Моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О. (від 16 грудня 2025)

16 грудня 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження №22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисник, прокурор та колегія суддів із головуючою Педенко А.М. 

Основним предметом судового засідання було клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, а також допит свідка за клопотанням сторони обвинувачення.

Обґрунтовуючи своє клопотання про зміну запобіжного заходу та заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, захисник наголосив, зокрема, на такому:

• в умовах тримання під вартою стан здоров’я обвинуваченого суттєво погіршився, що підтверджується відповідними медичними висновками. Обвинуваченому було проведено оперативне втручання, низку медичних обстежень, у результаті яких виявлено онкологічне захворювання. В умовах установи попереднього ув’язнення неможливо забезпечити належне лікування, оскільки там надається лише первинна медична допомога. Обвинуваченому 87 років, він перебуває у стабільно тяжкому стані здоров’я, має інвалідністьгрупи «Б», а з огляду на прогресування захворювань існує реальна загроза його життю; також зазначалося про випадок клінічної смерті в умовах СІЗО;
• запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався, загальний строк утримання під вартою на дату засідання становить 3 роки 1 місяць і 25 днів, при цьому ризики, на які посилається сторона обвинувачення, залишаються незмінними протягом усього цього періоду та ґрунтуються на тих самих доводах;
• визначений розмір застави у 757 мільйонів гривень є непомірним для обвинуваченого з огляду на його реальний фінансовий стан, зокрема з урахуванням застосованих санкцій, блокування активів та стягнення майна; окремо захисник звернув увагу на застосування санкцій щодо сина обвинуваченого;
• ризики, визначені стороною обвинувачення, є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами. Зокрема, обґрунтовуючи ризик переховування, сторона обвинувачення посилається переважно на тяжкість можливого покарання. Також, за твердженням захисника, ризик незаконного впливу на свідків та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення не підтверджені ані доказами, ані показаннями допитаних свідків. З урахуванням тривалого перебування обвинуваченого під вартою реальність таких ризиків є сумнівною;
• встановлений запобіжний захід є для обвинуваченого фактично безальтернативним.

З урахуванням наведеного захисник просив суд відмовити у продовженні тримання під вартою, застосувати до обвинуваченого нічний домашній арешт із покладенням відповідних процесуальних обов’язків, а в разі відмови — зменшити розмір застави до 908 400 гривень. На підтвердження своїх доводів сторона захисту надала суду відповідні документи.

Прокурор, наполягаючи на задоволенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та заперечуючи проти клопотання сторони захисту, зазначила, що визначені стороною обвинувачення ризики належним чином підтверджені та продовжують існувати. Вона наголосила, що доводи захисту неодноразово оцінювалися судами, у тому числі апеляційною інстанцією. Як обґрунтування ризику переховування прокурор послалася на суворість можливого покарання, а також зазначила, що ризик незаконного впливу на свідків зберігається, оскільки обвинувачений має широке коло знайомств, а не всі свідки у справі були допитані. Крім того, прокурор вказала, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також не відпав, оскільки обвинуваченому вручено відповідне повідомлення про підозру.

Заслухавши доводи сторін, суд ухвалив задовольнити клопотання прокурора, продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зменшити розмір застави до 696 400 000 гривень, а у задоволенні клопотання сторони захисту відмовити.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що при вирішенні питань щодо продовження тримання під вартою національні суди відповідно до статті 5 Європейської конвенції з прав людини зобов’язані щоразу здійснювати оновлену, ретельну та індивідуалізовану оцінку ризиків, а не обмежуватися повторенням попередніх мотивів. У цьому контексті особливого значення набуває аналіз віку обвинуваченого, стану його здоров’я та реальної можливості отримання належної медичної допомоги в умовах тримання під вартою, оскільки ці обставини безпосередньо пов’язані з принципом необхідності та пропорційності втручання у право на свободу.

Водночас посилання сторони обвинувачення на тяжкість можливого покарання, а також на ризики незаконного впливу на свідків чи вчинення нового кримінального правопорушення, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, мають бути підкріплені конкретними, актуальними та належним чином перевіреними фактичними даними, релевантними саме на момент розгляду клопотання. Тривалі строки перебування особи під вартою об’єктивно підвищують стандарт обґрунтування, якого має дотримуватися суд, та одночасно зумовлюють обов’язок здійснення реального, а не формального аналізу можливості застосування альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів.

Рішення суду про формальне зменшення розміру застави може свідчити про часткове врахування окремих доводів сторони захисту, однак водночас залишає відкритим питання реальної доступності такої застави для обвинуваченого та її співмірності із заявленою процесуальною метою. При цьому з матеріалів судового розгляду не вбачається достатньо чітким, на підставі яких саме критеріїв суд дійшов висновку про необхідність зменшення застави саме до визначеного розміру, а також чи була належним чином оцінена її фактична помірність з огляду на вік, стан здоров’я та майновий стан обвинуваченого. За таких умов ключовим залишається питання, чи мав запобіжний захід у вигляді застави реальний альтернативний характер та чи національний суд справді розглянув можливість застосування менш суворого заходу відповідно до принципів необхідності й пропорційності.

Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що розумність тривалості досудового ув’язнення не піддається абстрактній оцінці, а законність подальшого тримання особи під вартою має визначатися у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи. Продовження тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності конкретних ознак існування справжньої вимоги суспільного інтересу, яка переважає презумпцію невинуватості та принцип поваги до особистої свободи, гарантовані статтею 5 Конвенції. Існування таких ризиків повинно бути належним чином встановлене, а аргументація органів влади — позбавлена абстрактного, загального чи стереотипного характеру (Gomes Costa v. Portugal, пп. 73–79; Bluks Savickis v. Latvia, пп. 35–36).

Крім того, Суд неодноразово підкреслював, що саме національні суди несуть першочергову відповідальність за те, щоб досудове тримання під вартою не перевищувало розумного строку, а кожен період такого тримання — незалежно від його тривалості — був переконливо та належним чином обґрунтований. З огляду на це, тягар доведення наявності підстав для подальшого позбавлення свободи не може бути перекладений на обвинуваченого, а суд зобов’язаний щоразу здійснювати реальну, а не формальну перевірку відповідних підстав, з урахуванням особистих обставин особи та можливості застосування альтернативних заходів (Tiron v. Romania, п. 39; Maassen v. the Netherlands, п. 62; Selahattin Demirtaş v. Turkey, пп. 265, 272).

У контексті дотримання статті 3 Конвенції ЄСПЛ також наголошує, що держава зобов’язана забезпечити, аби умови тримання під вартою були сумісними з повагою до людської гідності, а здоров’я та благополуччя осіб, які перебувають під вартою, були належним чином захищені, зокрема шляхом надання адекватної медичної допомоги. Особи, позбавлені волі, перебувають у вразливому становищі, що покладає на органи державної влади підвищений обов’язок захисту (Rooman v. Belgium, пп. 142–143; Schmidt and Šmigol v. Estonia, пп. 120–121). При оцінці сумісності тримання хворої або похилого віку особи під вартою зі статтею 3 Конвенції Суд послідовно застосовує критерії, пов’язані зі станом здоров’я, якістю медичної допомоги та доцільністю подальшого позбавлення волі з огляду на ці обставини (Morabito v. Italy, п. 101; Helhal v. France, п. 49).

Аналогічний підхід ЄСПЛ застосовує і до питання визначення розміру застави, підкреслюючи, що реальність альтернативи має ключове значення для дотримання гарантій статті 5 §3 Конвенції. Застава не може носити суто формальний характер або встановлюватися у розмірі, який з огляду на фінансові можливості особи фактично унеможливлює звільнення з-під варти. Визначений розмір застави має оцінюватися з урахуванням особи обвинуваченого, його майнового стану та реального стримуючого ефекту, а не переслідувати каральну мету (Mangouras v. Spain, пп. 78, 80; Bojilov v. Bulgaria, п. 60).

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть дійти однозначного висновку, що у цьому випадку національний суд у повному обсязі та належним чином оцінив усі релевантні обставини справи та доводи сторони захисту у світлі стандартів Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, залишаються обґрунтовані сумніви щодо глибини індивідуалізованої оцінки тривалості застосування запобіжного заходу, критичного стану здоров’я обвинуваченого, його похилого віку, а також фактичної співмірності та реальної альтернативності визначеного розміру застави. За таких умов постає питання, чи було досягнуто справедливого балансу між інтересами кримінального провадження та обов’язком держави забезпечити пропорційне, необхідне й гуманне втручання у права особи відповідно до вимог статей 3 і 5 Європейської конвенції з прав людини.

У подальшому, суд перейшов до допиту свідка, викликаного за клопотанням сторони обвинувачення.

У процесі допиту свідок повідомив, що працював на АТ «Мотор Січ» на посаді провідного інженера виробничого управління у період з 1996 по 2025 роки. До його посадових обов’язків входило оформлення листів щодо придбання запасних частин. Свідок зазначив, що обвинувачений обіймав посаду почесного президента АТ «Мотор Січ», однак він не може сказати, яку саме роль той відігравав у діяльності підприємства, оскільки особисто з ним не спілкувався. За словами свідка, обвинувачений організовував наради, однак сам свідок у них участі не брав.

Свідок також навів перелік двигунів, які вироблялися на АТ «Мотор Січ», зазначивши, що займався опрацюванням переліку деталей, строками їх виготовлення та виконував виключно паперову роботу. Він повідомив, що АТ «Мотор Січ» співпрацювало з низкою підприємств на території РФ до моменту закінчення дозволів на таку співпрацю. Водночас свідок зазначив, що йому нічого не відомо про зовнішньоекономічну діяльність АТ «Мотор Січ», оскільки він не мав до неї жодного відношення.

Після постановки низки запитань захисник повідомив, що більше не має питань до даного свідка, оскільки з огляду на специфіку його роботи йому не можуть бути відомі обставини, пов’язані з кримінальним обвинуваченням. Захисник також наголосив, що сторона обвинувачення систематично заявляє клопотання про виклик свідків, яким об’єктивно не можуть бути відомі обставини, що мають значення для доведення кримінального обвинувачення.

Після завершення допиту суд визначив наступну дату судового засідання — 9 лютого 2026 року.

З огляду на викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що допит свідка, який за характером своїх посадових обов’язків не був залучений до ухвалення управлінських рішень, не мав відношення до зовнішньоекономічної діяльності підприємства та не володіє відомостями щодо обставин інкримінованого кримінального правопорушення, може мати вкрай обмежену доказову цінність для цілей обґрунтування обвинувачення. Залучення таких свідків, з урахуванням предмета обвинувачення, викликає сумніви щодосприяння встановленню фактичних обставин справи та не може саме по собі виправдовувати тривале продовження судового розгляду.

Особливе занепокоєння викликає те, що у межах даного кримінального провадження спостерігачами IAC ISHR неодноразово фіксувалися випадки виклику та допиту свідків подібного характеру, а також ситуації, коли свідки сторони обвинувачення не з’являлися до суду без поважних причин. При цьому саме факт недопиту таких свідків використовується стороною обвинувачення як аргумент на користь необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Для об’єктивного спостерігача така процесуальна практика може виглядати як формальне або навмисно затягнуте доказування, яке не має безпосереднього зв’язку з реальними потребами встановлення істини у справі.

У контексті тривалого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, похилого віку обвинуваченого та його критичного стану здоров’я, така процесуальна поведінка створює особливо серйозні ризики з точки зору дотримання статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Обґрунтування подальшого позбавлення свободи посиланням на недопит свідків, які фактично не володіють релевантною інформацією або систематично не з’являються до суду, не може вважатися сумісним із позитивними зобов’язаннями держави щодо захисту життя, здоров’я та людської гідності особи, яка перебуває під вартою.

Додаткового значення у цьому контексті набуває рішення суду про призначення наступного судового засідання лише на 9 лютого 2026 року, тобто з перервою майже у два місяці. З урахуванням того, що протягом цього періоду обвинувачений залишатиметься під вартою, а стан його здоров’я є стабільно тяжким, така тривала пауза у розгляді справи об’єктивно впливає не лише на загальні строки провадження, але й безпосередньо на ефективність судового контролю за застосуванням запобіжного заходу. Фактично, наступне судове засідання знову неминуче буде пов’язане насамперед із питанням продовження тримання під вартою, що у поєднанні з тривалими інтервалами між засіданнями посилює навантаження на фізичний та психічний стан обвинуваченого.

З огляду на це, експерти IAC ISHR вважають за необхідне продовжити посилений моніторинг даного кримінального провадження з особливою увагою до дотримання міжнародних стандартів захисту життя, здоров’я та людської гідності обвинуваченого, а також до реальної ефективності судового контролю за застосуванням запобіжного заходу.