15. 06. 2026
2 червня 2026 року колегія суддів Київського апеляційного суду під головуванням Шроля В.Р. розглянула апеляційні скарги на ухвалу Солом’янського районного суду міста Києва від 9 квітня 2026 року у кримінальному провадженні № 22023000000000773 (справа № 761/38036/23) щодо Богуслаєва В.О., обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). Судове засічдання відбулося за участю обвинуваченого, його захисників, прокурора та колегії суддів.
Предметом апеляційного розгляду було оскарження ухвали Солом’янського районного суду міста Києва від 9 квітня 2026 року про продовження строку тримання Богуслаєва В.О. під вартою. Обґрунтовуючи апеляційні скарги, сторона захисту стверджувала, що прокурором не доведено наявності актуальних ризиків, які б виправдовували подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу. На думку захисників, як клопотання сторони обвинувачення, так і судові рішення щодо продовження тримання під вартою мають повторюваний характер, містять аналогічні формулювання та не враховують зміну обставин із плином часу. Захист наголосив, що станом на день судового засідання обвинувачений перебуває під вартою вже 1318 днів. Водночас, на переконання сторони захисту, суд першої інстанції не здійснив належної оцінки можливості застосування альтернативних запобіжних заходів та не навів переконливих мотивів, які б свідчили про неможливість досягнення цілей кримінального провадження менш обмежувальними засобами.
Окрему увагу захисники приділили аналізу ризиків, на які посилалася сторона обвинувачення. Так, ризик переховування, на думку захисту, фактично обґрунтовувався лише тяжкістю можливого покарання. Водночас захисники зазначили, що щодо Богуслаєва В.О. та його сина застосовані персональні санкції, активи заблоковані, а майно перебуває під арештом, що істотно обмежує можливості для виїзду або фінансування потенційного переховування. Також сторона захисту наголосила, що наявність іноземного громадянства сама по собі не може автоматично підтверджувати існування відповідного ризику.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків захист звернув увагу, що допит свідків триває з 2025 року, при цьому з 29 заявлених свідків уже допитано 21 особу. За словами захисників, жоден із допитаних свідків не повідомляв про будь-які факти тиску з боку обвинуваченого. У зв’язку з цим сторона захисту вважала відповідний ризик недоведеним. Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення захисники зазначили, що з моменту вручення підозри в іншому кримінальному провадженні жодної слідчої дії не було проведено, а досудове розслідування наразі зупинене. На думку сторони захисту, наведені ризики мають абстрактний і шаблонний характер та ґрунтуються переважно на припущеннях.
Окремо сторона захисту оскаржувала визначений альтернативний розмір застави у сумі 648 960 000 грн, вважаючи його непомірним та таким, що не створює реальної альтернативи триманню під вартою з огляду на санкції, блокування активів та арешт майна обвинуваченого. Суттєве місце в апеляційних доводах займали обставини, пов’язані зі станом здоров’я Богуслаєва В.О. та його віком. Захист наголошував, що обвинуваченому 87 років, він має низку хронічних захворювань, які потребують постійного медичного нагляду та лікування, що підтверджується наданими медичними документами. Також захисники звернули увагу на відсутність у слідчому ізоляторі належних безпекових заходів на випадок повітряної тривоги. За їхніми словами, під час оголошення сигналу повітряної небезпеки особи, які перебувають у СІЗО, продовжують утримуватися в камерах без можливості пройти до укриття. Крім того, сторона захисту зазначила, що під час однієї з нещодавніх повітряних тривог було зафіксовано влучання ракети на відстані приблизно 160 метрів від місця розташування СІЗО, що, за твердженням захисників, підтверджується долученими матеріалами, зокрема фотознімками.
З урахуванням наведеного захисники просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та застосувати щодо обвинуваченого більш м’який запобіжний захід або визначити помірний розмір застави. Богуслаєв В.О. підтримав доводи захисту та додатково повідомив про погіршення стану свого здоров’я.
Заперечуючи проти апеляційних скарг, прокурор зазначила, що сторона обвинувачення обґрунтовує необхідність подальшого тримання під вартою не лише тяжкістю інкримінованих кримінальних правопорушень, а сукупністю трьох ризиків, які, на її думку, залишаються актуальними та доведеними. Щодо доводів сторони захисту про проблеми зі здоров’ям обвинуваченого прокурор зазначила, що ці обставини вже неодноразово враховувалися судами. Водночас, на її думку, захист маніпулює окремими фактами та перебільшує обставини, пов’язані зі станом здоров’я обвинуваченого. У зв’язку з цим прокурор просила суд критично оцінити відповідні доводи.
Прокурор також висловила позицію, що звільнення особи з-під варти виключно з огляду на похилий вік може створити небажаний прецедент для інших кримінальних проваджень. Стосовно ризику впливу на свідків прокурор послалася на показання одного зі свідків, який повідомляв, що відповідні дії на АТ «Мотор Січ» не могли здійснюватися без погодження Богуслаєва В.О. Крім того, на думку сторони обвинувачення, під час судового розгляду мали місце обставини, які можуть свідчити про здійснення впливу на свідків. Також прокурор вважала визначений розмір застави співмірним, звернувши увагу, що він уже був зменшений на 30 млн грн, та просила суд врахувати значний суспільний інтерес до цього кримінального провадження.
За результатами розгляду колегія суддів відмовила у задоволенні апеляційних скарг та залишила без змін ухвалу Солом’янського районного суду міста Києва від 9 квітня 2026 року про продовження строку тримання Богуслаєва В.О. під вартою.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що зі спливом часу саме на органи державної влади покладається дедалі вищий обов’язок доведення необхідності подальшого тримання особи під вартою. У справах Gomes Costa v. Portugal (пп. 73–79), Bluks Savickis v. Latvia (пп. 35–36), Tiron v. Romania (п. 39), Maassen v. the Netherlands (п. 62) та Selahattin Demirtaş v. Turkey (пп. 265, 272) Суд наголошував, що кожне наступне рішення про продовження позбавлення свободи має ґрунтуватися на актуальних, конкретних та індивідуалізованих обставинах, а не на відтворенні попередніх аргументів або загальних посиланнях на тяжкість обвинувачення чи суспільний інтерес.
Саме крізь призму цих стандартів особливого значення набуває той факт, що Богуслаєв В.О. перебуває під вартою більше 1300 днів. Така тривалість позбавлення свободи сама по собі вимагає винятково ретельного судового контролю та особливо переконливого обґрунтування необхідності подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу. Водночас із матеріалів моніторингу вбачається, що сторона обвинувачення продовжує посилатися переважно на ті самі ризики, які вже багаторазово наводилися раніше, тоді як судові рішення не демонструють належної переоцінки їх актуальності з урахуванням перебігу часу, стадії судового розгляду та особистих обставин обвинуваченого.
На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, у межах цього кримінального провадження простежуються ознаки системної шаблонності при оцінці підстав для подальшого тримання особи під вартою. Особливе занепокоєння викликає те, що аргументація сторони обвинувачення значною мірою продовжує ґрунтуватися на тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, суспільному інтересі та загальних посиланнях на існування ризиків без наведення нових обставин, які б об’єктивно виправдовували подальше позбавлення свободи після майже чотирьох років перебування під вартою. При цьому з матеріалів судового засідання не вбачається належного аналізу можливості застосування менш суворих запобіжних заходів. Суди фактично виходять із необхідності подальшого тримання Богуслаєва В.О. під вартою, тоді як питання про можливість досягнення цілей кримінального провадження за допомогою цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, додаткових процесуальних обов’язків чи інших механізмів контролю належним чином не досліджується. Такий підхід суперечить самій природі статті 5 Конвенції, відповідно до якої саме тримання під вартою є винятковим заходом, а не відправною точкою для судового аналізу.За цих обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR доходять висновку, що гарантії статті 5 ЄКПЛ у цій справі не забезпечуються в обсязі, який вимагається Конвенцією та практикою ЄСПЛ. Сукупність тривалості тримання під вартою, відсутності належної індивідуалізації ризиків, фактичного повторення одних і тих самих аргументів протягом тривалого часу та відсутності змістовної оцінки альтернативних заходів свідчить про те, що подальше позбавлення свободи набуває ознак автоматичності та втрачає належне конвенційне обґрунтування.
Не менш серйозні питання виникають і в контексті статті 3 ЄКПЛ. Практика ЄСПЛ у справах Rooman v. Belgium (пп. 142–143), Schmidt and Šmigol v. Estonia (пп. 120–121), Morabito v. Italy (п. 101) та Helhal v. France (п. 49) виходить із того, що держава зобов’язана оцінювати не лише якість медичної допомоги, яка надається особі під вартою, але й те, чи є саме подальше тримання конкретної особи в умовах несвободи сумісним із вимогами людської гідності та поваги до її фізичного стану. У цьому контексті визначальне значення має не окремо похилий вік Богуслаєва В.О., не окремо стан його здоров’я і не окремо тривалість перебування під вартою, а сукупність усіх цих обставин. Йдеться про 87-річну особу, яка понад три з половиною роки перебуває під вартою, має документально підтверджені проблеми зі здоров’ям та утримується в установі, щодо якої експертами моніторингової місії IAC ISHR під час моніторингового візиту до ДУ «Київський слідчий ізолятор» було зафіксовано відсутність належних умов для укриття осіб, які утримуються під вартою, під час повітряних тривог.
За таких умов питання полягає не лише в тому, чи може адміністрація СІЗО забезпечити медичний супровід обвинуваченого, а й у тому, чи є саме подальше тримання особи такого віку та стану здоров’я в умовах слідчого ізолятора пропорційним і сумісним із гарантіями статті 3 Конвенції. На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, кожен наступний період перебування Богуслаєва В.О. під вартою об’єктивно збільшує ризики для його життя та здоров’я, а тому потребує від суду особливо переконливого та гуманітарно орієнтованого обґрунтування.
Саме тому викликає серйозне занепокоєння позиція сторони обвинувачення про нібито перебільшення захистом обставин, пов’язаних зі станом здоров’я обвинуваченого, а також доводи про можливість створення «небезпечного прецеденту» у разі врахування його похилого віку. Такий підхід не узгоджується з логікою Конвенції, яка вимагає індивідуальної оцінки становища кожної конкретної особи та не допускає абстрактного підходу до питань, що стосуються життя, здоров’я та людської гідності.
Окремої уваги заслуговує й визначений судом альтернативний розмір застави — 648 960 000 грн. Попри її формальне існування, матеріали провадження свідчать про наявність об’єктивних обставин, які ставлять під сумнів реальну доступність такої альтернативи для обвинуваченого. За умов застосування санкцій, блокування активів та арешту майна застава у такому розмірі фактично не виконує функцію реальної альтернативи триманню під вартою.
Додаткового значення ці обставини набувають з огляду на вік та стан здоров’я обвинуваченого. Йдеться про 87-річну особу, яка понад три з половиною роки перебуває під вартою та, за твердженням сторони захисту, перенесла клінічну смерть і реанімаційні заходи під час перебування в умовах слідчого ізолятора. За таких умов експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть виходити з припущення, що питання можливого внесення застави або очікування на зміну її розміру є для обвинуваченого суто процесуальним питанням часу. Навпаки, з огляду на вік, стан здоров’я та тривалість перебування під вартою кожне подальше продовження запобіжного заходу набуває самостійного значення для оцінки пропорційності обмеження права на свободу та потенційних ризиків для життя і здоров’я особи. ЄСПЛ у справі Bluks Savickis v. Latvia (п. 37) прямо наголосив, що розмір застави повинен визначатися з урахуванням реального фінансового становища особи та не може мати суто декларативний характер. В іншому випадку застава перестає бути альтернативним запобіжним заходом і перетворюється на формальну конструкцію, яка не забезпечує ефективної реалізації права на свободу.
З огляду на викладене експерти моніторингової місії IAC ISHR констатують порушення гарантій статті 5 ЄКПЛ у частині тривалого та недостатньо індивідуалізованого тримання Богуслаєва В.О. під вартою, відсутності належної оцінки альтернативних запобіжних заходів та фактичної недоступності визначеної застави. Крім того, сукупність обставин, пов’язаних із віком обвинуваченого, станом його здоров’я, тривалістю перебування під вартою та умовами утримання, дає підстави констатувати порушення гарантій статті 3 ЄКПЛ. На переконання експертів моніторингової місії IAC ISHR, зафіксовані під час моніторингу обставини не відповідають стандартам захисту права на свободу, людську гідність та гуманне поводження, встановленим Конвенцією та практикою Європейського суду з прав людини.
