15. 09. 2026
7 вересня 2026 року в Київському апеляційному суді відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор а також колегія суддів у складі: головуюча суддя — Тютюн Т.М., судді — Шроль В.Р. та Мосьондз І.А.
Предметом апеляційного розгляду були скарги сторони захисту на ухвалу Солом’янського районного суду міста Києва від 15 липня 2026 року, якою Богуслаєву В.О. було продовжено строк тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 532 480 000 грн. За даними, наведеними стороною захисту, на момент апеляційного розгляду загальна тривалість перебування Богуслаєва В.О. під вартою становила 1412 днів, а відповідний запобіжний захід продовжувався понад 20 разів.
Захисники вважали оскаржувану ухвалу необґрунтованою та стверджували, що суд першої інстанції фактично погодився з доводами прокурора щодо збереження процесуальних ризиків, не надавши належної оцінки можливості застосування більш м’якого запобіжного заходу. У цьому контексті захист посилався на похилий вік обвинуваченого, стан його здоров’я, тривалість тримання під вартою, застосовані персональні санкції, арешт та фактичну недоступність майна, а також відсутність конкретних даних, які, на думку адвокатів, підтверджували б намір Богуслаєва В.О. переховуватися від суду.
Щодо ризику переховування сторона захисту звернула увагу на те, що єдиний наявний у Богуслаєва В. О. паспорт громадянина України вилучений, а також діють обмеження щодо його переміщення за кордон. За словами захисників, під час перебування обвинуваченого у закладах охорони здоров’я його участь у судових засіданнях забезпечувалася належним чином, що, на їхню думку, також не підтверджує наявності наміру ухилятися від правосуддя. Посилання суду на тяжкість обвинувачення як одну з підстав існування ризику переховування захист вважав недостатнім. Ризик впливу на свідків сторона захисту також вважала переважно абстрактним, зазначаючи, що на відповідному етапі судового розгляду залишалося допитати лише декількох свідків. Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення захисники наголосили, що суд першої інстанції вже не посилався на нього як на самостійну підставу для продовження тримання під вартою, а в іншому кримінальному провадженні, на яке посилалася сторона обвинувачення, за твердженням захисту, протягом тривалого часу не проводилися слідчі дії.
Окремий блок доводів стосувався визначеного розміру застави. Захисники заявили, що застава у розмірі532 480 000 грн є непомірною та такою, що фактично не становить реальної альтернативи триманню під вартою. Вони посилалися на арешт майна обвинуваченого, застосовані санкції, припинення виплати пенсії та відсутність реальної можливості розпоряджатися активами. На переконання захисту, суд першої інстанції не обґрунтував, яким чином визначений розмір застави співвідноситься з реальними майновими можливостями обвинуваченого та може бути ним внесений.
Значну увагу захист приділив стану здоров’я Богуслаєва В.О. Адвокати стверджували про неналежність наданої йому медичної допомоги, невиконання окремих призначених медичних процедур та зафіксовані випадки втрати свідомості. Крім того, захист послався на обставини, раніше зафіксовані у звітах моніторингової місії IAC ISHR у контексті гарантій статей 3, 5 і 6 ЄКПЛ, та просив суд оцінити наведені фактори у сукупності. За результатами апеляційного розгляду захисники просили скасувати або змінити ухвалу суду першої інстанції та застосувати більш м’який запобіжний захід, зокрема нічний домашній арешт. Богуслаєв В. О. підтримав позицію своїх захисників та зазначив, що, на його переконання, питання продовження тримання під вартою розглядається судом першої інстанції формально та шаблонно. Окремо він звернув увагу на умови свого тримання під вартою.
Прокурор заперечила проти задоволення апеляційних скарг та просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. За позицією сторони обвинувачення, необхідність подальшого тримання Богуслаєва В.О. під вартою обумовлена не лише тяжкістю обвинувачення, а сукупністю процесуальних ризиків, зокрема ризиками переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення. Щодо стану здоров’я прокурор зазначила, що матеріали, надані стороною захисту, на її переконання, не підтверджують окремих заявлених захистом обставин. Сторона обвинувачення також посилалася на результати перевірки Київської міської прокуратури, відповідно до яких стан здоров’я обвинуваченого оцінювався як стабільний та такий, що відповідає його віку, а відомості про неналежне надання медичної допомоги не знайшли підтвердження.
Стосовно ризику переховування прокурор, серед іншого, посилалася на твердження про наявність у Богуслаєва В. О. громадянства Російської Федерації та активів на її території, що, на переконання сторони обвинувачення, може свідчити про наявність у нього потенційних можливостей для перебування за межами України та ухилення від суду. Крім того, сторона обвинувачення зазначала, що захист неодноразово оскаржував запроваджені щодо обвинуваченого обмеження на пересування територією європейських держав, що прокурор розцінювала як обставину, яка підлягає врахуванню при оцінці актуальності ризику переховування. Доводи сторони захисту щодо труднощів із забезпеченням явки свідків прокурор заперечила, зазначивши, що сторона обвинувачення вживала необхідних заходів для забезпечення їхньої участі у судовому розгляді. Вона також наголосила, що, на її переконання, сторона захисту не навела нових обставин, які б свідчили про можливість належного забезпечення процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м’якого запобіжного заходу.
Заслухавши позиції сторін, суд постановив залишити ухвалу Солом’янського районного суду міста Києва від 15 липня 2026 року без змін, а апеляційні скарги сторони захисту — без задоволення.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що зі спливом часу саме на органи державної влади покладається дедалі вищий обов’язок доведення необхідності подальшого тримання особи під вартою. У справах Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79), Tiron v. Romania (п. 39), Maassen v. the Netherlands (п. 62) та Selahattin Demirtaş v. Turkey (пп. 265, 272) Суд наголошував, що кожне наступне рішення про продовження позбавлення свободи має ґрунтуватися на актуальних, конкретних та індивідуалізованих обставинах, а не на відтворенні попередніх аргументів або загальних посиланнях на тяжкість обвинувачення чи суспільний інтерес.
Саме крізь призму зазначених стандартів особливого значення набуває тривалість перебування Богуслаєва В.О. під вартою, яка вже становить більше 1400 днів. Такий строк позбавлення свободи істотно підвищує вимоги до належності та переконливості обґрунтування кожного наступного рішення про продовження застосування цього запобіжного заходу. За таких обставин судовий контроль не повинен зводитися до формального відтворення раніше встановлених підстав, а має передбачати актуальну та індивідуалізовану перевірку того, чи залишаються відповідні процесуальні ризики реальними, достатньо конкретними та такими, що й надалі виправдовують застосування найбільш суворого заходу процесуального примусу. Водночас матеріали моніторингу свідчать, що аргументація на користь подальшого тримання під вартою значною мірою повторює доводи, які вже неодноразово наводилися на попередніх етапах провадження, без достатньо змістовної переоцінки їх актуальності з урахуванням тривалості судового розгляду, його поточної стадії та індивідуальних обставин обвинуваченого.
За оцінкою експертів моніторингової місії IAC ISHR, така практика може свідчити про формалізацію підходу до перегляду необхідності подальшого позбавлення свободи. Посилання на тяжкість обвинувачення та загальне існування процесуальних ризиків не повинні підміняти собою конкретне обґрунтування того, чому саме на поточному етапі провадження ці ризики залишаються настільки суттєвими, що не можуть бути нейтралізовані іншими засобами. Особливої ваги це набуває після майже чотирьох років тримання особи під вартою, коли необхідність подальшого застосування такого заходу має підтверджуватися не попередніми припущеннями, а актуальними та індивідуалізованими обставинами. Не менш важливим є питання реальної можливості застосування менш обмежувальних заходів. Із матеріалів моніторингу не простежується змістовної оцінки того, чи можуть встановлені процесуальні цілі бути забезпечені за допомогою домашнього арешту, електронного засобу контролю, покладення додаткових обов’язків або інших механізмів, які не пов’язані з триманням під вартою. За стандартами статті 5 ЄКПЛ логіка судового аналізу має полягати не у вихідному припущенні про необхідність тримання під вартою, а у перевірці того, чи залишається саме цей захід необхідним після оцінки менш суворих альтернатив.
Окремої уваги потребує позиція сторони обвинувачення про те, що сторона захисту нібито не навела достатніх підстав для застосування до обвинуваченого більш м’якого запобіжного заходу. У цьому контексті важливо враховувати, що за стандартами статті 5 ЄКПЛ саме органи державної влади мають належним чином обґрунтувати необхідність подальшого тримання особи під вартою, довести актуальність відповідних процесуальних ризиків та пояснити, чому такі ризики не можуть бути належним чином нейтралізовані шляхом застосування менш суворих заходів. Відповідно, покладення на сторону захисту обов’язку доводити можливість застосування альтернативного запобіжного заходу може фактично призводити до зміщення тягаря обґрунтування необхідності позбавлення свободи. Такий підхід потребує особливої обережності, оскільки він може послаблювати ефективність судового контролю за необхідністю подальшого тримання під вартою та створювати ризики для належного забезпечення процесуального балансу між сторонами.
У сукупності тривалий строк тримання Богуслаєва В.О. під вартою, повторюваність аргументації щодо процесуальних ризиків, недостатня їх актуалізація та відсутність переконливої оцінки можливості застосування альтернативних заходів створюють обґрунтовані сумніви щодо належної індивідуалізації подальшого позбавлення свободи. За таких умов продовження тримання під вартою може набувати ознак автоматичного характеру, що, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, породжує ризики недотримання гарантій, передбачених статтею 5 ЄКПЛ.
Окремого аналізу обставини цього кримінального провадження потребують у контексті гарантій статті 3 ЄКПЛ. Практика ЄСПЛ у справах Rooman v. Belgium (пп. 142–143), Schmidt and Šmigol v. Estonia (пп. 120–121), Morabito v. Italy (п. 101) та Helhal v. France (п. 49) виходить із того, що держава зобов’язана оцінювати не лише якість медичної допомоги, яка надається особі під вартою, але й те, чи є саме подальше тримання конкретної особи в умовах несвободи сумісним із вимогами людської гідності та поваги до її фізичного стану.
У випадку Богуслаєва В. О. відповідна оцінка, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, не може обмежуватися ізольованим розглядом окремих факторів. Значення має їх сукупний вплив: обвинуваченому 87 років, він перебуває під вартою понад три з половиною роки, сторона захисту неодноразово посилається на документально підтверджені проблеми зі здоров’ям, необхідність проведення визначених лікарями медичних процедур та зафіксовані випадки втрати свідомості. Додаткового значення набувають і результати моніторингового візиту IAC ISHR до ДУ «Київський слідчий ізолятор», під час якого було зафіксовано відсутність належних умов для укриття осіб, які утримуються під вартою, під час повітряних тривог. За таких обставин предметом судової оцінки має бути не лише формальна можливість надання обвинуваченому медичної допомоги в умовах СІЗО, а й те, чи залишається саме його подальше перебування в умовах несвободи сумісним із фактичним станом здоров’я, віком та рівнем наявної вразливості.
У цьому контексті окреме занепокоєння викликає позиція сторони обвинувачення, яка під час апеляційного розгляду посилалася на результати перевірки правоохоронних органів, відповідно до яких стан здоров’я Богуслаєва В. О. оцінювався як стабільний та такий, що відповідає його віку. Таке формулювання не усуває необхідності змістовної оцінки конкретних медичних обставин, на які посилається захист. Наявність лікарських висновків, рекомендацій щодо проведення медичних процедур у закладах охорони здоров’я, повідомлень про випадки втрати свідомості, а також обставин, які вже неодноразово фіксувалися під час моніторингу цього провадження, потребує індивідуального та належно мотивованого аналізу. За відсутності такого аналізу можуть виникати обґрунтовані питання щодо того, чи була вразливість обвинуваченого належним чином врахована при вирішенні питання про подальше тримання його під вартою, зокрема в аспекті гарантій статті 3 ЄКПЛ.
Також окремої оцінки потребує питання фактичної доступності застави, визначеної у розмірі 532 480 000 грн. Саме по собі встановлення альтернативного запобіжного заходу ще не свідчить про його реальний альтернативний характер, якщо обставини конкретної справи об’єктивно унеможливлюють або істотно ускладнюють внесення відповідної суми. У цьому провадженні істотного значення набувають застосовані до Богуслаєва В. О. санкційні обмеження, арешт майна та блокування активів, які, за доводами сторони захисту, фактично позбавляють його можливості розпоряджатися коштами та майном у спосіб, необхідний для внесення застави. Хоча в межах цього кримінального провадження розмір застави упродовж розгляду питання про запобіжний захід поступово зменшувався, його актуальний рівень і надалі суттєво перевищує загальні межі, встановлені кримінальним процесуальним законодавством, а тому потребує особливо ретельного, індивідуалізованого та переконливого обґрунтування з урахуванням конкретних обставин справи та фактичної майнової спроможності обвинуваченого. Водночас зафіксовані під час моніторингу доводи щодо фактичної недоступності активів обвинуваченого та неможливості вільно розпоряджатися ними створюють обґрунтовані сумніви у практичній реалізованості такої застави як альтернативи триманню під вартою. За сукупністю зазначених обставин визначена у цьому провадженні застава може набувати ознак переважно формальної, а не реально доступної альтернативи позбавленню свободи.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що метою застави відповідно до статті 5 § 3 Конвенції є передусім забезпечення явки особи до суду, а її розмір має визначатися з урахуванням особи обвинуваченого, його активів та інших обставин, які дають змогу оцінити, чи буде загроза втрати застави достатньою для запобігання ризику переховування (Mangouras v. Spain, п. 78). При цьому національні суди повинні проявляти при визначенні належного розміру застави таку саму ретельність, як і при вирішенні питання про необхідність подальшого тримання особи під вартою, а сам розмір застави має бути належним чином обґрунтований із урахуванням фінансових можливостей особи (Istomina v. Ukraine, п. 25).
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR фіксують у межах цього кримінального провадження сукупність обставин, які свідчать про наявність порушення гарантій статті 5 ЄКПЛ. Йдеться, зокрема, про значну тривалість тримання Богуслаєва В. О. під вартою, недостатню індивідуалізацію та актуалізацію процесуальних ризиків, відсутність належної оцінки можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, сумніви щодо реальної доступності визначеного розміру застави, а також ризик фактичного перекладення на сторону захисту тягаря обґрунтування можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.
Крім того, сукупність обставин, пов’язаних із похилим віком обвинуваченого, станом його здоров’я, тривалістю перебування під вартою та умовами утримання, породжує обґрунтовані питання щодо дотримання гарантій статті 3 ЄКПЛ. На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, зафіксовані під час моніторингу обставини свідчать про недостатнє забезпечення стандартів захисту права на свободу, поваги до людської гідності та гуманного поводження, встановлених Конвенцією та практикою Європейського суду з прав людини.
З урахуванням повторюваності відповідних обставин у межах цього провадження вони об’єктивно набулиознак системної негативної тенденції, що потребує подальшого моніторингу та належної оцінки з боку національних судів.
