02. 12. 2025
25 листопада 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурори та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Суд продовжив допит свідків сторони обвинувачення. На початку засідання було допитано народного депутата Верховної Ради України IX скликання, колишнього керівника палацу спорту «Юність». У процесі допиту він повідомив, що є народним депутатом з 2019 року та входить до кількох комітетів, зокрема до Комітету з питань національної безпеки.
Свідок зазначив, що під час виконання ним депутатських повноважень до нього звертались кілька підприємств щодо затримки рішень про надання експортних ліцензій, зокрема й АТ «Мотор Січ». Водночас він не зміг пригадати, з якого саме питання стосувалися ці звернення, але детально описав загальний механізм таких звернень.
Свідок також наголосив, що йому нічого не відомо про співпрацю АТ «Мотор Січ» із Російською Федерацією після запровадження відповідних заборон, а також про господарську діяльність підприємства, оскільки вона ніколи не входила до сфери його компетенції. Він додав, що не пригадує жодних звернень від Богуслаєва В.О. з проханням надати допомогу.
Крім того, свідок підтвердив, що у 2022 році дійсно зустрічався з обвинуваченим, однак не пам’ятає змісту розмов. Він також повідомив, що очолив палац спорту «Юність» у 2009 році, а до цього працював заступником начальника одного з цехів АТ «Мотор Січ». Про зовнішньоторговельну діяльність підприємства йому нічого не відомо, так як це не входило до його компетенції. Також він зазначив, що про обставини даного кримінального провадження дізнався зі ЗМІ.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що допит свідків є однією з найважливіших стадій кримінального процесу, адже саме тут формується значна частина доказової картини провадження. У межах цієї процедури сторони отримують можливість безпосередньо перевірити якість та достовірність наданих показань, з’ясувати суперечливі моменти та співставити свідчення з іншими доказами. Важливо й те, що допит дозволяє суду оцінити не лише зміст інформації, але й поведінку свідка, його зацікавленість, пам’ять та ступінь залученості до подій. Можливість ставити свідкові запитання є також однією з ключових гарантій процесуальної рівності сторін, оскільки забезпечує реальний вплив сторін на процес доказування. З огляду на це, правильна організація та повнота допиту прямо впливають на справедливість судового розгляду та якість майбутньої оцінки доказів.
Належне проведення допиту особливо важливе у складних провадженнях, де обставини подій встановлюються на основі багатьох взаємопов’язаних показань. Недостатньо повний або формальний підхід до допиту може створити прогалини у доказуванні, що у подальшому ускладнить можливість винесення обґрунтованого рішення. Саме тому суд має забезпечити максимально сприятливі умови для того, щоб сторони могли повноцінно реалізувати своє право на допит та перехресний допит свідків.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стаття 6 § 3 (d) Конвенції передбачає право кожного обвинуваченого допитувати або вимагати допиту свідків обвинувачення. Цей принцип передбачає, що перед ухваленням вироку всі докази, на які посилається обвинувачення, мають бути представлені в присутності обвинуваченого під час відкритого судового засідання, щоб він міг реалізувати право на їх оскарження (Dodoja v. Croatia, п. 31-32).
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що чергова неявка свідків сторони обвинувачення та фактичне забезпечення лише одного свідка при запланованому допиті трьох осіб свідчать про продовження тенденції, яка вже неодноразово фіксувалася у межах цього кримінального провадження. Повторюваність таких ситуацій підтверджена спостерігачами IAC ISHR під час попередніх судових засідань (15 жовтня, 8 вересня, 3 та 4 липня, 11 червня, 13 листопада 2025 року), що надає проблемі ознак системності.
Особливе занепокоєння викликає те, що, попри тривале існування цієї проблеми, її негативний вплив на темп і повноту судового розгляду лише посилюється. З огляду на похилий вік обвинуваченого (86 років), понад 1000 днів перебування під вартою та наявні проблеми зі здоров’ям, затягування процесу виходить за межі суто процедурних труднощів. За таких умов кожна необґрунтована затримка може мати прямі наслідки для реалізації обвинуваченим його фундаментальних прав.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що систематична неявка свідків сторони обвинувачення створює реальні ризики порушення принципів рівності сторін, змагальності та розгляду справи у розумний строк. Залучення свідків, які не володіють інформацією щодо фактичних обставин провадження, додатково ставить під сумнів належну організацію роботи органів обвинувачення і ефективність виконання ними процесуальних обов’язків, а також призводить до нераціонального використання часу суду.
Відповідальність за забезпечення належної організації процесу, включно з викликом свідків, покладається на державу. Недоліки в роботі державних органів не можуть перекладатися на обвинуваченого або виправдовувати затягування розгляду справи. Затримки, спричинені помилками чи бездіяльністю органів влади, можуть становити порушення права на розгляд справи у розумний строк, як на це неодноразово звертав увагу ЄСПЛ (Šulcas v. Lithuania, п. 70–71; Naugžemys v. Lithuania, п. 36–37). При цьому критерії оцінки «розумного строку» — складність справи, поведінка сторін та значущість спору для заявника — передбачають, що лише затримки, належно пояснені державою, можуть бути виправдані (Vujović and Lipa D.O.O. v. Montenegro (No. 2), п. 79–80).
У світлі цього експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що реакція суду, яка де-факто обмежується фіксацією повторюваної проблеми та висловленням занепокоєння без застосування дієвих процесуальних механізмів впливу, не є достатньою для подолання її системного характеру. Такий підхід може створювати ризик того, що окремі елементи процесуальної бездіяльності набувають ознак усталеної практики, здатної впливати на баланс можливостей сторін та ставити під сумнів загальну справедливість провадження.
З урахуванням тривалості процесу, уразливого стану обвинуваченого та значення справи для нього, суд, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, мав би оцінювати такі порушення процесуальної дисципліни в ширшому контексті — як потенційне втручання у процесуальну рівновагу. Натомість відсутність рішучої реакції може сприяти формуванню небезпечного прецеденту, за якого системне невиконання процесуальних обов’язків залишається без належних наслідків, що несумісно з принципом ефективного правосуддя.
У кінці судового засідання сторона захисту подала клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт щодо обвинуваченого, посилаючись на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року. Вказаною ухвалою було змінено рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року в частині визначення розміру застави, яку встановлено у сумі 757 000 000 гривень.
Суд, реагуючи на клопотання, зазначив, що змінена ухвала апеляційного суду не надходила до матеріалів провадження, а отже, колегія наразі не має можливості ознайомитися з її змістом. Один із прокурорів також повідомив, що не отримував відповідного клопотання від захисту та не володіє повним текстом ухвали, у зв’язку з чим не може висловити свою позицію щодо підстав, якими керувався апеляційний суд.
Сторона захисту звернула увагу суду, що повний текст ухвали вже оприлюднений у Реєстрі судових рішень, і запропонувала оголосити технічну перерву для ознайомлення з документом.
Суд у відповідь зазначив, що на даний момент не має технічної можливості отримати доступ до реєстру. Крім того, колегія наголосила, що саме сторона захисту мала забезпечити надання копії ухвали суду. З огляду на те, що, на думку суду, клопотання не є невідкладним, головуюча суддя оголосила про завершення судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що ситуація, яка склалася, свідчить про потенційний дефіцит процесуальної гнучкості та недостатню оперативність суду у реагуванні на зміну обставин, що безпосередньо впливають на питання запобіжного заходу. У даному випадку апеляційний суд уже ухвалив рішення, яке змінює правове становище обвинуваченого, — і за таких умов суд першої інстанції мав би забезпечити безвідкладну перевірку цієї інформації. Навіть за відсутності паперової копії ухвали, її доступність в офіційному реєстрі створювала реальну можливість для суду реалізувати принцип оперативності та забезпечити ефективний захист права на свободу.
Відмова розглянути клопотання до наступного засідання, попри можливість технічного ознайомлення з рішенням апеляційного суду (про що захисники повідомили й продемонстрували спостерігачам IAC ISHR після завершення засідання), створює ризики фактичного затягування реалізації права обвинуваченого на перегляд запобіжного заходу. Поведінка суду, який, попри наявність нового рішення апеляційної інстанції, відмовився розглянути клопотання сторони захисту, посилаючись на «технічну неможливість» доступу до реєстру та відсутність паперової копії, викликає занепокоєння з точки зору стандартів ЄСПЛ щодо ефективності судового контролю за законністю позбавлення свободи.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що стаття 5 Конвенції вимагає безвідкладного розгляду всіх питань, пов’язаних із законністю тримання під вартою. Стаття 5 § 4 не лише гарантує право затриманої особи ініціювати провадження щодо оскарження позбавлення волі — вона також зобов’язує національні суди ухвалювати рішення швидко й без затримок, які не мають об’єктивного виправдання. ЄСПЛ підкреслює, що затримка розгляду питань, які стосуються свободи, може поставити під сумнів ефективність судового контролю, навіть якщо провадження здійснюється у кількох інстанціях. Питання про те, чи було дотримано вимогу «швидкості», оцінюється з урахуванням обставин справи, включно зі складністю провадження, поведінкою органів влади й заявника, а також тим, що поставлено на карту для особи, яка перебуває під вартою (Mooren v. Germany, п. 106).
У контексті цього провадження зазначена практика ЄСПЛ є безпосередньо релевантною. Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу захисників і зменшив розмір застави, що змінило правове становище обвинуваченого. За таких умов суд першої інстанції мав би забезпечити невідкладну та ефективну перевірку доводів сторони захисту, оскільки питання запобіжного заходу стосується фундаментального права на свободу, а стаття 5 Конвенції прямо забороняє будь-які необґрунтовані затримки чи формальні перепони у вирішенні таких питань.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
