02. 04. 2026
26 березня 2026 року в Київському апеляційному суді відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурори та колегія суддів із головуючим Ігнатюком О.В.
Основним предметом судового засідання був розгляд апеляційних скарг сторони захисту на ухвали Солом’янського районного суду від 11 лютого 2026 року. Одна з ухвал стосувалася продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із альтернативою внесення застави у розмірі 665 600 гривень, інша — виправлення описки у відповідній ухвалі, якою розмір застави було змінено з 665 600 гривень на 665 600 000 гривень.
Апеляційна колегія, за відсутності заперечень з боку учасників провадження, вирішила розпочати розгляд із апеляційної скарги на ухвалу про виправлення описки.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, захисники зазначили, що 11 лютого 2026 року судом першої інстанції було постановлено дві ухвали: одну — щодо продовження запобіжного заходу, іншу — щодо виправлення описки у цій ухвалі, якою фактично було змінено розмір застави та збільшено його у 100 разів. Захисники звернули увагу, що сторона захисту не була належним чином повідомлена про судове засідання, на якому розглядалося питання про виправлення описки, що суперечить вимогам процесуального закону. У зв’язку з цим засідання відбулося без участі сторони захисту, що, на їхню думку, призвело до порушення права на захист.
Сторона захисту вважає, що зазначена ухвала є незаконною та необґрунтованою, а також наголошує, що виправлення описки не може змінювати суті судового рішення. На їх переконання, у даному випадку така «описка» не може бути кваліфікована як технічна або арифметична помилка, оскільки вона істотно впливає на зміст ухвали та обсяг обмежень прав обвинуваченого. З урахуванням викладеного захисники просили суд задовольнити апеляційну скаргу та поновити порушені процесуальні права, скасувавши вищезазначену ухвалу.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, зазначивши, що, на її думку, виправлення описки має арифметичний характер і не впливає на сутність судового рішення. Вона вказала, що розмір застави фактично визначався судом у мільйонах гривень, а тому відповідне виправлення лише відображає реальний зміст рішення. Також прокурор зазначила, що суд має право за власною ініціативою виправляти технічні помилки такого характеру. Водночас вона підтвердила, що також не була повідомлена про судове засідання щодо виправлення описки, і воно відбулося без її участі.
Заслухавши сторони, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у розгляді справи та витребування додаткової інформації із суду першої інстанції, зокрема аудіо- та відеофіксації судових засідань, під час яких було постановлено ухвалу про продовження строку запобіжного заходу, а також ухвалу про виправлення описки.
Сторона захисту звернула увагу, що вже намагалася отримати зазначені матеріали, однак отримала відповідь про відсутність аудіо- та відеофіксації судового засідання, на якому було оголошено ухвалу про продовження запобіжного заходу, у зв’язку з технічними причинами, а також про відсутність будь-якої фіксації засідання щодо розгляду питання про виправлення описки.
У зв’язку з цим апеляційний суд відклав розгляд справи з метою самостійного витребування відповідної інформації від суду першої інстанції.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що за умови достовірності наведених стороною захисту обставин щодо неповідомлення учасників провадження про судове засідання, на якому розглядалося питання про виправлення описки, що призвело до істотної зміни розміру застави, виникають обґрунтовані сумніви щодо реальної можливості сторін впливати на розгляд відповідного питання та ефективно реалізовувати свої процесуальні права. Особливої уваги заслуговує те, що, за твердженнями прокурора, вона також не була повідомлена про це засідання, яке відбулося без участі обох сторін.
За таких обставин ситуація, за якої процесуальне рішення, що безпосередньо впливає на обсяг обмежень прав обвинуваченого, ухвалюється без участі сторін та без належного процесуального обговорення, об’єктивно ставить під сумнів дотримання принципів змагальності та рівності сторін. ЄСПЛ послідовно наголошує, що кожна сторона повинна мати реальну можливість представляти свою позицію за умов, які не створюють істотного процесуального дисбалансу (UAB Ambercore DC and UAB Arcus Novus v. Lithuania, п. 107; F.S.M. v. Spain, п. 56).
Крім того, викладені обставини свідчать про можливу відсутність належної передбачуваності та послідовності процесуальних рішень. Зокрема, істотна зміна розміру застави шляхом так званого «виправлення описки», без публічного розгляду та участі сторін, у поєднанні з доводами щодо відсутності належного обґрунтування ризиків при застосуванні запобіжного заходу, може створювати враження недостатньої визначеності критеріїв, якими керується суд при прийнятті рішень, що обмежують права обвинуваченого.
У цьому контексті, навіть за відсутності встановленого порушення, сукупність таких обставин може викликати у об’єктивного спостерігача обґрунтовані сумніви щодо дотримання принципу неупередженості суду. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що для оцінки справедливості провадження значення має не лише фактична неупередженість, але й її зовнішнє сприйняття — тобто чи забезпечує суд достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів у цьому аспекті (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50; Ismailaj and Others v. Albania, п. 34).
У цьому зв’язку принцип «правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим» набуває особливого значення. Практика, за якої ключові процесуальні рішення — зокрема щодо розміру застави — ухвалюються поза межами відкритого та змагального розгляду, а також без належної технічної фіксації, у разі підтвердження таких обставин, може створювати враження непрозорості судового процесу та підривати довіру до суду як інституції.
Окремо слід зазначити, що відсутність належної технічної фіксації судових засідань об’єктивно обмежує можливості сторін ефективно оскаржити процесуальні дії та перевірити їх законність, що суперечить вимогам відкритості судового розгляду. ЄСПЛ підкреслює, що публічний характер провадження є одним із ключових механізмів забезпечення довіри до правосуддя та запобігання «таємному правосуддю» (Mraović v. Croatia, п. 44).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що у межах апеляційного розгляду порушень права на справедливий суд не зафіксовано. Водночас сукупність обставин, озвучених сторонами щодо розгляду справи в суді першої інстанції, може свідчити про наявність ризиків порушення права на захист (п. 3 ст. 6 ЄКПЛ), принципу неупередженості суду (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ), принципу змагальності (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ) та принципу публічності судового розгляду (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ). З огляду на викладене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
