24. 10. 2025
15 жовтня 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурор та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Основним предметом судового засідання був допит свідків, викликаних за клопотанням сторони обвинувачення. Водночас на початку засідання прокурор заявив клопотання про допуск до участі в процесі ще одного представника сторони обвинувачення, долучивши постанову про зміну групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні.
Сторона захисту висловила заперечення проти допуску цього прокурора, звернувши увагу на те, що подана постанова датована 2024 роком, що, на її думку, викликає сумніви щодо актуальності та чинності документа. Крім того, захист послався на попередню позицію Київського апеляційного суду, який, за їхніми словами, вже відмовляв у допуску того самого прокурора до участі в аналогічному засіданні з тих самих підстав.
Суд, заслухавши доводи сторін, ухвалив не допускати зазначеного прокурора до участі в судовому засіданні.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що належне підтвердження процесуального статусу усіх учасників провадження, включно з представниками сторони обвинувачення та захисту, є обов’язковою умовою законності судового розгляду. Така вимога має безпосередній зв’язок з принципом рівності сторін та гарантіями, передбаченими статтею 6 § 1 Конвенції. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що забезпечення формальної та фактичної процесуальної рівності між обвинуваченням і захистом є ключовим критерієм оцінки справедливості провадження. Водночас Суд звертає особливу увагу на важливість зовнішнього сприйняття справедливості. У справі Gaggl v. Austria (п. 48) ЄСПЛ підкреслив, що публічна демонстрація дотримання процесуальних гарантій зміцнює довіру до правосуддя не лише з боку безпосередніх учасників процесу, але й з боку суспільства в цілому.
У подальшому суд перейшов до допиту свідків, викликаних стороною обвинувачення. Загалом у межах цього судового засідання було допитано чотирьох свідків, один із яких — у режимі відеоконференції з приміщення Запорізького апеляційного суду.
Зокрема, були допитані колишній фінансовий директор АТ «Мотор Січ», начальник відділу собівартості, колишній директор моторного виробництва та колишній головний економіст підприємства.
Під час своїх допитів свідки розповіли про службові обов’язки, особливості економічної діяльності підприємства в період з 2014 по 2022 роки, а також про порядок укладання фінансових угод і контрактів на постачання продукції за кордон. Крім того, усі вони зазначили, що їм нічого не відомо про здійснення АТ «Мотор Січ» будь-якої господарської діяльності з підсанкційними підприємствами, зокрема тими, що розташовані на території Російської Федерації.
У процесі допиту одного зі свідків адвокати звернули увагу суду на те, що не зовсім зрозуміло, з якою метою сторона обвинувачення викликала для допиту осіб, яким не можуть бути відомі фактичні обставини, що безпосередньо стосуються кримінального провадження. Суд погодився із слушністю цього зауваження сторони захисту.
Під час розгляду спостерігачами IAC ISHR не було зафіксовано жодних ознак, які могли б свідчити про порушення принципів, закріплених у статті 6 Конвенції. Процедура допиту відбувалася в умовах процесуального балансу: сторона захисту мала реальну можливість ставити запитання свідкам, суд не обмежував участь сторін і діяв неупереджено.
Водночас експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на змістовну сторону допитів. Як зауважила сторона захисту — і суд фактично погодився з цим — виклик осіб, яким не можуть бути відомі релевантні обставини справи, викликає обґрунтовані сумніви щодо доцільності таких слідчих дій. Така практика не лише не сприяє з’ясуванню істини, а й створює ризик надмірної формалізації процесу.
У контексті цієї справи ситуація набуває особливої ваги з огляду на похилий вік обвинуваченого (86 років), його тривале перебування під вартою (понад 1000 днів) та відсутність системної переоцінки доцільності подальшого обмеження свободи. Незважаючи на неодноразові зауваження суду щодо неефективної організації допитів (див. попередні моніторинги IAC ISHR від 8 вересня, 3 та 4 липня, 11 червня 2025 року), сторона обвинувачення продовжує практику виклику свідків без очевидної доказової цінності.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що допит свідків, у цьому контексті, не повинен сприйматись як формальна стадія провадження, що зводиться лише до фіксації усних показань. Це — фундаментальний інструмент реалізації принципу змагальності сторін та одна з ключових процесуальних гарантій сторони захисту. Його значення полягає не лише в можливості поставити запитання свідкам — як у прямому, так і в перехресному порядку — а й у можливості критично переоцінити достовірність та послідовність таких показань, особливо коли між ними виявляються суперечності або коли свідки мають прямий інтерес у результатах провадження. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стаття 6 § 3 (d) Конвенції передбачає право кожного обвинуваченого допитувати або вимагати допиту свідків обвинувачення. Цей принцип передбачає, що перед ухваленням вироку всі докази, на які посилається обвинувачення, мають бути представлені в присутності обвинуваченого під час відкритого судового засідання, щоб він міг реалізувати право на їх оскарження. Винятки з цього правила можливі лише за умови, що вони не призводять до суттєвого обмеження прав захисту. Як правило, обвинувачений повинен мати належну можливість допитати свідка обвинувачення — або безпосередньо під час надання ним показань, або на подальшій стадії провадження (Jaupi v. Albania, п. 98).
Водночас, варто відзначити, що під час попередніх судових засідань у цій справі суд уже робив зауваження прокурору щодо неналежної організації явки свідків і вимагав подати повний список осіб, яких сторона обвинувачення має намір допитати. Як зафіксовано спостерігачами IAC ISHR, під час попередніх засідань суд неодноразово висловлював незадоволення процесуальною поведінкою прокурора та наголошував на відсутності належного планування допитів. Незважаючи на неодноразові вказівки суду, прокурор не забезпечував своєчасну явку свідків, що неодноразово унеможливлювало належну організацію судового процесу (див. детальніше Моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О. від 8 вересня, 3 та 4 липня, 11 червня 2025 року).
Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що саме держава несе відповідальність за підтримання процесуального балансу між сторонами та не може виправдовувати порушення прав обвинуваченого посиланням на недоліки у власній системі. У справі Šulcas v. Lithuania Суд наголосив, що зволікання, спричинене помилками або бездіяльністю національних органів, може становити порушення права на розгляд у розумний строк, гарантованого статтею 6 §1 Конвенції (п. 70–71). Відтак, у випадках, коли суд не вживає жодних заходів у відповідь на очевидні порушення з боку сторони обвинувачення, відповідальність за наслідки такого провадження покладається саме на державу як цілісного суб’єкта.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
