерву, зазначивши, що дослідження доказів сторони захисту буде продовжено у наступному судовому засіданні.
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що у кримінальному провадженні встановлення вини особи має здійснюватися відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». У практиці ЄСПЛ підкреслюється, що такий стандарт передбачає доведення вини на підставі достатньо чітких, переконливих і узгоджених доказів, тоді як будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (Episcopo and Bassani v. Italy, п. 121).
У цьому контексті право сторони захисту подавати докази та наводити свої доводи є невід’ємною складовою права на справедливий судовий розгляд. Принцип «бути почутим» передбачає не лише формальну можливість висловити позицію, а й обов’язок суду надати їй належну та мотивовану оцінку при ухваленні рішення. Саме через ефективну реалізацію цих гарантій забезпечується дотримання принципів змагальності та рівності сторін.
Особливого значення у цьому контексті набувають доводи сторони захисту щодо характеру доказової бази обвинувачення, зокрема твердження про її істотну залежність від показань одного свідка. За таких обставинна національні суд покладається обов’язок здійснювати ретельну перевірку достовірності, послідовності та достатності таких доказів у їх сукупності, з огляду на вимоги стандарту доведення вини.
Водночас принцип справедливого судового розгляду вимагає забезпечення належного балансу між сторонами, що передбачає надання кожній із них реальної можливості представити свою позицію без істотних процесуальних обмежень (UAB Ambercore DC and UAB Arcus Novus v. Lithuania, п. 107). У цьому зв’язку національні суди зобов’язані належним чином реагувати на релевантні доводи сторін, оскільки їх ігнорування може бути несумісним із вимогами статті 6 Конвенції (Yüksel Yalçınkaya v. Türkiye, пп. 305; Cupiał v. Poland, пп. 56–57).
Разом з тим експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що неодноразове перенесення судових засідань у зв’язку з неявкою сторони захисту та несвоєчасним повідомленням суду про неможливість участі може впливати на тривалість розгляду справи та створювати ризики недотримання принципу «розумного строку». Відповідно до статті 6 Конвенції, обов’язок забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку покладається як на державу, так і на сторони провадження, які повинні діяти сумлінно та не допускати необґрунтованого затягування процесу (Vervelé v. Greece, пп. 95–96).
У цьому контексті сторона захисту має здійснювати свої процесуальні права з належною процесуальною сумлінністю, зокрема забезпечуючи участь у судових засіданнях або своєчасне інформування суду про об’єктивні перешкоди, що є необхідною умовою ефективного та своєчасного здійснення правосуддя.
За результатами моніторингу судового засідання ознак порушення права на справедливий судовий розгляд не встановлено. Водночас вбачається доцільним подальший моніторинг цього провадження.
