16. 05. 2025
9 травня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи №991/3665/25 (кримінального провадження № 52019000000000660) відносно колишнього директора державного підприємства “Спецтехноекспорт” Барбула Павла Олексійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191 та ч.3 ст. 209 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). У залі судового засідання були присутні захисник, детектив та головуючий суддя Біцюк А.В. Моніторинг даного засідання проводився шляхом аналізу офіційного запису засідання.
Основним предметом судового засідання було продовження розгляду клопотання детектива про надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування.
На початку судового засідання сторона захисту продовжила обґрунтовувати необхідність відмови у задоволенні вищезазначеного клопотання. Зокрема, захисник зазначила, що сторона обвинувачення порушила процедуру вручення підозри, оскільки не вручила її підозрюваному особисто, незважаючи на те, що їй було достеменно відоме місцезнаходження підозрюваного. Додатково адвокат наголосила, що підозрюваний постійно повідомляв сторону обвинувачення про своє місцезнаходження, тоді як органи слідства не вчиняли жодних дій щодо його встановлення.
Крім того, адвокат акцентувала увагу суду на тому, що сторона захисту послідовно зазначає про бажання підозрюваного брати участь у судових засіданнях через відеозв’язок, а отже, відсутні підстави вважати, що він намагається ухилитися від суду. Також було повторно наголошено на сумнівах в обґрунтованості підозри та надано додаткові матеріали на підтвердження відповідних доводів. Враховуючи вищезазначене, захисник наголошує, що в рамках даного кримінального провадження підстави для проведення спеціального досудового розслідування відсутні.
У свою чергу детектив озвучив матеріали досудового розслідування, які, на його переконання, свідчать про обґрунтованість підозри, зокрема показання свідків. Захисник після цього звернула увагу, що детектив посилається на матеріали, які навіть не долучені до клопотання, а також висловила сумніви щодо достовірності та допустимості зазначених доказів.
Суд, заслухавши позиції сторін, ухвалив оголосити перерву в засіданні та відкласти розгляд на іншу дату.
Враховуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути окрему увагу на те, що відповідно до положень Резолюції (75)11 Комітету Міністрів Ради Європи «Про критерії, що регулюють судовий розгляд без обвинуваченого», належне повідомлення особи про підозру є однією з фундаментальних процесуальних гарантій, без якої подальше провадження, зокрема in absentia, не може вважатися справедливим у розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
З моменту вручення повідомлення про підозру розпочинається етап кримінального переслідування, який тягне за собою низку суттєвих правових наслідків: особа набуває офіційного статусу підозрюваного, для неї відкривається доступ до процесуальних прав і правового захисту, обраховуються строки досудового розслідування, а сторона обвинувачення набуває повноважень ініціювати застосування запобіжних заходів та інших обмежень, що можуть істотно впливати на свободу, приватне життя та майнові права.
Виходячи з цього, повідомлення про підозру не може розглядатися як формальність або суто технічний етап, який допускає спрощення чи умовність. Навпаки, воно має відбуватись із суворим дотриманням процедурних гарантій — особливо у випадках, коли орган досудового розслідування звертається з клопотанням про проведення спеціального досудового розслідування.
Як підкреслює Резолюція (75)11, особа має бути належним чином поінформована про провадження проти неї та мати реальну можливість захищатися. У разі, якщо цього не відбулося, розгляд справи in absentia втрачає легітимність і породжує серйозні сумніви щодо дотримання стандартів справедливого суду, гарантованих Конвенцією.
Вручення підозри повинно здійснюватися з дотриманням усіх вимог закону, бути документально підтвердженим та доведеним до особи в зрозумілій формі, щоб вона мала змогу ефективно реалізувати своє право на захист. Будь-які сумніви щодо реального вручення повідомлення або щодо належного інформування особи про суть висунутих обвинувачень можуть поставити під сумнів легітимність подальших процесуальних дій. Згідно з частиною першою статті 6 Європейської конвенції з прав людини, саме момент повідомлення про підозру слід розглядати як початок висунення кримінального обвинувачення. Відтак, будь-яке порушення процедури повідомлення про підозру може мати наслідком визнання порушення права на справедливий судовий розгляд, оскільки це ставить під загрозу як право на захист, так і правову визначеність, так і рівність сторін у кримінальному процесі.
ЄСПЛ підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29). Сумніви щодо того, що Барбул П.О. був належно повідомлений про підозру додатково зростають, враховуючи той факт, що за словами захисника сторона обвинувачення достеменно знала про його конкретне місцезнаходження.
У контексті даного судового засідання експерти моніторингової місії IAC ISHR повторно наголошують, що під час розгляду клопотань про надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування (in absentia) оцінка обґрунтованості повідомлення про підозру набуває ключового значення. З огляду на те, що така процедура є винятковою за своєю природою і передбачає істотне звуження процесуальних прав підозрюваного — зокрема права бути почутим, брати участь у процесі та захищатися особисто — вимоги до належного обґрунтування підозри мають бути максимально суворими.
У цьому зв’язку особливе занепокоєння викликає ситуація, за якої в обґрунтування клопотання детектив посилається на матеріали, що фактично не долучені до самого клопотання та не надані суду для безпосереднього аналізу. Незважаючи на те, що така практика формально не суперечить вимогам КПК, вона серйозно ускладнює об’єктивну перевірку судом наявності достатніх фактичних підстав для підозри, що, у свою чергу, підриває довіру до правомірності застосування спеціального провадження. За відсутності доступу до релевантних доказів, суд не може здійснити всебічну і незалежну оцінку обґрунтованості підозри — що становить ризик порушення статей 5 і 6 Європейської конвенції з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці наголошує, що термін “правдоподібні підстави для підозри” означає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного стороннього спостерігача в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Як зазначено в рішенні Parildak v. Turkey, § 59, уряд-відповідач зобов’язаний надати щонайменше такі фактичні дані або інформацію, які дали б змогу Суду дійти висновку про наявність обґрунтованої підозри, яка відповідає суті гарантій, передбачених пунктом 1(c) статті 5 Конвенції.
У світлі наведеного, відсутність належної доказової бази в судових матеріалах, що підтверджують обґрунтованість підозри, позбавляє процедуру in absentia необхідної легітимності та не відповідає вимогам обережного, пропорційного та виправданого втручання в права особи, гарантовані Конвенцією.
Ця практика є релевантною, також з огляду на те, що щодо підозрюваного заочно обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Крім того, у справі Kolompar v. Serbia (п.16) Суд наголосив, що у кримінальному судочинстві мають бути дотримані дві основоположні вимоги: сторона обвинувачення зобов’язана довести вину обвинуваченого поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо достовірності доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а не на його шкоду.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
