20. 07. 2026
24 червня 2026 року у Вищому антикорупційному суді у рамках кримінального провадження № 52023000000000423 (справа № 991/10619/23) відбулося судове засідання щодо обвинувачених Бутанова Ігоря Анатолійовича, Онисимюка Олексія Миколайовича та Онищенка Андрія Леонідовича, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 27 – ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, та прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). Судове засідання проводила колегія суддів під головуванням судді Олійник О. В. У залі судового засідання були присутні обвинувачені, їхні захисники, прокурор. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проєкту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання було продовження дослідження доказів сторони обвинувачення, зокрема листування, вилученого з мобільного телефону та долученого до матеріалів кримінального провадження на електронному носії. На початку судового засідання сторона захисту звернула увагу на труднощі з наданням пояснень щодо електронних матеріалів через відсутність безпосереднього доступу до носія інформації. Захисники також зазначили про неможливість однозначно ідентифікувати окремих осіб у телефонній книзі через наявність значної кількості контактів з однаковими або схожими іменами. Після цього суд продовжив дослідження електронного листування.
Після завершення дослідження зазначених матеріалів суд перейшов до розгляду клопотання представника третьої особи про скасування арешту транспортного засобу.
Представник третьої сторони зазначив, що автомобіль перебуває під арештом майже три роки та за цей час істотно втратив свою вартість, тоді як цілі накладення арешту, на його думку, не були досягнуті. Крім того, власнику невідоме місцезнаходження транспортного засобу, а автомобіль не передавався йому на відповідальне зберігання. У зв’язку із цим представник просив скасувати арешт і повернути автомобіль власнику.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши, що транспортний засіб є об’єктом кримінального правопорушення та пов’язаний із можливою легалізацією майна, одержаного злочинним шляхом. На його думку, остаточна правова доля автомобіля має бути вирішена під час ухвалення судового рішення у справі. Водночас прокурор звернув увагу на передбачену законодавством можливість реалізації арештованого майна із зарахуванням отриманих коштів на депозитний рахунок для запобігання його подальшому знеціненню, зокрема за заявою власника.
Сторона захисту підтримала клопотання. Захисники зазначили, що під час накладення арешту не було належним чином обґрунтовано, за якими критеріями транспортний засіб було визнано речовим доказом. На їхню думку, до ухвалення остаточного судового рішення відсутні достатні підстави для тривалого позбавлення власника можливості користуватися автомобілем. Крім того, захист звернув увагу, що обвинувачений фактично не користувався транспортним засобом, який перебував у користуванні його колишньої дружини, котра не має статусу співучасника у цьому кримінальному провадженні.
У зв’язку із завершенням офіційної онлайн-трансляції на YouTube-каналі Вищого антикорупційного суду подальший моніторинг засідання став неможливим. Тому результат розгляду клопотання про скасування арешту транспортного засобу спостерігачам моніторингової місії IAC ISHR залишився невідомим.
З приводу вищезазначеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що втручання держави у право на мирне володіння майном має відповідати статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ. Під час вирішення питання про подальше збереження арешту суд повинен перевірити законність втручання, наявність легітимної мети та його пропорційність з урахуванням актуальних обставин. Законність первинного накладення арешту не звільняє суд від обов’язку перевіряти, чи зберігається необхідність такого обмеження надалі. Зі спливом часу первинні підстави можуть втрачати актуальність, а подальший арешт потребує конкретного та індивідуалізованого обґрунтування. У справі Credit Europe Leasing IFN S.A. v. Romania ЄСПЛ зазначив, що надмірна тривалість арешту майна за відсутності ефективного перегляду його необхідності може призвести до порушення статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ. Навіть законний на момент застосування арешт може покласти на власника непропорційний тягар, якщо тривалий час зберігається без достатніх підстав та створює стан правової невизначеності (п. 14–22).
Під час оцінки пропорційності мають враховуватися тривалість арешту, характер і темпи знецінення майна, можливість власника користуватися та розпоряджатися ним, поведінка власника і державних органів, а також наявність менш обтяжливих заходів. У справі Melandri v. San Marino ЄСПЛ відніс характер і мету втручання, особливості майнових прав та поведінку заявника і державних органів до ключових критеріїв оцінки справедливого балансу між суспільним інтересом і правами власника (п. 63–64). У справі Ramaj v. Albania Суд також наголосив на обов’язку державних органів діяти своєчасно, послідовно та відповідально, не покладаючи на особу надмірного індивідуального тягаря (п. 108).
У цьому провадженні окремого аналізу потребують доводи сторони захисту щодо майже трирічного строку перебування автомобіля під арештом, його істотного знецінення, невідомого власнику місцезнаходження транспортного засобу та відсутності передачі майна на відповідальне зберігання. Не менш важливими є й твердження про те, що обвинувачений фактично не користувався автомобілем, тоді як транспортний засіб перебував у користуванні особи, яка не має процесуального статусу обвинуваченого чи співучасника. Саме по собі посилання сторони обвинувачення на можливість реалізації арештованого майна не усуває необхідності оцінки того, чи залишається подальше втручання у право власності законним і пропорційним. У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції істотного значення набувають питання фактичної доступності відповідної процедури для власника, належного інформування про неї та відсутності надмірного індивідуального тягаря. З огляду на практику ЄСПЛ, оцінка пропорційності такого втручання нерозривно пов’язана з аналізом актуальної необхідності подальшого арешту, характеру зв’язку майна з інкримінованим кримінальним правопорушенням, тривалості обмеження та його фактичних майнових наслідків для власника. За відсутності належного аналізу цих аспектів можуть виникати об’єктивні сумніви щодо дотримання справедливого балансу між інтересами кримінального провадження та правом особи на мирне володіння своїм майном. Водночас у цьому випадку через припинення трансляції судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR були позбавлені можливості остаточно оцінити мотивування рішення та пропорційність втручання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що під час дослідження електронних доказів сторонам має бути забезпечена реальна можливість перевірити їх походження, цілісність, зміст, повноту та доказове значення. Стаття 6 ЄКПЛ не встановлює окремих правил прийнятності доказів, однак визначальним критерієм залишається загальна справедливість провадження. Зокрема, мають враховуватися спосіб отримання доказів, дотримання процесуальних гарантій під час їх вилучення, копіювання, зберігання та дослідження, а також можливість захисту оскаржити їх автентичність, достовірність, допустимість і використання. У справі Bykov v. Russia ЄСПЛ наголосив на необхідності враховувати, чи мала сторона захисту можливість оскаржити автентичність доказів, заперечити проти їх використання та висловити позицію щодо обставин їх отримання (п. 89–90). У справі Macharik v. the Czech Republic Суд звернув увагу на необхідність оцінювати якість доказів та обставини їх отримання для усунення сумнівів щодо їх надійності (п. 51–52).
Стосовно електронних доказів особливого значення набувають можливість ідентифікувати джерело інформації, збереження первинних даних, відсутність несанкціонованих змін, зіставлення досліджуваних матеріалів з оригінальним вмістом, а також достовірність ідентифікації учасників листування. Саме по собі ім’я, зазначене у телефонній книзі або месенджері, не завжди є достатнім для беззаперечного встановлення фактичного користувача номера телефону чи облікового запису. Під час судового засідання сторона захисту звернула увагу на відсутність безпосереднього доступу до носія інформації та неможливість однозначної ідентифікації окремих контактів. Такі доводи мають істотне значення для оцінки дотримання принципів змагальності та рівності сторін. Формальна демонстрація матеріалів у судовому засіданні не завжди забезпечує стороні захисту реальну можливість перевірити відповідні докази, зокрема самостійно ознайомитися з їхнім змістом, дослідити контекст, зіставити їх з іншими даними та сформулювати обґрунтовані заперечення.
У цьому контексті значення має те, чи був стороні захисту завчасно наданий достатній доступ до повного обсягу електронних матеріалів, їхньої структури, метаданих і послідовності повідомлень, а також чи мала вона практичну можливість оскаржити ідентифікацію контактів та запропоноване стороною обвинувачення тлумачення листування. Оцінка відповідних доказів також передбачає врахування повного комунікативного контексту, оскільки ізольоване або фрагментарне дослідження окремих повідомлень може призвести до викривлення їхнього змісту та значення. З огляду на стандарти справедливого судового розгляду, належної та мотивованої оцінки потребують доводи захисту щодо доступу до носія інформації, ідентифікації контактів, походження, цілісності, автентичності та повноти електронних матеріалів. Відсутність реальної можливості перевірити такі докази та ефективно заперечити проти їх використання може породжувати обґрунтовані сумніви щодо дотримання принципів змагальності, рівності сторін і права на справедливий судовий розгляд, гарантованих пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.
Остаточна оцінка дотримання відповідних гарантій залежить від фактичного обсягу доступу, наданого стороні захисту, характеру доступних їй засобів перевірки електронних матеріалів та змісту оцінки її заперечень у судовому рішенні.Крім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на раптове припинення офіційної онлайн-трансляції судового засідання, внаслідок чого спостерігачі не мали можливості отримати інформацію про результат розгляду відповідного клопотання.
Принцип публічності судового розгляду є однією з процесуальних гарантій, передбачених пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ, та забезпечує можливість громадського контролю за здійсненням правосуддя. Сам по собі факт припинення офіційної онлайн-трансляції відкритого судового засідання не є достатнім для висновку про порушення Конвенції. Водночас за відсутності альтернативних способів спостереження така обставина може істотно ускладнювати здійснення незалежного громадського моніторингу відкритого судового розгляду та, відповідно, перевірку дотримання процесуальних гарантій. У рішенні у справі Stephan Kucera v. Austria (п. 73) ЄСПЛ підкреслив, що публічність судового розгляду є фундаментальною гарантією справедливого судочинства, оскільки забезпечує громадський контроль за здійсненням правосуддя та зміцнює довіру до судової влади. Як зазначив Суд, «роблячи здійснення правосуддя видимим, публічність сприяє досягненню мети статті 6 § 1 Конвенції — забезпеченню справедливого судового розгляду».
З урахуванням обсягу досліджених на цьому етапі матеріалів експерти моніторингової місії IAC ISHR не вбачають достатніх підстав для формування остаточного висновку щодо відповідності розгляду вимогам пункту 1 статті 6 ЄКПЛ або щодо дотримання права третьої особи на мирне володіння майном. Разом із тим подальша оцінка відповідності провадження стандартам справедливого судового розгляду значною мірою залежатиме від того, чи була стороні захисту забезпечена реальна можливість перевірити походження, цілісність, автентичність, повноту та доказове значення електронних матеріалів, а також від того, чи отримали відповідні доводи належну оцінку у судовому рішенні.
Аналогічно остаточна оцінка пропорційності втручання у право мирного володіння майном потребуватиме врахування результатів розгляду клопотання про скасування арешту транспортного засобу, що належить третій особі. Оскільки офіційну онлайн-трансляцію судового засідання було припинено до завершення розгляду цього питання, експерти моніторингової місії IAC ISHR позбавлені можливості оцінити зміст ухваленого рішення, достатність його мотивування та відповідність критеріям пропорційності. З огляду на необхідність подальшої оцінки зазначених обставин справа рекомендується до подальшого моніторингу.
