08. 09. 2025
27 серпня 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Основним предметом судового засідання було клопотання прокурора щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На цей час щодо 86-річного обвинуваченого застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який уже продовжувався 23 рази. Таким чином, обвинувачений перебуває під вартою протягом 1041 дня.
Обґрунтовуючи своє клопотання, прокурор наголосив, що завершити судовий розгляд до спливу строку дії запобіжного заходу об’єктивно неможливо, оскільки необхідно провести подальший допит свідків та дослідження доказів. Крім того, він зазначив, що обставини, які стали підставою для застосування запобіжного заходу, продовжують існувати, а визначені ризики не зменшилися. Також прокурор додав, що саме перебування обвинуваченого у СІЗО запобігає реалізації ризиків, наведених у клопотанні. Більше того, він підкреслив, що застосування альтернативного запобіжного заходу не забезпечить належного виконання обвинуваченим процесуальних обов’язків. Виходячи з цього, прокурор просив суд продовжити строк дії запобіжного заходу без визначення розміру застави.
У свою чергу, сторона захисту заперечувала проти задоволення клопотання, аргументуючи це такими обставинами:
- у клопотанні прокурора згадується про значні статки Богуслаєва В.О., однак відсутні будь-які докази їх існування, зокрема на території Російської Федерації; що ж до можливих активів в Україні — щодо обвинуваченого застосовано санкції, а відтак він не має майна, яким може розпоряджатися;
- обвинувачений уже два роки в умовах тримання під вартою користується послугами телефонного зв’язку, всі розмови записуються та передаються до СБУ, і за цей час не було виявлено жодних ознак переховування або впливу на свідків;
- є офіційна відповідь Офісу Генерального прокурора про те, що в обвинуваченого вилучено два паспорти, що унеможливлює його виїзд за кордон;
- додані медичні документи підтверджують повну втрату слуху, наявність хронічних серцевих захворювань та проблем з артеріальним тиском; обвинувачений уже пережив клінічну смерть і не може отримати належну медичну допомогу в умовах СІЗО;
- обвинувачений має підтверджене місце проживання у Києві, де може відбувати домашній арешт у разі відповідного рішення суду;
- у Європі санкції проти нього були скасовані через відсутність доказів перешкоджання ЗСУ;
- у СІЗО відсутнє укриття, що створює ризики для життя обвинуваченого під час повітряних тривог;
- ЄСПЛ прийняв до розгляду справу щодо надмірного перебування обвинуваченого під вартою у цьому кримінальному провадженні;
- прокурор посилається на тяжкість можливого покарання, обґрунтовуючи ризик переховування, що суперечить підходам ЄСПЛ;
- сторона обвинувачення подає ідентичні клопотання з однаковим, шаблонним текстом;
- ризик впливу на свідків необґрунтований жодними доказами, а із 13 уже допитаних свідків (з 21) жоден не заявив про тиск з боку обвинуваченого та не надав викривальних показів;
- прокурор не довів неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу;
- обвинувачений більше року утримувався в одиночній камері.
Підсумовуючи, захисники заявили, що клопотання прокурора є безпідставним, ризики — недоведені, а отже суд має відмовити у його задоволенні та застосувати до обвинуваченого інший запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою.
Обвинувачений підтримав позицію своїх захисників і додав, що вранці цього ж дня змушений був викликати лікаря через погіршення стану здоров’я.
Суд, заслухавши доводи сторін, ухвалив задовольнити клопотання прокурора та продовжити строк тримання під вартою без визначення розміру застави.
Аналізуючи обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на наступні обставини:
Щодо ризиків та обґрунтованості тримання під вартою. Слід підкреслити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може застосовуватись виключно за наявності переконливих і належним чином обґрунтованих підстав. Відповідно до стандартів статті 5 Конвенції, сторона обвинувачення зобов’язана довести реальність ризиків та підтвердити їх наявність конкретними, індивідуалізованими доказами, релевантними саме до цієї особи, а не покладатися на загальні або шаблонні твердження. Повторюваність і однотипність доводів у клопотаннях прокурора у справі Богуслаєва В.О., як і в багатьох інших провадженнях, свідчать про формальний підхід до оцінки ризиків, що створює враження автоматизму при продовженні запобіжного заходу.
Викликає занепокоєння ефективність судового контролю, адже саме суд має гарантувати, що обмеження свободи не набуває свавільного характеру. ЄСПЛ наголошує, що ризики повинні зменшуватись з плином часу, і постійне посилання на їх незмінність без нових доказів є несумісним із демократичними стандартами. Більше того, сама тяжкість імовірного покарання не може вважатися автоматичною підставою для утримання під вартою (Selahattin Demirtaş v. Turkey (no. 2), пп. 265, 272).
У справі Богуслаєва В.О. особливо критичним є той факт, що він перебуває під вартою понад 1040 днів, при цьому жодне з рішень суду не містить переконливої персоніфікованої аргументації, яка б належним чином обґрунтовувала необхідність продовження такого заходу. Суд продовжує запобіжний захід, не аналізуючи належним чином зміну обставин, стан здоров’я обвинуваченого або ефективність менш суворих альтернатив. Це суперечить вимогам статті 5 §1 та 5 §3 Конвенції, які вимагають не лише дотримання формальних процедур, а й реальної необхідності обмеження свободи в кожному конкретному випадку (Vrencev v. Serbia, п. 59; Hysa v. Albania, п. 63, 65–67).
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що будь-яке подальше утримання особи під вартою може вважатися виправданим лише за наявності конкретних ознак справжньої суспільної потреби, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи (Maassen v. the Netherlands, п. 62). Національні суди зобов’язані щоразу здійснювати повноцінну оцінку підстав, викладати у рішенні факти, що дійсно виправдовують подальше тримання під вартою, і не переносити тягар доказування на обвинуваченого (Tiron v. Romania, п. 39).
У справі Богуслаєва В.О. таких ознак не встановлено. Аналіз ухвал суду та клопотань прокурора свідчить про шаблонність підходу: з більш ніж 20 ухвал жодна не містить індивідуалізованої оцінки стану здоров’я або обґрунтування неможливості застосування альтернативного заходу. Ситуація ускладнюється тим, що йдеться про особу похилого віку з інвалідністю, перенесеними тяжкими захворюваннями, втратою слуху та клінічною смертю. За наявності таких обставин подальше тримання під вартою без належного медичного супроводу потенційно виходить за межі статті 5 і наближається до сфери дії статті 3 Конвенції.
Таким чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR приходять до висновку, що продовження тримання Богуслаєва В.О. під вартою об’єктивно не відповідає вимогам індивідуального підходу, не демонструє реальної переоцінки ризиків з урахуванням плину часу, та є прикладом системного автоматизму, що суперечить як практиці ЄСПЛ, так і фундаментальним принципам Конвенції.
Стосовно здоров’я обвинуваченого. У межах цього кримінального провадження сторона захисту неодноразово звертала увагу на критичний стан здоров’я Богуслаєва В.О., вказуючи на наявність у нього тяжких хронічних, онкологічних та серцево-судинних захворювань. Ці доводи підтверджені офіційними медичними висновками, а також фактом, що під час перебування під вартою обвинувачений переніс клінічну смерть.
Попри викладені обставини, суд, ані під час розгляду клопотань, ані у своїх ухвалах, не продемонстрував належної реакції на аргументи захисту, що підтверджується аналізом експертами моніторингової місії IAC ISHR більше 20 ухвал суду. У жодному з досліджених рішень не зафіксовано ознак всебічної оцінки медичної ситуації, яка могла б вплинути на необхідність подальшого тримання під вартою. Такий підхід викликає обґрунтовані сумніви щодо забезпечення балансу між процесуальними цілями й повагою до людської гідності, особливо з огляду на похилий вік обвинуваченого (86 років) та тривале перебування під вартою (понад 1040 днів).
Ігнорування настільки серйозних обставин здоров’я свідчить про нехтування принципом гуманності у здійсненні правосуддя, ставить під сумнів пропорційність застосованого запобіжного заходу та може підпадати під ознаки порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Це особливо актуально в контексті повідомлень сторони захисту про те, що в умовах СІЗО стан здоров’я Богуслаєва В.О. лише погіршується, а сам обвинувачений під час судового засідання наголошував, що змушений самостійно просити допомоги у лікарів.
Європейський суд з прав людини постійно наголошує, що стаття 3 Конвенції втілює одну з фундаментальних засад демократичного суспільства. Вона не допускає жодних винятків, навіть за надзвичайних обставин, і забороняє поводження, яке є нелюдським або таким, що принижує гідність. У рішенні Morabito v. Italy (п. 101) Суд сформулював три ключові критерії для оцінки сумісності тримання хворої особи під вартою зі статтею 3: (а) стан здоров’я ув’язненого і вплив на нього умов ув’язнення; (b) якість наданого медичного догляду; (c) обґрунтованість подальшого утримання особи під вартою з огляду на її стан.
Суд наголошує, що будь-який захід, який передбачає позбавлення волі, повинен супроводжуватись гарантіями, які дозволяють уникнути надмірних страждань. У рішенні Rooman v. Belgium (пп. 142–143) ЄСПЛ окреслює обов’язок держави забезпечити такі умови утримання, що є сумісними з повагою до людської гідності, та надати адекватну медичну допомогу, необхідну для збереження здоров’я та добробуту ув’язнених. Зокрема, особи, які перебувають під вартою, є вразливою категорією, і саме на державу покладається позитивне зобов’язання щодо їхнього захисту.
У цьому ж контексті ЄСПЛ неодноразово вказував, що тяжкі фізичні вади, стан здоров’я та вік є релевантними обставинами, що прямо ставлять під сумнів придатність особи до утримання під вартою відповідно до вимог статті 3 (Helhal v. France, п. 49).
З огляду на викладене, відсутність реакції суду на вищезазначені обставини у справі Богуслаєва В.О. свідчить про недостатню реалізацію зобов’язань держави у сфері захисту прав людини, зокрема у сфері поводження з вразливими особами в умовах тримання під вартою. Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що забезпечення реального, а не декларативного балансу між цілями кримінального провадження та гуманними умовами поводження є ключовим елементом довіри до судової влади та верховенства права в демократичному суспільстві. Водночас, у контексті рідкої періодичності судових засідань, відсутності належної реакції на численні доводи сторони захисту та критичний стан здоров’я обвинуваченого, у стороннього об’єктивного спостерігача може скластися враження, що провадження не прямує до свого завершення, а відбувається певне зволікання, яке, за збігом обставин, може призвести до припинення справи з причин, не пов’язаних із вирішенням її по суті.
Стосовно права на доступ до суду. Більше того, експерти моніторингової місії IAC ISHR, враховуючи інформацію, надану стороною захисту щодо розгляду ухвал суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу Київським апеляційним судом, вважають за необхідне звернути увагу на те, що останнім часом щонайменше двічі КАС призначав судові засідання вже після спливу строку дії ухвали суду першої інстанції, а ще кілька разів розглядав апеляційні скарги лише за декілька днів до закінчення строку запобіжного заходу. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, така практика має ознаки порушення права на доступ до суду, позбавляє обвинуваченого реальної можливості ефективно оскаржити застосований запобіжний захід та підриває довіру до механізмів судового контролю.
Ця ситуація набуває особливої гостроти з огляду на тривале перебування Богуслаєва В.О. під вартою, його похилий вік та критичний стан здоров’я. Відсутність належної оперативності з боку апеляційного суду може свідчити про формалізований підхід до розгляду таких скарг і знецінює саму суть права на апеляцію. Це, своєю чергою, ставить під сумнів ефективність судового контролю як запобіжника свавільному обмеженню свободи. Подібні зволікання створюють ризик формування практики, за якої тримання особи під вартою фактично виходить за межі процесуальних гарантій.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду має бути практичним і ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним (Zubac v. Croatia, п.п. 77–78, 80). Обмеження цього права можуть вважатися сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції лише за умови, якщо вони переслідують легітимну мету та не позбавляють право його суті. Такі обмеження мають бути пропорційними і виправданими у світлі конкретних обставин справи (Çağıl v. Turkey, п.п. 42–43).
Крім того, беручи до уваги численні сумніви щодо належного дотримання вимог ЄКПЛ у межах цього кримінального провадження — зокрема положень статей 3, 5 та 6, — варто наголосити: саме перед обличчям найсуворіших покарань демократичні суспільства зобов’язані забезпечити найвищий можливий стандарт дотримання права на справедливий суд (Rhan Şahi̇n v. Turkey, п. 50).
З урахуванням зазначених обставин, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне продовжувати моніторинг даного кримінального провадження, зокрема щодо дотримання стандартів захисту прав людини у питаннях тримання під вартою осіб похилого віку та зі складним станом здоров’я. На думку моніторингової місії, рівень потенційної загрози для життя та здоров’я Богуслаєва В.О., який наразі спостерігається, вже перевищує звичні національні ризики, пов’язані з умовами утримання під вартою.
У подібних ситуаціях саме чутливість судової влади до вразливого становища обвинуваченого виступає ключовим критерієм правової зрілості демократичного суспільства та свідчить про реальне, а не формальне забезпечення стандартів прав людини.
