25. 03. 2026
18 березня 2026 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурори та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Основним предметом судового засідання було продовження допиту свідків, викликаних за клопотанням сторони обвинувачення.
На початку судового засідання сторона захисту заявила відвід головуючій судді. Обґрунтовуючи заявлений відвід, захисники зазначили, що під час судового засідання 11 лютого 2026 року судом було розглянуто клопотання про продовження строку тримання під вартою, за результатами якого відповідний запобіжний захід було продовжено. Водночас, як зазначили захисники, відповідно до відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, у вказаному рішенні як альтернатива було визначено розмір застави у сумі 665 600 гривень.
Разом із тим, за твердженням сторони захисту, того ж дня судом було постановлено ухвалу про виправлення описки, відповідно до якої зазначена сума була змінена з тисяч на мільйони гривень, що фактично призвело до збільшення розміру застави у 100 разів. Захисники наголосили, що виправлення описки не може змінювати суті судового рішення, а в даному випадку така «описка» не може вважатися технічною чи арифметичною помилкою, оскільки істотно впливає на зміст ухвали.
Крім того, сторона захисту звернула увагу, що розгляд питання про виправлення описки має здійснюватися із повідомленням учасників процесу, однак ані сторону захисту, ані сторону обвинувачення про це повідомлено не було. Також захисник зазначив, що ухвала про виправлення описки була підписана суддями колегії у різні дати: головуючою суддею — 11 лютого, тоді як іншими суддями — 12 та 19 лютого, що, на думку сторони захисту, свідчить про порушення встановленої процедури ухвалення судових рішень. У цьому контексті захист висловив припущення про можливе одноособове прийняття відповідного рішення головуючою суддею всупереч вимогам процесуального закону.
Додатково захисники зазначили, що в ухвалі міститься вказівка про її неоскаржуваність, тоді як така ухвала підлягає апеляційному розгляду у встановленому законом порядку. У зв’язку з наведеним сторона захисту дійшла висновку про наявність об’єктивних сумнівів щодо неупередженості судді. Також було зазначено, що за відповідними обставинами подано заяву до Державного бюро розслідувань і ініційовано дисциплінарні провадження шляхом подання скарг до Вищої ради правосуддя. Враховуючи викладене, захисники просили суд задовольнити заявлений відвід. Обвинувачений підтримав позицію сторони захисту.
У свою чергу прокурор заперечила проти задоволення заявленого відводу, зазначивши, що сумніви у неупередженості судді мають бути об’єктивно обґрунтованими та не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях. На її думку, наведені стороною захисту обставини не свідчать про упередженість суду та не створюють загрози для об’єктивного розгляду справи. Прокурор також вказала на можливе зловживання стороною захисту правом на заявлення відводу.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив відмовити у задоволенні заявленого відводу.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що питання безсторонності суду є одним із ключових елементів забезпечення загальної справедливості судового розгляду. У разі, якщо твердження сторони захисту щодо одноосібного виправлення головуючою суддею описки в ухвалі без належного повідомлення сторін є достовірними, такі обставини не можуть бути оцінені як об’єктивно необґрунтовані. викликати об’єктивні сумніви у неупередженості суду. Додаткового значення ці обставини набувають у контексті наведених стороною захисту даних щодо різних дат підписання ухвали суддями колегії, що потенційно може свідчити про відступ від встановленої процесуальної процедури.
Водночас навіть зовнішні ознаки можливого порушення процесуальних гарантій, зокрема щодо порядку внесення змін до судового рішення, здатні породжувати «об’єктивні сумніви» у неупередженості суду з позиції «об’єктивного спостерігача». У цьому контексті вирішальним є те, чи були забезпечені достатні процесуальні гарантії, здатні розвіяти такі сумніви та забезпечити довіру до суду як інституції. Порушення процедурних гарантій під час ухвалення або зміни судових рішень може впливати не лише на формальну законність, а й на сприйняття безсторонності суду в цілому. Саме тому навіть потенційні відступи від встановленої процедури потребують особливо ретельної оцінки, оскільки вони здатні підірвати довіру до судового розгляду як «справедливого» у розумінні статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Kaya v. Belgium (пп. 38–41) наголосив, що навіть «зовнішній вигляд» має значення, а правосуддя має не лише здійснюватися, але й бути видимим як таке, що здійснюється неупереджено.
Крім того, у світлі практики ЄСПЛ, зокрема справ Sigríður Elín Sigfúsdóttir v. Iceland (п.п. 45-49) та Saakashvili v. Georgia (п.122), підкреслюється, що неупередженість суду має оцінюватися як за суб’єктивним, так і за об’єктивним критеріями. В обговорюваній ситуації, навіть за відсутності доказів особистої упередженості судді, саме існування зовнішніх обставин, які викликають сумніви щодо неупередженості, є достатньою підставою для аналізу справи за об’єктивним критерієм. Згідно з позицією ЄСПЛ, неупередженість суду має не лише існувати, а й бути очевидною для зовнішнього спостерігача. Принцип неупередженості тісно пов’язаний із вимогою незалежності суду — і в персональному, і в інституційному аспекті (Suren Antonyan v. Armenia, п. 97), а забезпечення дієвих процедур відводу суддів є інструментом, що слугує гарантією цієї незалежності та підтриманням легітимності судового процесу (Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, п. 70).
Враховуючи викладене, зокрема посилання сторони захисту на офіційно зафіксовані відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що твердження захисту щодо можливих ознак упередженості суду не можуть бути однозначно визнані необґрунтованими та потребують належної процесуальної перевірки.
У подальшому суд перейшов до розгляду клопотання про звільнення обвинуваченого з-під варти у зв’язку з внесенням застави. Сторона захисту зазначила, що ухвалою суду від 11 лютого 2026 року було визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 665 600 гривень, яка набрала законної сили. Водночас того ж дня судом було постановлено ухвалу про виправлення описки, якою розмір застави було збільшено у 100 разів. Захисники наголосили, що зазначена ухвала, з огляду на відсутність можливості апеляційного оскарження, не набула законної сили та не створила правових наслідків, при цьому на неї подано апеляційну скаргу, яка станом на момент розгляду клопотання не була розглянута.
Захисник також зазначив, що визначений розмір застави було фактично внесено, що підтверджується відповідними платіжними документами, однак обвинувачений продовжує перебувати під вартою. У зв’язку з цим сторона захисту просила суд звільнити обвинуваченого з-під варти.
У свою чергу суд зазначив, що на даний момент відсутнє рішення апеляційної інстанції щодо оскарження ухвали про виправлення описки, у зв’язку з чим для належного вирішення питання необхідно дочекатися відповідного рішення. Розгляд клопотання було відкладено.
З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що питання звільнення особи з-під варти належить до категорії процесуальних питань підвищеної терміновості, оскільки безпосередньо стосується одного з фундаментальних прав людини — права на свободу та особисту недоторканність. За наявності підтвердження внесення застави у розмірі, визначеному судовим рішенням, яке набрало законної сили або щодо якого відсутня однозначна правова визначеність, національний суд зобов’язаний невідкладно надати цим обставинам чітку та переконливу правову оцінку. Будь-яке зволікання у вирішенні такого питання має особливо чутливі наслідки, оскільки кожен додатковий день перебування особи під вартою за умов правової невизначеності безпосередньо зачіпає зміст конвенційних гарантій.
Окреме занепокоєння викликає процесуальна непослідовність, за якої, з одного боку, за твердженням сторони захисту, ухвала про виправлення описки містить вказівку про її неоскаржуваність, а з іншого — саме відсутністю рішення апеляційної інстанції фактично обґрунтовується відкладення вирішення питання про звільнення особи з-під варти. Подібна ситуація може свідчити про наявність істотної невизначеності щодо правового статусу відповідного судового акта та створювати враження непередбачуваності судової процедури. У справах, де вирішується питання свободи людини, така невизначеність є особливо проблематичною.
Варто також зазначити, що тримання особи під вартою за наявності альтернативного запобіжного заходу, який, за твердженням сторони захисту, фактично реалізовано шляхом внесення застави, потребує особливо суворої перевірки на відповідність вимогам статті 5 Європейська конвенція з прав людини. Якщо особа продовжує утримуватися під вартою попри виконання умов звільнення, на державу покладається підвищений обов’язок довести наявність чітких, законних і безспірних підстав для такого подальшого обмеження свободи.
Особливої ваги ці питання набувають з огляду на тривалість тримання під вартою обвинуваченого, його похилий вік та стан здоров’я, що неодноразово фіксувалися під час попереднього моніторингу даного провадження. За таких обставин будь-яке процесуальне зволікання або невизначеність перестають бути суто технічним питанням та можуть мати безпосередній вплив на життя, здоров’я і людську гідність особи. Саме тому судовий контроль у таких справах має бути не формальним, а реальним, оперативним та особливо ретельним.
Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що стаття 5 Конвенції вимагає невідкладного розгляду всіх питань, пов’язаних із законністю тримання під вартою, а затримки, які не мають належного виправдання, можуть поставити під сумнів ефективність судового контролю (Mooren v. Germany, п. 106).
Так само принцип правової визначеності як складова верховенства права вимагає чіткості, послідовності та передбачуваності судових рішень (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania, п.116).
У подальшому адвокати заявили два клопотання щодо заперечень проти допиту свідка, викликаного за клопотанням сторони обвинувачення. Однак у зв’язку з необхідністю стороні обвинувачення ознайомитися з поданими клопотаннями, а також через завершення відведеного процесуального часу судове засідання було завершено.
З урахуванням сукупності зафіксованих обставин дане кримінальне провадження становить підвищений суспільний та правозахисний інтерес і рекомендується експертами моніторингової місії IAC ISHR до подальшого системного моніторингу.
