28. 06. 2025
25 червня 2025 року у Печерському районному суді м. Києва відбулось судове засідання у справі № 757/29713/25 в межах кримінального провадження №42022142240000051 відносно Бойка Юрія Леонідовича, якого підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення за ч.5 статті 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо ці дії вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою). На засіданні були присутні захисники, прокурор, слідчий та головуюча суддя Гридасова А. М.
Основним предметом судового засідання було клопотання прокурора щодо обрання запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного.
На початку судового засідання, під час перевірки судом повноважень представників сторони обвинувачення, з’ясувалося, що в матеріалах справи відсутня постанова, яка б належним чином підтверджувала повноваження слідчого. Суд звернув на це увагу та надав стороні обвинувачення 10 хвилин для пошуку та подальшого надання належного процесуального документа.
У цьому контексті заслуговує на увагу риторичне запитання, з яким суддя звернувся до прокурора: «Як ви готувалися до судового засідання?», що може свідчити про обґрунтоване здивування суду відсутністю ключових матеріалів на початковому етапі розгляду питання про обмеження особистої свободи особи.
Після оголошеної короткої перерви представники обвинувачення все ж таки змогли надати постанову, яка підтверджувала повноваження слідчого.
Сторона захисту, коментуючи ситуацію, заявила, що вказані обставини свідчать про авральну підготовку матеріалів обвинувачення з єдиною метою — вкластися у процесуальні строки, не забезпечивши при цьому належної якості та повноти документації.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, виявлена ситуація може свідчити про окремі організаційні недоліки з боку сторони обвинувачення, що потенційно може знайти відображення на рівнідотримання принципу належної правової процедури (due process). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у справах, що стосуються обмеження особистої свободи, держава зобов’язана забезпечити максимально ретельну перевірку дотримання всіх процесуальних вимог
Після продовження судового засідання сторона захисту заявила відвід судді.
У якості підстави для заявленого відводу судді сторона захисту зазначила низку процесуальних порушень, які, на її думку, ставлять під сумнів неупередженість суду. Зокрема, за словами захисників, підозра не була належним чином вручена підозрюваному, не надсилалися повістки про виклик до суду, а сам підозрюваний не мав можливості ознайомитися з матеріалами провадження. Окрім цього, захисники повідомили, що скарга на бездіяльність органів слідства, подана ними до Печерського районного суду м. Києва, досі не розглянута.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, за таких умов, навіть якщо окремі процесуальні порушення не мають прямого зв’язку з діяльністю конкретного судді, вони здатні формувати в учасників провадження обґрунтоване відчуття відсутності неупередженості, що вже саме по собі може поставити під сумнів справедливість судового розгляду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що довіра до суду є необхідною умовою легітимності правосуддя в демократичному суспільстві. У цьому контексті надзвичайно важливо не лише виключити реальну упередженість з боку суддів, а й забезпечити відсутність навіть видимості необ’єктивності. Правосуддя повинно не лише здійснюватися, але й виглядати справедливим. Саме тому для забезпечення дотримання в судовому процесі права на справедливий суд важливо усунути будь-які, навіть найменші сумніви в можливій упередженості суду. У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють важливість оперативного реагування на заяви про порушення прав сторін та забезпечення ефективного механізму оскарження — як у межах досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Усунення навіть потенційної видимості упередженості має розглядатися як невід’ємна складова забезпечення права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.
ЄСПЛ визначає неупередженість як відсутність упередженості, оцінюючи її за суб’єктивним і об’єктивним критеріями. Суб’єктивний критерій стосується особистого переконання та поведінки судді – тобто, чи мав він будь-які особисті упередження у справі. Суд виходить із презумпції особистої неупередженості судді, доки не буде доведено протилежне, і зокрема, аналізує, чи виявляв суддя ворожість або недоброзичливість із власних мотивів. Об’єктивний критерій передбачає оцінку того, чи існують обставини, що можуть викликати обґрунтовані сумніви в неупередженості суду. Це стосується як складу суду, так і можливих ієрархічних або інших зв’язків між суддею та учасниками провадження, а також випадків, коли одна й та сама особа виконує різні функції у процесі. При оцінці того, чи були в конкретній справі законні підстави для сумнівів, позиція зацікавленої особи є важливою, але вирішальним є те, чи можна вважати ці побоювання об’єктивно обґрунтованими. Суд наголошує, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати справедливим, адже довіра суспільства до судової системи є ключовою для демократичного суспільства. У цьому контексті важливу роль відіграють національні процедури забезпечення неупередженості, зокрема правила щодо відводу суддів. Вони покликані не лише усувати фактичну упередженість, а й запобігати будь-якій видимості необ’єктивності. Будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані сумніви у неупередженості, повинен заявити самовідвід (Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland, п. 45-49).
Існування національних процедур забезпечення неупередженості, а саме правил, що регулюють питання відводу суддів, є важливим фактором при оцінці ЄСПЛ неупередженості суддів. Такі правила відображають прагнення національного законодавця усунути всі обґрунтовані сумніви щодо неупередженості відповідного судді або суду і є спробою забезпечити неупередженість шляхом усунення причин, що викликають такі сумніви. Окрім забезпечення відсутності фактичної упередженості, вони спрямовані на усунення будь-якої видимості упередженості і, таким чином, слугують зміцненню довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості. ЄСПЛ бере до уваги такі правила під час власної оцінки того, чи був суд неупередженим і, зокрема, чи можна вважати побоювання заявника об’єктивно обґрунтованими (Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, п. 70).
Враховуючи об’єктивні сумніви щодо належного повідомлення підозрюваного в цій справі варто зазначити, що повідомлення особі про підозру має одне з ключових значень як для розвитку кримінального провадження, так і для гарантування прав цієї особи. Саме з цього моменту розпочинається стадія притягнення до кримінальної відповідальності, обраховуються строки досудового розслідування, а особа офіційно набуває статусу підозрюваного. Цей статус не лише відкриває доступ до правового захисту, а й дозволяє стороні обвинувачення ініціювати застосування запобіжних заходів та інших обмежень — що, в свою чергу, може мати істотний вплив на особисту свободу та майнові права людини. Саме тому повідомлення про підозру не повинно розглядатися як формальність або технічна процедура.
Вручення підозри повинно здійснюватися з дотриманням усіх вимог закону, бути документально підтвердженим та доведеним до особи в зрозумілій формі, щоб вона мала змогу ефективно реалізувати своє право на захист. Будь-які сумніви щодо реального вручення повідомлення або щодо належного інформування особи про суть висунутих обвинувачень можуть поставити під сумнів легітимність подальших процесуальних дій. Згідно з частиною першою статті 6 Європейської конвенції з прав людини, саме момент повідомлення про підозру слід розглядати як початок висунення кримінального обвинувачення. Відтак, будь-яке порушення процедури повідомлення про підозру може мати наслідком визнання порушення права на справедливий судовий розгляд, оскільки це ставить під загрозу як право на захист, так і правову визначеність, так і рівність сторін у кримінальному процесі.
ЄСПЛ підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29).
З урахуванням викладених обставин, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на важливості забезпечення процесуальної прозорості та належної комунікації між сторонами. Сумніви щодо належного вручення повідомлення про підозру, а також пов’язані з цим процесуальні труднощі, можуть впливати на реалізацію права особи на ефективний захист. У цьому контексті провадження становить підвищений інтерес з огляду на стандарти статті 6 Європейської конвенції з прав людини та рекомендується до подальшого моніторингу з метою оцінки дотримання права на справедливий судовий розгляд.
