31. 10. 2025
22 жовтня 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений (у режимі відеозв’язку з лікарні), захисники (один з них у режимі відеозв’язку), прокурори (один з них у режимі відеозв’язку) та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Основним предметом судового засідання було клопотання сторони обвинувачення про чергове продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
На початку судового засідання захисники подали відвід прокурору. Обґрунтовуючи необхідність його задоволення, вони додали документи з Київського апеляційного суду, які підтверджують, що прокурор був належним чином повідомлений про судове засідання, заплановане на 13 жовтня. Також до матеріалів було долучено журнал судового засідання, з якого вбачається, що жоден із прокурорів не був присутній на засіданні, внаслідок чого розгляд було відкладено. Захисники наголосили, що дії прокурора мали умисний характер і були спрямовані на фактичний “зрив” судового засідання в апеляційній інстанції, що унеможливило реалізацію права обвинуваченого на оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою.
Прокурор, заперечуючи проти відводу, зазначив, що він і його колега брали участь у невідкладних слідчих діях, на підтвердження чого подав лист від процесуального керівника, який, за його словами, також був направлений до апеляційного суду до початку засідання.
Захисники, у свою чергу, звернули увагу суду, що зазначений лист не містить електронного цифрового підпису, що унеможливлює перевірку його достовірності. Крім того, вони наголосили, що прокурор раніше пояснював свою відсутність участю в іншому судовому засіданні, однак після перевірки виявилось, що зазначений ним суддя, який нібито проводив засідання, фактично не здійснює правосуддя.
Після заслуховування доводів сторін суд ухвалив задовольнити клопотання захисників і відвести прокурора від участі в розгляді справи.
У цьому контексті слід зауважити, що спостерігачі IAC ISHR в рамках моніторингу даного кримінального провадження неодноразово звертали увагу на окремі процесуальні труднощі, пов’язані з організацією виклику свідків стороною обвинувачення. Зокрема, у ряді випадків (див. моніторингові звіти у справі Богуслаєва В.О. від 8 вересня, 11 червня, 3 та 4 липня) фіксувалася відсутність належного забезпечення явки свідків, що ускладнювало дотримання принципу безперервності судового розгляду.
Подібні обставини можуть ставити під сумнів ефективність процесуального керівництва та створювати ризики затягування провадження, що, своєю чергою, негативно позначається на реалізації права на розгляд справи у розумний строк відповідно до статті 6 Конвенції. У цьому контексті важливо забезпечити баланс між ефективністю судового контролю та належною організацією обвинувачення, аби уникнути враження процесуальної диспропорції чи неефективності.
Крім того, враховуючи доводи захисників щодо умисного “зриву” прокурором судового засідання в апеляційній інстанції та ухвалене судом рішення про задоволення відводу прокурора, що фактично підтверджує слушність аргументів сторони захисту, варто звернути увагу, що під час моніторингу кримінального провадження Богуслаєва В.О. від 13 жовтня 2025 року спостерігачі IAC ISHR зафіксували ситуацію, яка може свідчити про ознаки порушення права на доступ до суду (п. 1 ст. 6 ЄКПЛ). Незважаючи на належне повідомлення прокурора про дату і час судового засідання, а також, за твердженнями захисників, його фізичну присутність у приміщенні суду, прокурор безпідставно не з’явився до зали засідань. Подібна поведінка представника сторони обвинувачення може бути розцінена як зловживання процесуальними правами, що порушує баланс між сторонами й створює ризики формального підходу до забезпечення доступу до правосуддя.
Щодо розгляду справи в розумні строки варто зазначити, що Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що саме держава несе відповідальність за дотримання процесуального балансу сторін і не може посилатися на внутрішні недоліки або неефективність у своїй системі, щоб виправдати затягування розгляду. У справі Šulcas v. Lithuania Суд вказав, що зволікання, спричинене бездіяльністю або помилками національних органів, можуть становити порушення вимоги “розумного строку” за статтею 6 §1 Конвенції (п. 70–71). Експерти моніторингової місії IAC ISHR також звертають увагу, що у випадку наявності додаткових вразливих факторів, таких як похилий вік або стан здоров’я обвинуваченого, бездіяльність сторони обвинувачення може набувати ознак поводження, що суперечить статті 3 Конвенції.
Щодо права на доступ до суду також варто додати, що це право є фундаментальним елементом гарантій, передбачених статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Це право невід’ємно пов’язане з принципами верховенства права та заборони свавілля, які становлять основу всієї Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що будь-які обмеження цього права мають бути сумісними з його суттю. Зокрема, обмеження не повинні звужувати право особи на доступ до правосуддя настільки, щоб було порушено саму суть цього права (Verein Klimaseniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland, п. 626). ЄСПЛ наголошує, що право на доступ до суду має бути “практичним та ефективним”, а не “теоретичним чи ілюзорним”. Обмеження, які можуть бути застосовані, не вважаються несумісними зі статтею 6 (п. 1), якщо вони не переслідують законну мету (Zubac v. Croatia, п. 77-78, 80).
Враховуючи все вищезазначене, варто зазначити, що суд належним чином оцінив усі обставини справи та ухвалив зважене рішення, спрямоване на забезпечення гарантій, передбачених Європейською конвенцією з прав людини.
У подальшому суд перейшов до розгляду клопотання прокурора щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовуючи необхідність його задоволення, прокурор зазначила, що визначені стороною обвинувачення ризики зберігаються та продовжують існувати. Вона наголосила, що підстав для застосування більш м’якого запобіжного заходу немає, оскільки це, на її думку, не гарантуватиме належного виконання обвинуваченим процесуальних обов’язків і не усуне ризиків, визначених раніше. Прокурор також підкреслила, що тяжкість можливого покарання є додатковим чинником, який посилює ризики переховування, вона наголосила, що: “чим суворіша санкція статті, тим суворіший запобіжний захід має бути обрано”. Крім того, вона звернула увагу, що стосовно обвинуваченого скасовано обмежувальні заходи в країнах Європи, зокрема йому дозволено в’їзд та транзит через території цих держав, що, на думку сторони обвинувачення, підвищує ризик його ухилення від правосуддя.
Враховуючи зазначене, прокурор просила задовольнити клопотання та продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного розміру застави.
У своїх запереченнях сторона захисту звернула увагу на низку аспектів, які, на її думку, спростовують аргументи прокурора. Зокрема, у клопотанні сторони обвинувачення йдеться про «значні статки» Богуслаєва В.О., однак відсутні будь-які докази їх існування, зокрема на території Російської Федерації. Щодо активів в Україні — обвинувачений перебуває під дією санкцій, тому фактично не має майна, яким міг би розпоряджатися. Захисники також зазначили, що протягом двох років перебування під вартою Богуслаєв В.О. користувався телефоном під постійним контролем СБУ, і за цей час не було виявлено жодних ознак спроб переховування чи впливу на свідків.
Крім того, Офіс Генерального прокурора офіційно підтвердив вилучення у обвинуваченого двох паспортів, що унеможливлює виїзд за кордон. Медичні документи засвідчують критичний стан здоров’я Богуслаєва В.О.: повну втрату слуху, хронічні серцево-судинні захворювання, проблеми з артеріальним тиском та факт пережитої клінічної смерті. Умови тримання під вартою не дозволяють забезпечити йому належне лікування, що підтверджують численні лікарські висновки, а відсутність укриття в СІЗО створює реальні ризики для життя під час повітряних тривог.
Захист також наголосив, що Богуслаєв В.О. має постійне місце проживання у Києві, що робить можливим застосування більш м’якого запобіжного заходу, наприклад, домашнього арешту. У Європі з нього знято санкції через відсутність доказів перешкоджання Збройним силам України, а ЄСПЛ уже прийняв до розгляду скаргу щодо надмірного перебування під вартою у цьому провадженні.
Сторона захисту також підкреслила, що прокурор обґрунтовує ризик переховування виключно тяжкістю можливого покарання, що суперечить підходам ЄСПЛ, та продовжує подавати клопотання із майже ідентичним, шаблонним змістом. Ризик впливу на свідків не підтверджений жодними доказами – жоден із уже допитаних свідків не повідомив про тиск з боку обвинуваченого та не надав викривальних свідчень. Водночас прокурор не навів переконливих аргументів, які б свідчили про неможливість застосування альтернативного, менш суворого запобіжного заходу.
Обвинувачений додатково зазначив, що не погоджується з жодним із наведених стороною обвинувачення ризиків та звернув увагу на свій незадовільний стан здоров’я.
Враховуючи все вищезазначене, сторона захисту просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати більш м’який запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого на 60 днів — до 20 грудня 2025 року включно, визначивши розмір застави у межах 300 000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 000 гривень.
У разі внесення застави суд поклав на обвинуваченого такі обов’язки:
- не відлучатися з міста Києва без дозволу суду;
- прибувати на першу вимогу до суду;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт(и) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України чи в’їзд до неї;
- носити електронний засіб контролю;
- утримуватися від спілкування зі свідками, які ще не були допитані судом щодо обставин даного кримінального провадження.
Аналізуючи обставини справи, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на наступні обставини:
Щодо ризиків та обґрунтованості тримання під вартою. Варто наголосити, що тримання під вартою відповідно до стандартів статті 5 Європейської конвенції з прав людини є винятковим запобіжним заходом, який вимагає наявності переконливих, належним чином обґрунтованих і конкретизованих підстав. При цьому саме на стороні обвинувачення лежить обов’язок доведення реальності ризиків шляхом подання індивідуалізованих доказів, що стосуються конкретної особи, а не формальних або узагальнених тверджень.
Як засвідчив перебіг судового засідання, а також попередні спостереження IAC ISHR у межах моніторингу кримінального провадження Богуслаєва В.О., у тому числі в частині повторюваності формулювань у клопотаннях прокурора, існує ризик перетворення обґрунтування ризиків на декларативну практику. У таких випадках продовження тримання під вартою без оновленого аналізу конкретних обставин може свідчити про формальний підхід і викликати сумніви у дотриманні принципу індивідуалізації запобіжного заходу.
З даного приводу ЄСПЛ нагадує, що розумність тривалості досудового ув’язнення не піддається абстрактній оцінці. Законність подальшого тримання обвинуваченого/підозрюваного під вартою повинна оцінюватися в кожному випадку на основі фактів та особливостей справи. Продовження тримання під вартою виправдане в даному випадку лише за наявності конкретних ознак того, що існує справжня вимога суспільного інтересу, яка переважає, незважаючи на презумпцію невинуватості, над правилом поваги до особистої свободи, викладеним у статті 5 Конвенції. Існування цих ризиків має бути належним чином встановлено, а міркування органів влади з цього приводу не можуть бути абстрактними, загальними чи стереотипними. Національні судові органи, перш за все, несуть відповідальність за те, щоб у певній справі досудове утримання обвинуваченого/підозрюваного під вартою не перевищувало розумного терміну. Органи влади повинні переконливо продемонструвати, що кожен період тримання під вартою, яким би коротким він не був, був виправданим. Вирішуючи питання про те, чи слід особу звільнити чи взяти під варту, вони повинні враховувати, чи існують інші способи забезпечення її явки до суду (Gomes Costa v. Portugal, п. 73-79).
Для обґрунтування тримання під вартою не можна використовувати стандартний шаблон та обмежуватись абстрактним і стереотипним повторенням низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних причин, чому слідство вважає ці підстави застосовними до справи заявника на даний час. Крім того, повинні наводитись конкретні факти, що стосуються цих підстав, а також додаткове обґрунтування їх відповідними та достатніми причинами. Будь-які ознаки повторюваного характеру стосовно обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є прямим порушенням пункту 3 статті 5 ЄКПЛ (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п. 50– 51).
Також варто додати, що щоразу, коли суд виносить рішення щодо доцільності продовження досудового тримання під вартою, він зобов’язаний заново оцінити підстави для продовження такого запобіжного заходу. “Якщо суд продовжує тримання під вартою, при цьому в обґрунтуванні кожен раз використовуючи однакові, та відверто шаблонні формулювання, не демонструючи, що він насправді приділяє увагу плинові часу, вимоги та основна ідея п.3 ст. 5 ЄКПЛ не дотримуються” (Tiron v. Romania, п. 39). Більше того, чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. The Netherlands, п. 62).
Також експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за доцільне звернути увагу на висловлювання прокурора, озвучене під час судового засідання: «чим суворіша санкція статті, тим суворіший запобіжний захід має бути обраний». На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, подібна позиція не відповідає підходу, сформованому в практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, ЄСПЛ послідовно наголошує, що тяжкість потенційного покарання, яке загрожує обвинуваченому, не може сама по собі бути достатньою підставою для застосування чи продовження тримання під вартою. Цей фактор може враховуватись лише як додатковий у системній оцінці ризиків, але не як основна чи єдина причина обмеження свободи. У справі Aleksandr Makarov v. Russia (п. 124) Суд підкреслив, що необхідність утримання під вартою не може оцінюватися абстрактно, виходячи лише з тяжкості обвинувачення, — вона має аналізуватися з урахуванням комплексу інших обставин, які можуть або підтверджувати, або зменшувати реальність ризиків.
Більше того, як наголосив Суд у справі Vrencev v. Serbia (п. 59), позбавлення волі має не лише відповідати нормам національного законодавства, а й бути обґрунтованим конкретними обставинами кожної окремої справи. Такий захід може застосовуватися лише як останній засіб, коли менш суворі альтернативи були ретельно розглянуті та визнані неефективними для досягнення цілей кримінального провадження.
З огляду на це, висловлювання прокурора про необхідність прямої залежності суворості запобіжного заходу від санкції статті, що інкримінується, може свідчити про застосування формалізованого, а не індивідуалізованого підходу. Такий підхід ризикує перетворити запобіжний захід — який за своїм призначенням має забезпечити належну процесуальну поведінку особи — на елемент попереднього покарання ще до винесення обвинувального вироку. Це суперечить не лише духу статті 5 ЄКПЛ, яка вимагає ретельної оцінки пропорційності та необхідності, а й презумпції невинуватості, закріпленій у статті 6 Конвенції.
Крім того, аналіз ухвал суду та клопотань прокурора, поданих у межах цього провадження, свідчить про наявність стійкої тенденції до повторення однотипних формулювань без урахування змін у стані здоров’я обвинуваченого або оцінки доцільності застосування альтернативних заходів. У понад двадцяти судових рішеннях відсутня індивідуалізована мотивація чи аналіз тяжких захворювань, інвалідності, похилого віку обвинуваченого, а також фактів перенесеної ним клінічної смерті.
За відсутності належного медичного забезпечення така ситуація може виходити за межі допустимості з огляду на статтю 5 ЄКПЛ та потенційно становити ризик порушення статті 3 Конвенції, яка прямо забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. У цьому контексті особливого значення набуває обов’язок органів влади ретельно оцінювати доцільність подальшого тримання особи під вартою з урахуванням її індивідуального становища, а не спиратись виключно на загальну характеристику інкримінованого діяння.
Щодо стану здоров’я обвинуваченого. Моніторингова місія IAC ISHR вважає за необхідне звернути увагу на особливу чутливість ситуації у світлі стандартів, сформованих Європейським судом з прав людини щодо поводження з особами, які перебувають під вартою. Йдеться, зокрема, про ситуації, пов’язані з ризиком для життя та фізичного стану людини.
У межах цього провадження сторона захисту неодноразово наголошувала на критичному стані здоров’я Богуслаєва В.О., зазначаючи наявність у нього низки тяжких хронічних, онкологічних і серцево-судинних захворювань. Ці дані підтверджені офіційними медичними документами. Крім того, було повідомлено, що за період перебування під вартою обвинувачений переніс сім хірургічних втручань і клінічну смерть. За два дні до розгляду вказаного клопотання він був госпіталізований до лікарні за ініціативою адміністрації СІЗО та брав участь у засіданні у режимі відеозв’язку. Ці обставини викликають об’єктивне занепокоєння щодо того, чи відповідає тривале утримання особи під вартою стандартам статті 3 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що стаття 3 ЄКПЛ втілює одну з основоположних цінностей демократичного суспільства — абсолютну заборону нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Незалежно від поведінки особи, держава зобов’язана утримувати її в умовах, сумісних із повагою до людської гідності, і надавати необхідну медичну допомогу. Відсутність такої допомоги за певних умов може прирівнюватися до нелюдського поводження (Rooman v. Belgium, пп. 142–143; Platon v. The Republic of Moldova, п. 28).
У рішенні Morabito v. Italy (п. 101) Суд сформулював три критерії, які застосовуються при оцінці сумісності тримання хворої особи під вартою зі статтею 3: (a) стан здоров’я особи та вплив умов ув’язнення на нього; (b) якість медичної допомоги; (c) доцільність подальшого тримання під вартою з огляду на стан здоров’я. Аналогічно, у справі Helhal v. France (п. 49) Суд зазначив, що тяжка фізична вада, як і похилий вік, є обставинами, що ставлять під сумнів доцільність позбавлення волі у контексті статті 3.
Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці послідовно підкреслює, що особи, які перебувають під вартою, є особливо вразливими, а отже — знаходяться під повною відповідальністю держави, яка має забезпечити не лише відсутність жорстокого поводження, а й активні заходи із захисту життя, здоров’я і гідності людини.
У цьому контексті брак належного реагування суду на медичні висновки та тривалий вразливий стан обвинуваченого, підтверджений як документально, так і фактично, створює серйозні підстави вважати, що обраний запобіжний захід уже не відповідає стандартам, закріпленим у статті 3 ЄКПЛ.
Європейський суд з прав людини послідовно вказує, що ігнорування об’єктивно засвідченого стану здоров’я може становити негуманне або таке, що принижує гідність, поводження. У випадках, коли життя або фізичне благополуччя особи перебуває під реальною загрозою, ЄСПЛ виявляє нульову толерантність до формалізму чи бездіяльності з боку органів державної влади.
Утримання під вартою особи похилого віку, з інвалідністю, хронічними хворобами, втратою слуху та пережитою клінічною смертю без належної індивідуалізованої оцінки потреб і без забезпечення безперервної медичної допомоги не тільки суперечить духу статті 3 Конвенції, але й ставить під сумнів гуманність судового процесу як такого.
Таким чином, ситуація, зафіксована під час моніторингу, може свідчити про системну нездатність механізму правосуддя належним чином адаптуватися до індивідуальних обставин конкретної особи, що перебуває під повною опікою держави.
Щодо обґрунтованості визначення розміру застави. Позитивним аспектом є сам факт того, що суд почав розглядати можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави замість тримання під вартою. Такий підхід потенційно узгоджується з вимогами статті 5 §3 ЄКПЛ, яка передбачає презумпцію звільнення під час досудового провадження, а не її протилежність.
Водночас Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що реальність альтернативи має ключове значення для дотримання цієї гарантії. Застава не може бути формальністю або застосовуватися у вигляді суми, яка не відповідає фінансовим можливостям підозрюваного та, по суті, не дозволяє звільнення (Mangouras v. Spain, пп.78, 80; Bojilov v. Bulgaria, п. 60). Суд зазначає, що визначений розмір застави повинен оцінюватися з огляду на особу обвинуваченого, його майновий стан, а також можливості гаранта. Метою є не покарання чи компенсація потенційних збитків, а забезпечення процесуальної з’яви особи до суду.
У світлі цього особливу увагу необхідно приділяти питанням обґрунтованості розміру застави в контексті конкретної ситуації, а не лише формального її призначення. Суд у справі Mangouras v. Spain також зауважив, що гарантія за статтею 5 §3 вимагає оцінки ступеня впевненості в тому, що загроза втрати застави буде достатньо стримуючим чинником. Тобто йдеться не лише про суму, а й про її співвідношення з реальними умовами особи, до якої вона застосовується.
Таким чином, ключовим є те, щоби альтернатива у вигляді застави дійсно була доступною, а не лише номінальною. У протилежному випадку зберігається ризик фактичної безальтернативності тримання під вартою, що може поставити під сумнів дотримання вимог статті 5 ЄКПЛ та принципу презумпції невинуватості.
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
