23. 12. 2025
17 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання у справі №991/11821/25 відносно колишнього віце прем’єр-міністра Чернишова Олексія Михайловича, якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 368-5 та ч.2 ст. 366-2 Кримінального кодексу України (незаконне збагачення та декларування недостовірної інформації). У залі судового засідання були присутні підозрюваний, його захисники, прокурор, а також головуючий суддя Ногачевський В. В.Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.
Прокурор, обґрунтовуючи необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначив, що саме цей захід є єдиним ефективним способом нейтралізації ризиків, установлених стороною обвинувачення. На його думку, ризик переховування підозрюваного Чернишова О. М. підтверджується частими виїздами за кордон, а тяжкість санкції за інкриміноване кримінальне правопорушення — незаконне збагачення — посилює імовірність такого ризику. Крім того, прокурор послався на можливість незаконного впливу на свідків та знищення або приховування доказів, зазначивши, що ці ризики підтверджуються результатами негласних слідчих (розшукових) дій. Зокрема, він навів обставини, встановлені під час вилучення мобільних телефонів підозрюваного та його дружини. На підставі викладеного сторона обвинувачення просила суд задовольнити клопотання.
У відповідь сторона захисту заявила два клопотання: про надання тимчасового доступу до мобільного телефону підозрюваного та до даних оператора мобільного зв’язку. Захисники наголосили, що зазначені відомості можуть спростувати аргументи сторони обвинувачення щодо наявності ризиків і містять інформацію, суттєву для підтвердження позиції захисту. Один із захисників зазначив, що ще до початку судового засідання письмово звертався до прокурора та детектива НАБУ з вимогою забезпечити огляд телефону. За його словами, сторона обвинувачення не надала повної інформації про комунікації підозрюваного, а ігнорування відповідних звернень може свідчити про небажання перевірити озвучені доводи та про ризик втрати або знищення важливих даних.
Прокурор заперечив проти задоволення цих клопотань, зазначивши, що мобільний телефон вилучений у межах іншого кримінального провадження та вже був оглянутий детективами, а запитувана інформація виходить за межі предмета розгляду питання про застосування запобіжного заходу.
Суд відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, вказавши на обмеженість процесуальних строків та неможливість надання повного доступу до телефону на цій стадії провадження, з огляду на те, що пристрій уже був оглянутий детективами, а встановлення факту можливого видалення даних без застосування спеціальних технічних засобів є неможливим. Водночас суд зазначив, що має намір витребувати від сторони обвинувачення інформацію, яка не становить таємниці досудового розслідування.
Після цього суд надав можливість слово стороні захисту для висловлення заперечень щодо клопотання про застосування запобіжного заходу.
Захисники наголосили на відсутності у клопотанні належних і допустимих доказів, які підтверджували б набуття підозрюваним будь-яких активів або отримання неправомірної вигоди. Вони звернули увагу, що обвинувачення ґрунтується виключно на одному протоколі аудіоконтролю розмов третіх осіб та на припущенні, що псевдонім «Чигівара» нібито належить підозрюваному. Водночас, за твердженням захисту, такі висновки не підтверджуються жодними матеріалами кримінального провадження. Сторона захисту також зазначила, що прокурор не надав доказів передачі коштів, їх розміру або обставин отримання, а проведені обшуки не виявили грошових коштів, які могли б свідчити про незаконне збагачення. Окремо було підкреслено, що заявлені стороною обвинувачення ризики не підтверджуються належними доказами: мобільний телефон підозрюваного вже вилучено, його процесуальна поведінка в інших кримінальних провадженнях, за словами захисту, була добросовісною, а твердження прокурора про можливий незаконний вплив на свідків або перешкоджання розслідуванню не підкріплені конкретними фактами.
У підсумку захисники зробили висновок, що доводи прокурора є недостатніми в доказовому та юридичному сенсі й не можуть вважатися належною підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У зв’язку із закінченням процесуального часу, відведеного для судового розгляду, суд відклaв засідання та призначив подальший розгляд клопотання прокурора на наступну дату.
З приводу вищезазначеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу, що питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вимагає від національних судів особливо ретельної та індивідуалізованої оцінки обґрунтованості наведених стороною обвинувачення ризиків. Відповідно до національного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ, такі ризики не можуть ґрунтуватися на загальних припущеннях, абстрактних міркуваннях або виключно на тяжкості інкримінованого злочину й можливій санкції, а мають підтверджуватися конкретними фактичними даними щодо поведінки саме цієї особи.
Також важливо наголосити на дотриманні балансу між інтересами кримінального правосуддя та правом особи на свободу, який передбачає перевірку того, чи справді менш суворі запобіжні заходи є недостатніми для досягнення процесуальної мети. Суд, оцінюючи доводи сторін, має з’ясувати, чи існує реальний, а не гіпотетичний ризик переховування, впливу на свідків або знищення доказів, і чи зберігаються такі ризики на момент розгляду клопотання.
У цьому контексті заслуговують на увагу доводи сторони захисту щодо можливих сумнівів в обґрунтованості повідомленої підозри, оскільки саме її якість є відправною точкою для оцінки будь-яких процесуальних ризиків. Також, враховуючи посилання прокурора на тяжкість можливого покарання як аргумент на користь ризику переховування, важливо наголосити, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сама лише суворість санкції не може автоматично слугувати достатньою підставою для застосування або продовження тримання під вартою. Національний суд у таких ситуаціях має перевіряти наявність конкретних, індивідуалізованих обставин, які б свідчили про реальність і актуальність ризиків, а не обмежуватися абстрактними припущеннями чи загальними посиланнями на тяжкість інкримінованого злочину.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що ризики, на які посилаються органи влади, повинні бути належним чином обґрунтовані, а відповідні міркування не можуть бути абстрактними, загальними чи стереотипними. Зокрема, ризик незаконного впливу на свідків повинен ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, а не на припущеннях. Суд також має враховувати, що відповідно до статті 5 § 3 Конвенції, за можливості забезпечення належної процесуальної поведінки за допомогою альтернативних заходів, подальше тримання під вартою потребує особливо переконливої мотивації (Radonjić and Romić v. Serbia, пп. 64–67, 70).
Крім того, ЄСПЛ послідовно наголошує, що тяжкість потенційного покарання, яке загрожує обвинуваченому, не може сама по собі бути достатньою підставою для застосування чи продовження тримання під вартою. Цей фактор може враховуватись лише як додатковий у системній оцінці ризиків, але не як основна чи єдина причина обмеження свободи. У справі Aleksandr Makarov v. Russia (п. 124) Суд підкреслив, що необхідність утримання під вартою не може оцінюватися абстрактно, виходячи лише з тяжкості обвинувачення, — вона має аналізуватися з урахуванням комплексу інших обставин, які можуть або підтверджувати, або зменшувати реальність ризиків.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, відмова суду у задоволенні клопотань сторони захисту про доступ до окремих доказів на етапі розгляду питання щодо запобіжного заходу сама по собі не свідчить про порушення процесуальних гарантій. Водночас таке рішення об’єктивно покладає на суд підвищений обов’язок переконатися, що застосування запобіжного заходу ґрунтуватиметься на достатньому, перевіреному та належно оціненому фактичному матеріалі.
У цьому контексті повнота мотивування судового рішення та належне обґрунтування наявності заявлених ризиків набувають особливого значення, оскільки саме вони забезпечують дотримання принципів необхідності, пропорційності та справедливості при вирішенні питання про тримання під вартою. З урахуванням доводів сторони захисту про потенційну здатність запитуваних матеріалів спростувати обґрунтованість ризиків, на які посилається сторона обвинувачення, суд має забезпечити, щоб цей аспект був не формально залишений поза увагою, а отримав належну оцінку.
Показовим у цьому контексті є рішення суду звернутися до органів обвинувачення з відповідним запитом щодо матеріалів, на які посилався захист. Такий процесуальний крок можна розглядати як свідчення наміру суду забезпечити всебічний розгляд обставин та уникнути формального підходу при вирішенні питання про застосування виняткового запобіжного заходу.
Провадження, що здійснюється відповідно до статті 5 § 4 Конвенції у суді, який розглядає питання законності тримання під вартою або апеляцію на відповідне рішення, має бути змагальним і в усіх випадках забезпечувати принцип «рівності сторін» між стороною обвинувачення та особою, яка перебуває під вартою. Принцип рівності сторін не може вважатися дотриманим, якщо захиснику відмовлено в доступі до матеріалів провадження або окремих документів, які є необхідними для ефективного оскарження законності тримання під вартою його підзахисного (Mooren v. Germany, пп. 124–126).
Хоча у зазначеній справі ЄСПЛ йшлося про перегляд законності тримання під вартою в апеляційному порядку, сформульовані Судом стандарти є релевантними і в ширшому контексті розгляду питань, пов’язаних із застосуванням або продовженням запобіжного заходу. Зокрема, вони підкреслюють необхідність надання стороні захисту реальної можливості ознайомитися з тими матеріалами, на яких ґрунтуються доводи сторони обвинувачення щодо наявності ризиків, аби забезпечити ефективне здійснення права на захист та дотримання принципу рівності сторін.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
