01. 06. 2026
21 травня 2026 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисники, прокурори, представник Фонду державного майна України, а також колегія суддів під головуванням Педенко А.М.
Основним предметом судового розгляду був допит свідка, викликаного за клопотанням сторони обвинувачення.
На початку судового засідання суд повідомив про наявність раніше поданого клопотання Фонду державного майна України, а також про прибуття представника Фонду, який діє на підставі довіреності.
Представник Фонду державного майна України зазначив, що Фонд здійснює управління майном обвинуваченого, яке раніше було арештоване та передане у власність держави на підставі рішення Вищогоантикорупційного суду. У зв’язку з цим представник просив надати доступ до відповідного майна. Сторона захисту заперечувала проти розгляду зазначеного клопотання у межах цього судового засідання та наполягала на необхідності дослідження повноважень представника Фонду, зокрема поданої ним довіреності. Своєю чергою сторона обвинувачення просила відкласти розгляд цього питання до наступного судового засідання з метою перевірки відповідної інформації та підготовки власної процесуальної позиції. З урахуванням позицій сторін суд відклав розгляд клопотання представника Фонду державного майна України до наступного судового засідання.
У подальшому суд перейшов до допиту свідка, викликаного за клопотанням сторони обвинувачення. Під час допиту свідок повідомив, що раніше працював на підприємстві «Мотор Січ», був затриманий разом з обвинуваченим, а згодом був засуджений і до свого звільнення перебував під вартою. Свідок також зазначив, що перебував у службовій залежності від обвинуваченого, який фактично здійснював керівництво підприємством, та отримував від нього відповідні вказівки у межах службової діяльності.
Під час допиту свідок повідомив про обставини, які були відомі йому як безпосередньо, так і зі слів інших осіб. Зокрема, зі слів інших осіб свідок повідомив про продаж акцій АТ «Мотор Січ» китайським інвесторам, які в подальшому були арештовані Службою безпеки України. За його словами, у період з 2014 по 2022 рік існувала схема постачання продукції АТ «Мотор Січ» за кордон, зокрема на територію Російської Федерації, яка дозволяла обходити встановлені законодавчі обмеження. Також свідок повідомив про ймовірну кінцеву мету співпраці з китайськими компаніями, яка, за його словами, полягала у постачанні продукції на територію Російської Федерації. Свідок зазначив, що обвинуваченому було відомо про таку мету. Крім того, він повідомив про схему постачання через компанію, зареєстровану в Об’єднаних Арабських Еміратах, керівництво якої, за його твердженням, складалося з громадян Російської Федерації.
Водночас свідок уточнив, що інформація щодо повної схеми постачання була відома йому переважно зі службових розмов та не завжди ґрунтувалася на його безпосередньому сприйнятті відповідних обставин. Крім того, свідок повідомив, що проєкт відповідного договору готував його підлеглий, а постачання погоджувалися із залученням відповідних структурних підрозділів підприємства. У подальшому обговорення сторін стосувалося радника обвинуваченого. Сторона обвинувачення повідомила про намір викликати відповідну особу для допиту як свідка, посилаючись на можливість повідомлення нею обставин, які можуть мати значення для кримінального провадження.
У зв’язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Києві допит свідка було перервано, а подальший розгляд справи відкладено до наступного судового засідання.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що особливого значення у цій ситуації набуває процесуальний статус свідка, який раніше мав статус співобвинуваченого у цьому ж кримінальному провадженні, а згодом уклав угоду про визнання винуватості. У межах такої угоди він, як випливає з обставин справи (див. детальніше Моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О. від 9 квітня 2026 року), взяв на себе зобов’язання надавати показання щодо іншого обвинуваченого, що об’єктивно може викликати сумніви щодо незалежності, неупередженості та процесуальної зацікавленості такого джерела доказів.
Ці обставини набувають додаткової ваги з огляду на те, що зазначений свідок фактично надає викривальні показання щодо обвинуваченого та повідомляє обставини, які можуть мати істотне значення для формування фактичної картини обвинувачення. У подібних ситуаціях національний суд має забезпечити особливо уважну перевірку достовірності, внутрішньої узгодженості та джерел походження відповідних відомостей, а також оцінити, чи не впливають умови укладеної угоди про визнання винуватості на зміст, спрямованість або характер наданих показань. Окремої уваги заслуговує та обставина, що частина відомостей, повідомлених свідком під час допиту, ґрунтувалася не на його безпосередньому сприйнятті подій, а на інформації, отриманій зі слів інших осіб або на власних припущеннях щодо окремих обставин справи. У цьому контексті принципового значення набуває необхідність чіткого розмежування між показаннями про факти, які були безпосередньо відомі свідку, та відомостями похідного характеру, достовірність яких не була самостійно перевірена.
За оцінкою експертів моніторингової місії IAC ISHR, використання у кримінальному провадженні показань, що ґрунтуються переважно на переказі інформації, отриманої від інших осіб, або на суб’єктивних припущеннях свідка, потребує особливо критичної та обережної оцінки з боку суду. Подібні відомості, особливо за відсутності належного підтвердження іншими доказами, потенційно можуть формувати уявлення про обставини кримінального провадження без достатньої фактичної основи та створювати ризик впливу на внутрішнє переконання суду поза межами належного стандарту доказування. У таких умовах вирішального значення набуває забезпечення ефективних процесуальних гарантій для сторони захисту, зокрема реальної можливості здійснити повноцінний перехресний допит свідка, поставити питання щодо джерел його обізнаності, мотивів співпраці зі стороною обвинувачення, умов укладеної угоди про визнання винуватості, а також можливої особистої або процесуальної зацікавленості у результатах кримінального провадження. Особливо важливим це є з огляду на те, що допит свідка у межах цього судового засідання не був завершений у зв’язку з оголошенням повітряної тривоги.
У подібних ситуаціях суд не повинен автоматично сприймати показання такого свідка як нейтральне джерело доказів, а має оцінювати їх із підвищеною обережністю та в сукупності з іншими доказами у справі.
ЄСПЛ наголошує, що Конвенція сама по собі не забороняє національним судам покладатися на викривальні показання співучасників або осіб, які співпрацюють зі стороною обвинувачення. Водночас використання таких показань може створювати ризики для справедливості провадження, оскільки вони за своєю природою є вразливими до маніпуляцій, можуть надаватися з метою отримання процесуальних переваг або іншої вигоди та тому потребують особливо обережної оцінки (Souroullas Kay and Zannettos v. Cyprus, п. 62). Крім того, ЄСПЛ підкреслював, що коли показання свідка або співобвинуваченого можуть суттєво впливати на формування обвинувачення або становити основу для можливого засудження особи, до таких свідчень мають застосовуватися підвищені гарантії справедливого судового розгляду, передбачені статтею 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції (Engels v. Belgium, п. 40).
ЄСПЛ також звертав увагу, що показання особи, яка отримала процесуальні переваги внаслідок співпраці з органами обвинувачення, не є автоматично недопустимими доказами, однак потребують існування достатніх врівноважуючих процесуальних гарантій. У рішенні Schatschaschwili v. Germany Суд зазначив, що чим більшою є вага конкретного доказу для обґрунтування обвинувачення, тим більш переконливими мають бути гарантії, здатні компенсувати потенційні ризики для справедливості провадження (п. 116).
Таким чином, у наведеній ситуації національний суд має оцінити не лише формальну допустимість показань такого свідка, а й характер джерел його обізнаності, ступінь безпосередності сприйняття відповідних обставин, можливу зацікавленість у результатах провадження, а також наявність достатнього підтвердження його тверджень іншими належними та допустимими доказами.
З урахуванням викладеного експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що подальший допит цього свідка, а також спосіб оцінки його показань судом матимуть істотне значення для оцінки дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема принципів змагальності, рівності сторін та права на ефективний захист у розумінні статті 6 ЄКПЛ. З огляду на це справа рекомендується до подальшого моніторингу.
