18. 11. 2025
13 листопада 2025 року в Солом’янському районному суді міста Києва відбулося судове засідання у справі № 761/38036/23 (кримінальне провадження № 22023000000000773) щодо Богуслаєва В.О., якого обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1; ч.1 ст.258-3; ч.1, 4 ст.114-1 Кримінального кодексу України (щодо здійснення господарської діяльності у сфері обігу товарів військового або подвійного призначення в інтересах Російської Федерації, створення терористичної групи чи терористичної організації). На засіданні був присутній обвинувачений, захисники, прокурори та колегія суддів із головуючою Педенко А.М.
Головним предметом судового засідання був допит свідків сторони обвинувачення.
На початку засідання було допитано свідка — колишнього голову ради директорів АТ «Мотор Січ», який наразі перебуває на пенсії. У процесі допиту він розповів про співпрацю АТ «Мотор Січ» із російськими підприємствами, зокрема з ТОВ «БОРИСФЕН». Свідок пояснив, що гелікоптерні двигуни були спроектовані таким чином, що містили деталі, які вироблялися виключно на підприємствах Російської Федерації, тому певний час підприємство було змушене співпрацювати з російськими контрагентами. Водночас він наголосив, що будь-яка співпраця з такими підприємствами була припинена після закінчення дозволів на відповідну діяльність.
Свідок також зазначив, що після втрати частини виробничих потужностей внаслідок окупації, підприємство припинило співпрацю із заводами, які раніше належали АТ «Мотор Січ», і налагодило виробництво необхідних деталей на підконтрольній Україні території. Під час допиту він окреслив коло своїх обов’язків у період перебування на посаді голови ради директорів АТ «Мотор Січ» і наголосив, що йому нічого не відомо про перешкоджання передачі гелікоптера Збройним Силам України Богуслаєвим В.О., так як він не приймав участь у передачі такого гелікоптера.
Крім того, свідок повідомив, що питаннями торговельних угод із Китайською Народною Республікою займався зовнішньоторговельний департамент і йому особисто не були відомі деталі такої співпраці. Він також підтвердив, що вивезення військової продукції з території заводу неможливе без відповідних дозволів.
Окремо свідок зазначив, що навіть перебуваючи на посаді голови ради директорів, вважав своїм безпосереднім керівником Богуслаєва В.О. і підтвердив, що у 2019 році саме він призначив Богуслаєва В.О. генеральним конструктором і президентом АТ «Мотор Січ». При цьому свідок зауважив, що в офіційному уставі підприємства не передбачено посади президента, а також не визначено посадової особи, якій він, як голова ради директорів, підпорядковувався.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що допит свідків у кримінальному провадженні є однією з ключових процесуальних стадій, яка безпосередньо впливає на формування доказової бази. Саме під час допиту сторони мають реальну можливість перевірити достовірність показань, уточнити спірні моменти та виявити можливі суперечності між різними джерелами доказів. Така процедура відіграє важливу роль у забезпеченні прозорості та змагальності процесу, оскільки дозволяє суду оцінити не лише зміст інформації, а й поведінку свідка, його мотиви та ступінь обізнаності. Крім того, можливість ставити запитання свідкові є однією з базових гарантій, що забезпечує сторонам рівність у процесі. Саме тому належне проведення допиту є фундаментальним елементом справедливого судового розгляду та передумовою для подальшої оцінки доказів.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стаття 6 § 3 (d) Конвенції передбачає право кожного обвинуваченого допитувати або вимагати допиту свідків обвинувачення. Цей принцип передбачає, що перед ухваленням вироку всі докази, на які посилається обвинувачення, мають бути представлені в присутності обвинуваченого під час відкритого судового засідання, щоб він міг реалізувати право на їх оскарження. Винятки з цього правила можливі лише за умови, що вони не призводять до суттєвого обмеження прав захисту. Як правило, обвинувачений повинен мати належну можливість допитати свідка обвинувачення — або безпосередньо під час надання ним показань, або на подальшій стадії провадження (Jaupi v. Albania, п. 98).
Перед початком допиту наступного свідка сторони обвинувачення сторона захисту подала заперечення щодо його допиту. Вони зазначили, що вважають показання цього свідка недопустимими, оскільки у межах кримінального провадження, з якого згодом було виділено окреме провадження щодо обвинувачення Богуслаєва В.О., вказаній особі вручали повідомлення про підозру, і він разом із Богуслаєвим В.О. мав статус підозрюваного. У подальшому ця особа була звільнена від кримінальної відповідальності та набула статусу свідка. Захисники наголосили, що за таких обставин показання цього свідка є недопустимими, і його допитувати не можна, оскільки він уже мав статус підозрюваного фактично у межах даного кримінального провадження.
Прокурор, обґрунтовуючи необхідність допиту, зазначила, що провадження наразі перебуває на стадії судового розгляду, а тому посилання сторони захисту на обставини, які мали місце під час досудового розслідування, не є релевантними, оскільки на даний момент ця особа має статус свідка. Вона також додала, що порушене захисниками питання стосується допустимості доказів, а такі питання суд має оцінювати у нарадчій кімнаті після заслуховування показань свідка.
Суд, заслухавши позиції сторін, зазначив, що сторона захисту не надала документів, які б підтверджували фактичне виділення відповідного кримінального провадження, а тому суд не може належним чином оцінити їхні доводи. Разом із тим, з метою повного дослідження обставин суд ухвалив відкласти судове засідання та перенести допит свідка.
З огляду на наведені обставини експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають доцільним підкреслити, що сама по собі наявність у особи попереднього статусу підозрюваного не означає автоматичної недопустимості її свідчень у межах іншого або виділеного провадження. Проте подібна процесуальна трансформація — від підозрюваного до свідка — у взаємопов’язаних провадженнях об’єктивно потребує підвищеної уважності та ретельної перевірки. Це пов’язано з тим, що зміна статусу може супроводжуватися потенційними ризиками залежності свідка від сторони обвинувачення або виникненням мотивів надати показання, що відповідають її інтересам.
Якщо доводи сторони захисту щодо того, що свідок раніше мав статус підозрюваного саме у провадженні, з якого було виділено поточне, підтвердяться, це може створювати об’єктивні сумніви щодо достовірності, добровільності та вільності його свідчень від будь-якого впливу чи очікувань. У такій ситуації важливим є з’ясування, чи не перебуває свідок у процесуальній або фактичній залежності від органів обвинувачення, що могло б поставити під сумнів рівність сторін та вплинути на сприйняття його показань як доказу.
Крім того, заслуговує на увагу й твердження прокурора про те, що попередній статус підозрюваного нібито не має значення на стадії судового розгляду. Такий підхід має ознаки позиції, яка не усуває можливих процесуальних ризиків, пов’язаних із допуском цього свідка до допиту, і не враховує імперативні вимоги КПК щодо недопустимості доказів, отриманих у подібних обставинах. З огляду на це суду важливо забезпечити ретельну перевірку правового статусу особи на всіх етапах провадження та гарантувати, що її покази не порушують балансу між сторонами та засад справедливого судового розгляду.
З приводу цього також варто зазначити, що використання заяв, наданих свідками в обмін на імунітет чи інші переваги, може поставити під сумнів справедливість провадження проти обвинуваченого та може викликати складні питання настільки, наскільки за своєю природою такі заяви є відкритими для маніпуляцій і можуть бути зроблені виключно для отримання переваг, запропонованих в обмін, або для особистої помсти. Тому не слід недооцінювати ризик того, що особу можуть звинуватити та судити на основі неперевірених звинувачень, які не обов’язково є безкорисливими (Adamčo v. Slovakia, п. 59).
У цьому контексті рішення суду відкласти судове засідання з метою з’ясування відповідних фактів можна розглядати як процесуально уважний підхід, який демонструє прагнення до всебічного та неупередженого дослідження обставин. Такий підхід не створює враження переваги однієї зі сторін і відповідає стандартам, що витікають зі статті 6 Конвенції, відповідно до яких кожній стороні має бути забезпечена реальна можливість представити свої доводи за умов рівності процесуальних можливостей і відсутності будь-якого дисбалансу (Gaggl v. Austria, п. 48). Зовнішнє враження справедливості, на яке звертає увагу ЄСПЛ, також має важливе значення: коли суд демонструє готовність уважно перевірити процесуальні доводи сторін і не ухвалює рішень без належної оцінки всіх релевантних обставин, це зміцнює легітимність провадження та підвищує довіру до судового розгляду.
Крім того, спостерігачі IAC ISHR звернули увагу, що у межах даного судового засідання повинні були бути допитані п’ять свідків сторони обвинувачення, однак прокурор забезпечила явку лише двох із них. За словами прокурора, у відсутніх свідків були вимкнені мобільні телефони, що унеможливило забезпечення їх явки. Разом із тим моніторинг даного кримінального провадження засвідчує, що подібні ситуації виникають не вперше. У низці попередніх засідань вже фіксувалося невиконання стороною обвинувачення обов’язку щодо належного забезпечення явки заявлених свідків. Суд неодноразово звертав увагу прокурорів на необхідність належної організації виклику свідків, проте такі зауваження, попри їхню регулярність, не призвели до суттєвого покращення ситуації.
У результаті можна констатувати, що проблема має ознаки системності в межах цього провадження (див. Моніторинг кримінального провадження Богуслаєва В.О. від 15 жовтня, 8 вересня, 3 та 4 липня, 11 червня 2025 року). Це викликає особливе занепокоєння з огляду на вік обвинуваченого (86 років), його тривале перебування під вартою (понад 1000 днів) та наявні проблеми зі станом здоров’я, що робить затягування судового розгляду не лише не лише процедурного виміру, але й створює додаткові ризики для дотримання його фундаментальних прав та належних процесуальних гарантій.
Несвоєчасне забезпечення явки свідків безпосередньо впливає на тривалість судового процесу — аспект, який ЄСПЛ оцінює у межах «розумних строків» відповідно до ст. 6 Конвенції. Повторюваність таких випадків може свідчити про недостатню ефективність організації процесу доказування з боку обвинувачення, що, у свою чергу, може впливати на дотримання процесуального балансу та можливість сторони захисту ефективно здійснювати свої функції.
Підхід ЄСПЛ в даному питанні є чітким: відповідальність за організацію судового процесу, включно із забезпеченням явки свідків, покладається на державу. Відтак недоліки в роботі державних органів не можуть перекладатися на обвинуваченого чи використовуватися для виправдання тривалості провадження. Як наголошено у справі Šulcas v. Lithuania, затримки, спричинені помилками або бездіяльністю національних органів, можуть становити порушення права на розгляд справи у розумний строк (п. 70–71). У цьому контексті реакція суду, яка здебільшого обмежується фіксацією проблеми та висловленням занепокоєння без застосування додаткових механізмів процесуального впливу, не виглядає достатньо ефективною для усунення системності цих порушень. Це створює ризик того, що навіть формально нейтральні затримки можуть мати реальний вплив на баланс між сторонами та на загальну справедливість провадження.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
