3 липня 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації).

Основним предметом судового розгляду стало заслуховування показань свідків сторони обвинувачення. У межах поточного засідання було допитано трьох осіб — двох військовослужбовців та директора компанії «Авіа Агро Дніпро». Усі вони надавали свідчення щодо подій, що мали місце 20 та 21 квітня 2022 року.

Як зафіксовано спостерігачами IAC ISHR, процедура допиту свідків у межах зазначеного судового засідання проходила із дотриманням основних процесуальних гарантій. Було забезпечено можливість перехресного допиту: сторона захисту мала змогу ставити запитання свідкам з метою з’ясування обставин справи без істотних обмежень з боку суду. Представник обвинувачення також реалізував своє право на допит у повному обсязі. Суд висловлював окремі заперечення щодо формулювання деяких запитань сторони захисту, однак після надання відповідних пояснень запитання були дозволені. За результатами спостереження не вбачається ознак порушення процесуальних прав учасників провадження на цьому етапі судового розгляду.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що в контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) термін “свідок” має автономне значення. Якщо показання особи можуть відігравати істотну роль у формуванні обвинувального вироку, така особа вважається свідком обвинувачення, щодо якого застосовуються гарантії, передбачені пунктами 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, основоположним є принцип, за яким до винесення вироку усі докази проти обвинуваченого, як правило, повинні бути представлені в його присутності на відкритому судовому засіданні з дотриманням принципу змагальності сторін (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom, п. 118). Як правило, пункти 1 та 3 (d) статті 6 не можна тлумачити як такі, що вимагають у всіх випадках, щоб питання ставилися безпосередньо обвинуваченим або його адвокатом, чи то шляхом перехресного допиту, чи будь-якими іншими засобами, а радше, що обвинуваченому має бути надана належна можливість заперечити та допитати свідка проти нього, або коли свідок робить свої свідчення, або на пізнішому етапі (Kashlev v. Estonia, п. 41).

Зокрема, право на допит свідків обвинувачення не потребує додаткового обґрунтування з боку захисту. Якщо сторона обвинувачення визнає особу джерелом доказів, на які спирається у своїй позиції, то така особа повинна бути доступною для допиту, і її особиста явка в суді, як правило, є необхідною (Keskin v. the Netherlands,п. 56; Süleyman v. Turkey, п. 92). Це прямо випливає з принципу ефективної реалізації права на захист, який передбачає можливість перевірки достовірності та точності свідчень шляхом їх усного допиту.

У подальшому суд повідомив про намір тимчасово призупинити допит свідків у зв’язку із завантаженістю суду та перейти до розгляду клопотання прокурора щодо продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому сторона захисту звернула увагу на те, що зазначене клопотання не було завчасно вручено обвинуваченому, що, на їхню думку, унеможливило належну підготовку до його розгляду. Сам обвинувачений підтвердив, що не мав можливості ознайомитися з клопотанням і доданими до нього матеріалами та висловив бажання скористатися цим правом.

Суд із цього приводу наголосив, що прокурор мав достатньо часу, щоб належним чином надати матеріали обвинуваченому, і підкреслив, що дана ситуація є виключно наслідком неналежної організації з боку прокурора. Крім того, суд зазначив, що прокурор не повідомив суд завчасно про виклик п’яти свідків на дане засідання, що унеможливило ефективне планування судового часу. Більше того, суд звернув увагу, що це не вперше, коли прокурор демонструє неналежну організацію, незважаючи на зауваження.

Сторона захисту, враховуючи викладене, просила суд належним чином процесуально відреагувати на бездіяльність прокурора. Суд визнав зауваження захисників обґрунтованими, відзначив, що дії прокурора є недопустимими з огляду на неналежну організацію, та висловив обурення з цього приводу. Також суд зобов’язав прокурора надати повний список свідків, які планується викликати на наступні засідання, і наголосив, що це є останнє попередження прокурору.

Судове засідання було відкладено з метою надання обвинуваченому можливості належним чином ознайомитися з матеріалами клопотання, що, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, відповідає стандартам ефективного здійснення права на захист, гарантованого пунктами 1 та 3 (b) статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує, що сторони провадження мають бути поставлені в рівні процесуальні умови, а обвинувачений — забезпечений реальними можливостями для ознайомлення з усіма матеріалами, що використовуються проти нього (F.S.M. v. Spain, п. 41).

При цьому спостерігачі IAC ISHR звертають увагу, що подібні випадки неналежної підготовки сторони обвинувачення фіксуються не вперше. Така повторюваність може свідчити не лише про організаційну недбалість, а й потенційно вказувати на умисне створення процесуальних перешкод для реалізації права на захист.

Окрім того, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що неналежна організація провадження з боку національних органів або їхні помилки можуть стати причиною надмірної затримки розгляду справи, що суперечить вимозі її завершення у “розумний строк”. У такому випадку держава не може перекладати відповідальність за затягування на учасників процесу або складність справи. Змагальний характер судового розгляду передбачає рівність можливостей для сторін, і коли одна зі сторін — у даному випадку сторона обвинувачення — систематично не дотримується належного процесуального порядку, це суттєво порушує баланс. 

Варто зазначити, що основна захисна діяльність обвинуваченого може включати все, що є “необхідним” для підготовки основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості викладати всі відповідні аргументи захисту суду першої інстанції і таким чином впливати на результат провадження. Питання достатності часу та можливостей, наданих обвинуваченому, має оцінюватися з урахуванням обставин кожної конкретної справи (F.S.M. v. Spain, п. 56-57).

Крім того, ЄСПЛ  наголошує, що принцип рівності сторін у судовому процесі передбачає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу в умовах, які не ставлять її у невигідне становище порівняно з опонентом. У цьому контексті важливе значення надається зовнішнім проявам, а також підвищеній чутливості до справедливого відправлення правосуддя. Норми матеріального кримінального права повинні бути чітко визначені законом, відповідно до принципу nullum judicium sine lege, який встановлює конкретні вимоги до здійснення судочинства. Дотримання цього принципу є невід’ємною умовою забезпечення справедливого судового розгляду та дотримання рівності сторін у процесі. Основною метою процесуальних норм є захист обвинуваченого від будь-якого зловживання владою, і тому саме сторона захисту найбільше страждає від прогалин і нечіткості таких норм (Gaggl v. Austria, п. 48).

З урахуванням того, що, як прямо зазначено самим судом у ході даного засідання, прокурор уже неодноразово демонструє неналежну процесуальну організацію, постає об’єктивна необхідність у принциповій та системній реакції з боку суду на подібну поведінку. У контексті тривалого тримання під вартою 86-річного обвинуваченого, яке триває вже понад три роки, бездіяльність або зволікання з боку сторони обвинувачення не можуть розглядатися як нейтральні процесуальні недоліки. Вони мають безпосередній вплив на реалізацію фундаментальних прав обвинуваченого, зокрема на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий розгляд справи впродовж розумного строку, а також захист від нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці підкреслює, що саме на державу покладається позитивний обов’язок організовувати судовий розгляд у спосіб, який унеможливлює надмірні затримки або процесуальні зловживання. Нехтування цим обов’язком може становити порушення одразу кількох положень Конвенції — зокрема, статей 3, 5 п.3 та 6 п.1. У ситуаціях, коли сторона обвинувачення послідовно не виконує елементарні обов’язки щодо належної підготовки до розгляду справи, а суд обмежується декларативними зауваженнями без реальних процесуальних наслідків, постає ризик системного порушення принципу ефективного судочинства та знецінення самого судового механізму захисту прав людини.

У таких обставинах формальне дотримання процедур є недостатнім. Необхідним є забезпечення реального, а не лише декларативного дотримання процесуальних гарантій, з урахуванням вразливості обвинуваченого та принципу домінування прав людини в судовому процесі, на якому наполягає ЄСПЛ.

Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.