03. 09. 2026
19 серпня 2026 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). У судовому засіданні брали участь обвинувачений, його захисник, прокурор, а також колегія суддів під головуванням Педенко А.М.
Основними процесуальними питаннями, що розглядалися під час судового засідання, були допит свідків, викликаних за клопотанням сторони обвинувачення, а також розгляд клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, застосованого до Богуслаєва В.О.
Перший свідок повідомив, що протягом тривалого часу працював у сфері військової авіації та був знайомий із Богуслаєвим В.О. у зв’язку з професійною діяльністю. За його словами, на початку 2022 року він з’ясовував обставини можливого вилучення військовими одного з вертольотів, який перебував на території Дніпропетровської області та мав статус дослідного зразка. Свідок пояснив, що після спілкування з Богуслаєвим В. О. звертався до інших осіб виключно з метою встановити, які саме військові підрозділи ініціювали вилучення вертольота та чи мали вони для цього належні повноваження. Водночас, відповідаючи на запитання сторін, свідок зазначив, що не володів інформацією щодо комплектуючих вертольота, не отримував від обвинуваченого вказівок, спрямованих на перешкоджання його вилученню або пошкодження відповідного майна, а також не був присутній під час розмов, у межах яких могли надаватися такі вказівки. За його словами, вертоліт був дослідним зразком, розробленим, зокрема, для медичних потреб, проходив підготовку до серійного виробництва та на момент вилучення не був допущений до повноцінної експлуатації. Свідок також повідомив, що особисто застерігав військовослужбовців щодо можливих ризиків експлуатації дослідного зразка через потенційну загрозу аварії. При цьому він зазначив, що не мав повноважень впливати на рішення щодо вилучення вертольота та не був присутній під час його фактичної передачі.
Другий свідок повідомив, що був знайомий з обвинуваченим із 1985 року та протягом тривалого часу працював на підприємстві «Мотор Січ», а з 2005 до 2020 року обіймав посаду директора з маркетингу. До його обов’язків належали пошук ринків збуту та укладення контрактів як в Україні, так і за кордоном. Свідок пояснив, що компанія «Борисфен», зареєстрована в Москві, використовувалася для забезпечення «Мотор Січі» комплектуючими російського виробництва для старих типів двигунів. За його словами, після 2014 року підприємство розпочало перенесення виробництва окремих комплектуючих зі Сніжнянського заводу на основний виробничий майданчик в Україні, а до 2020 року цей процес було фактично завершено. Водночас у перехідний період частина комплектуючих і надалі могла надходити зі Сніжного, а окремі поставки до Російської Федерації здійснювалися за відповідними дозволами.
Свідок наголосив, що не відповідав за виробничі процеси та постачання, а тому не міг пояснити, за чиїми конкретно вказівками здійснювалися відповідні операції. Він також не володів інформацією про можливі неформальні відносини між керівництвом «Борисфену» та Богуслаєвим В.О., співпрацю з компанією «Авіа Атлас» або можливі поставки комплектуючих через треті країни після 2014 року.
Сторона захисту окремо звернула увагу, що свідок припинив роботу на підприємстві у 2020 році, тоді як епізод, пов’язаний із поставками лопаток, за версією обвинувачення, стосується 2021 року, у зв’язку з чим його обізнаність щодо відповідних подій була обмеженою.
Після завершення допиту свідків адвокат звернув увагу, що в межах цього судового засідання планувався допит трьох свідків, викликаних за клопотанням сторони обвинувачення. Водночас сторона обвинувачення забезпечила явку лише двох із них. Захисник також зазначив, що явку одного із заявлених стороною обвинувачення свідків не вдається забезпечити протягом приблизно шести місяців.
Коментуючи зазначені обставини, прокурор повідомила, що про перебування третього свідка у відрядженні стороні обвинувачення стало відомо лише «в останній момент». За твердженням прокурора, з огляду на це сторона обвинувачення не мала можливості завчасно організувати виклик іншого свідка для допиту в межах цього судового засідання.
За результатами цього та попередніх моніторингів кримінального провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають особливу увагу на темпи судового розгляду та обставини, які можуть мати значення для оцінки дотримання вимоги розгляду справи упродовж розумного строку. У межах цього засідання з трьох запланованих свідків сторони обвинувачення було допитано лише двох. За твердженням захисту, явку одного із заявлених обвинуваченням свідків не вдається забезпечити протягом приблизно шести місяців. Ця обставина не є ізольованою: під час попереднього моніторингу провадження вже неодноразово фіксувалися труднощі із забезпеченням явки та організацією допиту свідків сторони обвинувачення, які безпосередньо впливали на темпи судового розгляду (див. моніторинги кримінального провадження щодо Богуслаєва В.О. від 3 та 4 липня, 8 вересня, 15, 17 і 22 жовтня, 13 та 25 листопада 2025 року).
Зазначене набуває особливого значення з огляду на загальну динаміку провадження. З початку 2026 року судові засідання призначаються переважно один-два рази на місяць, судовий розгляд тривалий час залишається на стадії допиту свідків та ще не перейшов до повноцінного дослідження письмових матеріалів сторін, тоді як обсяг кримінального провадження становить щонайменше 75 томів. За таких обставин подальше збереження нинішньої інтенсивності розгляду створює обґрунтований ризик істотного збільшення його загальної тривалості. Особливо критично цей фактор має оцінюватися з огляду на те, що Богуслаєв В.О. перебуває під вартою з 23 листопада 2022 року — понад 45 місяців. Тривале тримання особи під вартою об’єктивно підвищує вимоги до оперативності судового провадження та вимагає від держави особливої ретельності в його організації. За таких умов повторювані труднощі із забезпеченням явки свідків, значні проміжки між судовими засіданнями або використання призначеного судового часу без належного процесуального результату вже не можуть оцінюватися як суто організаційні недоліки: у своїй сукупності вони безпосередньо впливають на оцінку того, чи забезпечує держава розгляд справи з належною процесуальною інтенсивністю.
Окремої уваги в цьому контексті потребує й ефективність використання судового часу. Спостерігачі IACISHR зафіксували, що один із допитаних свідків припинив роботу на підприємстві у 2020 році, тоді як відповідний епізод обвинувачення стосується подій 2021 року. Не вирішуючи питання про допустимість чи доказове значення таких показань, що належить до виключної компетенції суду, моніторингова місія IAC ISHRзвертає увагу на необхідність забезпечення належної концентрації судового розгляду на доказах та обставинах, дослідження яких є необхідним для вирішення пред’явленого обвинувачення. В умовах багаторічного тримання особи під вартою питання процесуальної доцільності та ефективного використання кожного судового засідання набуває самостійного значення. ЄСПЛ послідовно виходить із того, що розумність тривалості провадження оцінюється з урахуванням складності справи, поведінки заявника та компетентних органів, а також значення предмета спору для заявника; при цьому саме на державі лежить обов’язок організувати свою судову систему таким чином, щоб суди могли забезпечити розгляд справ упродовж розумного строку (Vujović and Lipa D.O.O. v. Montenegro (No. 2), пп. 79–80). Коли особа перебуває під вартою, від компетентних органів вимагається особлива ретельність (special diligence) у здійсненні провадження.
З огляду на сукупність зафіксованих обставин експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що судовий розгляд потребує істотного підвищення процесуальної інтенсивності. Повторювані проблеми із забезпеченням явки свідків сторони обвинувачення, тривалість стадії їх допиту та невисока частота судових засідань на тлі понад тисячі днів перебування обвинуваченого під вартою поглиблюють проблему недотримання вимоги розгляду справи упродовж розумного строку, гарантованої пунктом 1 статті 6 Конвенції.
У подальшому суд перейшов до розгляду клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого.
На момент розгляду цього клопотання щодо обвинуваченого діяв запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави в розмірі 532 480 000 гривень. Обґрунтовуючи клопотання, сторона захисту зазначила, що після постановлення попередньої ухвали виникли нові обставини, які не могли бути враховані судом під час попереднього розгляду. Зокрема, захисник послався на рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року, яке, за позицією захисту, містить правові висновки щодо необхідності належного обґрунтування розміру застави, оцінки фактичної фінансової спроможності особи, доступності їй відповідних активів, а також урахування її сімейних та майнових обставин. Адвокати зазначили, що визначена обвинуваченому застава у 533 рази перевищує максимальний розмір, передбачений загальними положеннями КПК України, тоді як попередня ухвала, на його переконання, не містить достатнього обґрунтування саме такого розміру. Захисник зазначив, що до Богуслаєва В. О. та його сина застосовано санкції, значна частина активів заблокована або стягнута в дохід держави, а з 9 травня 2025 року обвинувачений фактично не володіє майном, яке могло б бути використане для внесення застави. За позицією захисту, єдиним джерелом його доходу залишалася пенсія, виплата якої також припинилася у зв’язку із застосованими санкціями.
Окремий блок аргументації стосувався стану здоров’я обвинуваченого. Захист звернув увагу, що Богуслаєву В. О. виповнилося 87 років, він має інвалідність I групи підгрупи Б та низку захворювань. До клопотання були долучені медичні документи, зокрема щодо двох випадків втрати свідомості протягом 2026 року та необхідності регулярного проведення медичних процедур. За твердженням захисту, стан здоров’я обвинуваченого системно погіршується, а наявний рівень медичної допомоги в умовах тримання під вартою не відповідає його фактичним потребам та може створювати ризики в контексті статті 3 ЄКПЛ. Крім того, сторона захисту стверджувала, що процесуальні ризики з плином часу зменшилися: більшість свідків уже допитано, залишилося допитати трьох осіб, а жоден зі свідків, за словами захисників, не повідомляв про здійснення на нього незаконного впливу. На переконання захисту, можливі ризики можуть бути мінімізовані шляхом застосування менш суворих запобіжних заходів. Окремо наголошувалося, що тривалість тримання Богуслаєва В. О. під вартою наближається до чотирьох років.
З огляду на викладене адвокат просив суд змінити застосований до обвинуваченого запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт або, як альтернативу, зменшити розмір застави до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (станом на 2026 рік — 998 400 гривень).
Прокурор заперечила проти задоволення клопотання. Щодо посилань на рішення Конституційного Суду України сторона обвинувачення зазначила, що воно саме по собі не передбачає обов’язкового перегляду раніше визначеного розміру застави та не усуває необхідності оцінки ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. За позицією прокурора, наявні ризики залишаються актуальними, а зменшення розміру застави може не забезпечити її належної стримувальної функції. Сторона обвинувачення також стверджувала, що існують особи, спроможні внести визначену заставу, а частина активів обвинуваченого, за її інформацією, перебуває на території Російської Федерації. Крім того, прокурор наполягала на збереженні ризику можливого впливу на учасників кримінального провадження.
У відповідь захист звернув увагу, що твердження про можливий вплив на свідків має, на його переконання, оціночний характер і не підтверджене окремими процесуальними рішеннями суду. Захисник також наголосив, що сторона обвинувачення під час заперечень фактично не надала окремої відповіді на аргументи щодо стану здоров’я обвинуваченого та належності надання йому медичної допомоги.
Заслухавши позиції сторін та дослідивши надані матеріали, суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу.
У межах цього кримінального провадження одним із ключових питань залишається загальна тривалість тримання Богуслаєва В.О. під вартою. Відповідний запобіжний захід застосовується з 23 листопада 2022 року і на момент цього судового засідання триває приблизно 1365 днів. Така тривалість вимагає особливо ретельної та актуальної перевірки підстав для подальшого позбавлення свободи, а також реального, а не формального розгляду можливості застосування менш суворого запобіжного заходу.
Особливе занепокоєння у цьому контексті викликає визначена судом альтернатива триманню під вартою у вигляді застави в розмірі 532 480 000 гривень. За твердженням сторони захисту, ця сума у 533 рази перевищує максимальний розмір застави, передбачений загальними положеннями КПК України. Водночас захист посилається на конкретні обставини, що стосуються фактичного майнового становища Богуслаєва В.О.: застосування персональних санкцій, блокування та стягнення активів у дохід держави, відсутність майна, яким він може вільно розпоряджатися, та припинення виплати пенсії. Релевантною є також правова позиція Конституційного Суду України, викладена у Рішенні № 9-р(II)/2026 від 21 липня 2026 року, відповідно до якої визначення розміру застави не може зводитися до формального встановлення певної грошової суми та потребує оцінки конкретних обставин особи (див. детальніше: «Моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О.» від 15 липня 2026 року).
На цьому тлі аргументація сторони обвинувачення про існування осіб, які нібито спроможні внести заставу, а також про наявність певних активів обвинуваченого на території Російської Федерації потребує особливо критичної оцінки. Під час судового засідання не було наведено конкретних даних про таких осіб, їхню фінансову спроможність, характер їхнього зв’язку з обвинуваченим, а також походження відомостей про відповідні активи та реальну можливість Богуслаєва В.О. ними розпоряджатися. Так само посилання на те, що Рішення Конституційного Суду України саме по собі не зумовлює перегляду раніше визначеної застави, не усуває необхідності застосування сформульованих у ньому конституційних стандартів при наступному судовому контролі за запобіжним заходом.
За таких обставин виникає принципове питання, на підставі яких конкретних і перевірюваних даних визначений розмір застави продовжує визнаватися судом обґрунтованим та реально доступним. Альтернатива триманню під вартою не може бути суто номінальною: якщо її розмір фактично унеможливлює звільнення особи, кожне подальше збереження такого розміру потребує переконливого індивідуалізованого обґрунтування. Саме такий підхід послідовно сформульований у практиці ЄСПЛ. У справах Mangouras v. Spain (пп. 78, 80) та Bojilov v. Bulgaria (п. 60) Суд наголосив, що застава не повинна мати карального характеру та встановлюватися у розмірі, який фактично виключає можливість звільнення особи з-під варти, оскільки її призначення полягає у забезпеченні належної процесуальної поведінки, а не у створенні додаткового обмеження свободи.
Не менш серйозним є питання стану здоров’я обвинуваченого. Богуслаєву В.О. виповнилося 87 років, він має інвалідність I групи підгрупи Б та низку захворювань; сторона захисту надала суду медичні документи щодо випадків втрати свідомості та необхідності регулярних медичних процедур. При цьому питання погіршення стану його здоров’я та належності медичної допомоги систематично порушується стороною захисту та фіксується спостерігачами IAC ISHR у межах попередніх моніторингів, однак із доступних матеріалів не простежується настільки ж системної та змістовної судової оцінки цих обставин. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що держава несе підвищений обов’язок щодо захисту здоров’я осіб, позбавлених волі (Rooman v. Belgium, пп. 142–143; Schmidt and Šmigol v. Estonia, пп. 120–121), а при оцінці тримання під вартою хворих або осіб похилого віку повинні враховуватися стан здоров’я, якість медичної допомоги та доцільність подальшого позбавлення свободи (Morabito v. Italy, п. 101; Helhal v. France, п. 49).
Моніторингова місія IAC ISHR виходить із принципу нульової толерантності до поводження, несумісного зі статтею 3 Конвенції. Вік особи, тривалість її перебування під вартою, документовані проблеми зі здоров’ям та неодноразові звернення щодо недостатності медичної допомоги не можуть залишатися другорядними аргументами при вирішенні питання про подальше позбавлення свободи. За таких обставин відсутність належної та послідовної реакції на відповідні доводи викликає крайнє занепокоєння моніторингової місії. Оцінюючи ці обставини у сукупності з результатами попередніх моніторингів, експерти IAC ISHR звертають увагу на принципову різницю між характером аргументації сторін. Питання, порушені захистом та зафіксовані спостерігачами, стосуються конкретних і перевірюваних обставин: 1365 днів тримання під вартою, 87-річного віку обвинуваченого, документованого стану його здоров’я, застосованих санкцій, фактичної доступності активів, розміру застави у 532 480 000 гривень, тривалості судового розгляду, а також стандартів, сформульованих Конституційним Судом України та ЄСПЛ. Натомість істотна частина аргументів на користь збереження чинного запобіжного заходу — зокрема щодо невизначених осіб, які нібито можуть внести заставу, можливих активів за кордоном та збереження ризику впливу на учасників провадження — у межах спостережуваного судового засідання не була підкріплена співмірним рівнем конкретизації та перевірюваного фактичного обґрунтування.
За результатами систематичного моніторингу цього кримінального провадження експерти моніторингової місії IAC ISHR констатують наявність порушень гарантій статей 5 і 6 Конвенції, пов’язаних із надмірною тривалістю тримання Богуслаєва В.О. під вартою, відсутністю належної актуалізації та індивідуалізованої оцінки процесуальних ризиків, фактично недоступним характером визначеної застави та недостатньою процесуальною інтенсивністю судового розгляду. Сукупність зафіксованих обставин щодо віку, стану здоров’я, тривалості позбавлення свободи та відсутності належної реакції на систематично порушуване питання достатності медичної допомоги дає моніторинговій місії підстави також констатувати серйозну проблему дотримання гарантій статті 3 Конвенції.
Враховуючи вищезазначене, справу рекомендовано до подальшого моніторингу.
