7 травня 2025 року у Печерському районному суді м. Києва відбулось судове засідання в рамках кримінального провадження № 12022100000000349 відносно бізнесмена Чернецького Юрія Анатолійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.1 статті 263 та ч.2 статті 307 КК України (носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів). На засіданні був присутній обвинувачений, захисник, прокурор та головуючий суддя Білоцерківець О. А.

Основним предметом судового засідання було клопотання прокурора щодо продовження строків запобіжного в вигляді тримання під вартою та клопотання захисника щодо зміни призначеного запобіжного заходу на нічний домашній арешт. 

На даний момент стосовно обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який було неодноразово продовжено, з альтернативою внесення застави розміром 2 398 176 (два мільйона триста дев’яносто вісім тисяч сто сімдесят шість) гривень. Чернецький Ю.А. перебуває під вартою з 17 жовтня 2022 року.

На початку судового засідання суд надав можливість прокурору викласти обґрунтування свого клопотання. Зокрема, прокурор аргументував необхідність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на такі обставини:

• протягом усього кримінального провадження наявні ризики не зменшилися та продовжують існувати;
• у разі обрання більш м’якого запобіжного заходу обвинувачений може ухилятися від органів досудового розслідування та суду;
• обвинувачений систематично займався злочинною діяльністю;
• з огляду на тяжкість можливого покарання (позбавлення волі строком до десяти років із конфіскацією майна), існує ризик того, що обвинувачений може переховуватися від правосуддя та впливати на свідків у межах цього кримінального провадження;
• з огляду на наявність ще одного зареєстрованого кримінального провадження, існує ризик вчинення нового кримінального правопорушення;
• раніше до обвинуваченого вже застосовувався більш м’який запобіжний захід (домашній арешт), однак він виявився неефективним, оскільки, під час його дії обвинувачений вчинив нові кримінальні правопорушення.

Підсумовуючи, прокурор наголосив, що на даний момент актуальними є три ризики: можливість переховування від органів досудового розслідування та суду; незаконного впливу на свідків у межах цього кримінального провадження; вчинення нового кримінального правопорушення. Відтак, прокурор вважає наявними ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3 та 5 частини першої статті 177 КПК України.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою ще на шістдесят діб без зміни раніше визначеного розміру застави.

У подальшому суд надав можливість захиснику викласти свої заперечення щодо наведених прокурором аргументів, а також обґрунтувати власне клопотання про зміну запобіжного заходу на нічний домашній арешт. Захисник звернула увагу на такі обставини:

• обґрунтування, надані стороною обвинувачення, значною мірою мають гіпотетичний характер і не підкріплені належними фактичними даними; зокрема, підозра викладена без конкретизації часу, місця та способу ймовірного вчинення кримінального правопорушення, що унеможливлює здійснення її ефективної оцінки з огляду на вимоги належної правової визначеності;
• протоколи НСРД, на які посилається прокурор, були складені з порушенням встановлених процесуальних строків;
• у межах цього кримінального провадження стороною захисту порушено питання щодо наявності ознак провокації з боку правоохоронних органів, яка могла вплинути на формування наміру обвинуваченого;
• посилання сторони обвинувачення на вирок, скасований Верховним Судом у межах іншого кримінального провадження, видається неприйнятним як доказовий аргумент на підтвердження актуальності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, оскільки відповідне судове рішення втратило юридичну силу та перебуває на стадії повторного розгляду. Така практика може суперечити вимогам належної правової аргументації та презумпції невинуватості;
• попри повідомлення про підозру, обвинувачений виїжджав за кордон та повертався, що свідчить про його належну процесуальну поведінку та відсутність намірів переховуватися;
• встановлена сума застави є надмірною і фінансово непосильною для обвинуваченого, зокрема враховуючи її підвищення (під час першого направлення цієї справи для розгляду в Печерському районному суді міста Києва розмір застави був визначений у сумі 1 984 800 (один мільйон дев’ятсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень).

З огляду на наведені аргументи, адвокат поставила під сумнів доводи сторони обвинувачення щодо необхідності подальшого тримання під вартою, вказуючи на його невиправданість та відсутність належного обґрунтування актуальності ризиків. Вона також вказала на непропорційність визначеної суми застави з огляду на фінансовий стан обвинуваченого. У зв’язку з цим захисник наполягає на доцільності обрання більш м’якого запобіжного заходу — нічного домашнього арешту.

У свою чергу обвинувачений зазначив, що перебуває під вартою вже два роки та вісім місяців, і за цей час сторона обвинувачення не навела жодних нових обставин, які б свідчили про необхідність продовження виключного запобіжного заходу. Крім того, Чернецький Ю.А. звернув увагу, що твердження прокурора про порушення ним процесуальних обов’язків під час перебування під більш м’яким запобіжним заходом, як і про вчинення нових правопорушень у цей період, не відповідають дійсності. Зі слів обвинуваченого, йдеться лише про нічний домашній арешт, а не цілодобовий домашній арешт, як стверджує прокурор. Також Чернецький Ю.А.наголосив, що до моменту взяття його під варту та при наявності повідомлення про підозру він з’являвся на всі судові засідання, не переховувався, а виїзди за кордон не впливали на його процесуальну поведінку. Враховуючи вищезазначене обвинувачений просив суд змінити запобіжний захід на більш м’який або встановити помірну суму застави.

Суд, заслухавши сторони, ухвалив задовольнити клопотання прокурора, продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят діб (до 03.07.2025 включно) та визначити розмір застави у розмір 2 089 320 гривень (близько 50 тис. євро).

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне акцентувати увагу на низці ключових аспектів, які, у контексті практики Європейського суду з прав людини, можуть свідчити про потенційні порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини, а також права на свободу та особисту недоторканність, передбаченого статтею 5 Конвенції. 

Щодо обґрунтованості тримання під вартою та визначених ризиків. У контексті гарантій, передбачених статтею 5 Європейської конвенції з прав людини, тривалість досудового тримання під вартою обвинуваченого — два роки і вісім місяців — викликає серйозне занепокоєння, особливо з огляду на те, що провадження все ще перебуває на стадії підготовчого судового засідання, а розгляд справи по суті не розпочато. Увесь цей період сторона обвинувачення продовжує наполягати на незмінності визначених раніше ризиків, не надаючи нових фактичних обставин, які б свідчили про актуальність цих ризиків у теперішньому процесуальному контексті.

Така позиція прямо суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини. Як зазначено у справі Tiron v. Romania (п. 39), з плином часу інтенсивність імовірних ризиків має зменшуватися, а рішення суду про продовження запобіжного заходу має ґрунтуватися на конкретній оцінці актуального стану справ. Якщо ж наявна шаблонна аргументація, яка повторюється в кожному клопотанні та судовому рішенні, без урахування плину часу й змін обставин, це не відповідає вимогам пункту 3 статті 5 Конвенції. ЄСПЛ наголошує, що формальний або автоматичний підхід до продовження тримання під вартою є несумісним із принципом поваги до особистої свободи (Karaca v. Turkey, п. 145).

Аналіз ряду клопотань сторони обвинувачення свідчить про відсутність нових, конкретних фактів, які б підтверджували наявність і реальність заявлених ризиків. Формулювання сторони обвинувачення в клопотаннях є загальними, повторюваними та не відображають індивідуалізованої оцінки поведінки обвинуваченого або процесуального розвитку справи. Це свідчить про відсутність належного балансу між потребами кримінального правосуддя та правом особи на свободу.

Крім того, Суд у справі Maassen v. the Netherlands (п. 62) підтвердив, що чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більш переконливим повинне бути обґрунтування ризиків, які виправдовують продовження такого заходу. Натомість у даному випадку маємо справу з повторенням одних і тих самих аргументів, без намагання адаптувати їх до зміненого процесуального становища.

Особливої уваги заслуговує питання пропорційності обраного заходу. Відповідно до рішення Ambruszkiewicz v. Poland (п. 31), досудове позбавлення волі є надзвичайним заходом і може застосовуватися лише у разі, якщо менш суворі альтернативи були ретельно розглянуті та визнані недостатніми. При цьому недостатньо лише формального посилання на національне законодавство — необхідно довести, що саме в цій справі позбавлення волі було об’єктивно необхідним.

Водночас з ухвал у межах цього кримінального провадження не вбачається належного аналізу судом можливості застосування менш суворого запобіжного заходу, зокрема альтернатив, таких як домашній арешт або застава. Таким чином, суд не продемонстрував переконливої оцінки співмірності запобіжного заходу, що є порушенням принципу необхідності позбавлення волі, визначеного Конвенцією.

З урахуванням тривалості тримання під вартою, відсутності індивідуалізованої оцінки ризиків, повторюваності аргументації сторони обвинувачення, а також браку аналізу альтернативних заходів, постає обґрунтоване питання про дотримання стандартів справедливості, передбачених статтею 5 Конвенції.

Щодо обґрунтованості суми застави. Як зазначила адвокат, визначений судом розмір застави є об’єктивно непосильним для обвинуваченого, особливо з огляду на те, що він був збільшений без надання доказів зміни його матеріального становища. Такий підхід викликає занепокоєння з огляду на стандарти, встановлені Європейським судом з прав людини, відповідно до яких застава, як альтернатива триманню під вартою, повинна бути не лише співмірною заявленій меті — запобіганню ризикам, визначеним у статті 5 п.1(f) Конвенції, — але й реально здійсненною для особи, до якої її застосовано.

ЄСПЛ наголошує, що ефективність такого запобіжного заходу полягає не лише у фіксації певної суми, а в здатності забезпечити реальну альтернативу позбавленню волі. Якщо особа неспроможна сплатити заставу, її фактичне становище не відрізняється від перебування під вартою, що зводить нанівець принцип альтернативності та пропорційності (Istomina v. Ukraine, п.п. 25–26).

Особливе занепокоєння викликає той факт, що обвинувачений не зміг внести заставу ще до її підвищення. Крім того, все його майно перебуває під арештом, що фактично позбавляє його можливості зібрати необхідні кошти. За таких обставин постає питання, чи суд належним чином дослідив реальний фінансовий стан обвинуваченого під час визначення розміру застави, а також чи оцінив, наскільки така сума є виконуваною на практиці, як того вимагає Конвенція.

Варто також зауважити, що суд та сторона обвинувачення, обґрунтовуючи розмір застави, посилаються на наявність у обвинуваченого майна, яке, за твердженням захисника, або перебуває під арештом, або взагалі не належить обвинуваченому. Це піднімає питання щодо достатньої перевірки достовірності відповідної інформації, що, відповідно до стандарту належної правової аргументації, має лежати в основі судового рішення.

ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain наголосив, що визначаючи розмір застави, національні суди повинні брати до уваги особу обвинуваченого, його фінансове становище та реальні можливості мобілізації відповідних коштів, а також зв’язки з особами, які могли б виступити гарантами (п.п. 78, 80). Іншими словами, застава повинна мати достатній стримуючий ефект саме у контексті конкретної ситуації обвинуваченого, і її розмір не може встановлюватися лише з урахуванням тяжкості обвинувачень.

Крім того, відповідно до усталеної практики Суду, гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, має слугувати виключно забезпеченню явки до суду, а не бути формою покарання або способом компенсації ймовірної шкоди, заподіяної правопорушенням. Відтак, встановлення розміру застави має супроводжуватися тим самим рівнем обережності, що й рішення про продовження тримання під вартою.

З огляду на зазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти висновку, що суд належним чином дослідив матеріальний стан обвинуваченого та забезпечив ефективну альтернативу триманню під вартою шляхом призначення застави у здійсненному розмірі.

Щодо провокації до вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи озвучені стороною захисту сумніви щодо можливого провокування обвинуваченого з боку правоохоронних органів, зокрема надані матеріали, з яких випливає, що ініціатива зустрічі виходила не від обвинуваченого, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на це питання. Наявні на даному етапі матеріали не дозволяють зробити остаточні висновки щодо можливого провокування або підбурювання. Разом із тим, з огляду на потенційну значущість таких обставин для оцінки допустимості доказів, вважаємо за доцільне звернути увагу на можливу застосовність у цьому провадженні доктрини «отруєного дерева».

Ця доктрина, усталена як у міжнародній судовій практиці, так і в підходах Європейського суду з прав людини, передбачає, що докази, здобуті з порушенням прав людини або процесуальних норм, є недопустимими. Це стосується не лише безпосередньо незаконно отриманих доказів, а й похідних від них – тобто таких, що були отримані внаслідок або за допомогою первинного порушення. Інакше кажучи, якщо “дерево” є отруйним, то і “плоди”, отримані з нього, вважаються непридатними для використання в судовому процесі.

Особливу увагу слід звернути на причинно-наслідковий характер оцінки: якщо допустимість одного доказу випливає з іншого, здобутого з порушенням, обидва мають визнаватися недопустимими.

У цьому контексті, якщо під час досудового розслідування мали місце дії правоохоронних органів, що могли розцінюватися як провокація до вчинення злочину, або якщо докази були зібрані з порушенням процесуальних гарантій, подальше їх використання може поставити під сумнів як обґрунтованість обвинувачення, так і справедливість усього судового розгляду, що створює прямий ризик порушення статті 6 Конвенції.

Експерти IAC ISHR наголошують, що головна мета застосування доктрини “отруйного дерева” — утримання органів досудового розслідування від використання незаконних методів здобуття доказів (Gudmundur Andri Astradsson v. Iceland, п. 10). ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що право на справедливий суд є настільки фундаментальним, що не може бути принесене в жертву міркуванням доцільності, а суспільний інтерес не може виправдати використання доказів, здобутих у результаті підбурювання з боку поліції (Teixeira de Castro v. Portugal, пп. 36–37).

Більше того, ЄСПЛ встановив, що якщо обвинувачений стверджує про підбурювання до вчинення правопорушення, національні суди зобов’язані ретельно перевірити матеріали справи. Для того, щоб судовий розгляд відповідав критеріям справедливості згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, усі докази, отримані внаслідок підбурювання, мають бути виключені з розгляду (Ramanauskas v. Lithuania, п. 60).

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне наголосити на важливості повного, ретельного та неупередженого аналізу джерел доказів у цьому провадженні, з метою забезпечення стандартів справедливого судового розгляду.

Щодо доступу до суду. Під час моніторингу засідання експерти IAC ISHR звернули увагу на обставини, які можуть свідчити про порушення права на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, розгляд справи в межах зазначеного судового засідання розпочався із понад тригодинною затримкою, у зв’язку з чим суд повідомив сторони про обмеження обсягу розгляду лише двома клопотаннями.

Крім того, спостерігачам стало відомо, що судові засідання у цій справі проводяться вкрай рідко, а значна їх частина переноситься з ініціативи суду: протягом року було проведено лише вісім засідань, тоді як дев’ять були відкладені. Особливе занепокоєння викликає інформація, надана стороною захисту, відповідно до якої засідання, ініційовані захистом, відкладаються, тоді як клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу розглядаються без зволікань (див. Моніторинг кримінального провадження Чернецького Ю.А. від 24 квітня 2025 року). Такий дисбаланс у процесуальному ставленні до сторін може вказувати на порушення принципу змагальності та рівності сторін.

Ці обставини особливо критичні з огляду на те, що обвинувачений перебуває під вартою вже понад два роки і вісім місяців без розгляду справи по суті. Затягування розгляду справи, систематичні відкладення засідань та обмеження часу розгляду клопотань створюють ризик порушення не лише права на доступ до суду, але й права на розгляд справи упродовж розумного строку.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду має бути практичним і ефективним, а не лише теоретичним чи ілюзорним (Zubac v. Croatia, п.п. 77–78, 80). Обмеження цього права можуть вважатися сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції лише за умови, якщо вони переслідують легітимну мету та не позбавляють право його суті. Такі обмеження мають бути пропорційними і виправданими у світлі конкретних обставин справи (Çağıl v. Turkey, п.п. 42–43).

Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даній справи є ознаки порушення права на доступ до суду (п.1 ст. 6 ЄКПЛ), обґрунтованості досудового тримання під вартою (автоматичне продовження запобіжного заходу) (п.3 ст.5 ЄКПЛ) та загалом права на справедливий суд (п.1 ст. 6 ЄКПЛ). Справа рекомендується до подальшого моніторингу.