13. 06. 2025
5 червня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи №991/4619/25 (кримінального провадження № 52019000000000660) відносно колишнього директора державного підприємства “Спецтехноекспорт” Барбула Павла Олексійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191 та ч.3 ст. 209 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). У залі судового засідання були присутні захисник, підозрюваний Барбул П.О. (через відеозв’язок), детектив та головуючий суддя Біцюк А.В. Моніторинг даного засідання проводився шляхом аналізу офіційного запису засідання.
Основним предметом судового розгляду було продовження розгляду скарги на повідомлення про підозру Барбулу П.О. у вчиненні кримінальних правопорушень від 11 лютого 2025 року.
Обґрунтовуючи необхідність задоволення вищезазначеної скарги, захисник зазначив, що сторона обвинувачення не вчинила належних дій для повідомлення підозрюваного, незважаючи на те, що їй було відомо про його місцезнаходження за кордоном, підтверджене відповідними органами в Угорщині у справах біженців, де підозрюваний отримав тимчасовий захист. Крім того, у своїх запереченнях сторона захисту обґрунтовувала сумніви щодо належної обґрунтованості підозри, оскільки за своєю суттю вона не відповідає фактичним даним справи.
Підозрюваний, у свою чергу, зазначив, що вже тривалий час перебуває за кордоном і не проживає за адресою місця реєстрації у Києві, куди прибували представники органів слідства. Також він підтвердив, що отримував повідомлення про підозру у формі інформаційного листа онлайн, однак це, на його думку, не може розцінюватися як належне повідомлення про підозру. Щодо сумнівів в обґрунтованості підозри, підозрюваний звернув увагу на те, що формулювання даної підозри не відповідає фактичним даним справи.
Детектив у своєму виступі наголосив, що повідомлення про підозру було направлено всіма можливими шляхами, зокрема на телефон підозрюваного. На переконання сторони обвинувачення, місце реєстрації в Києві є єдиним достовірно відомим місцем проживання підозрюваного. Щодо обґрунтованості підозри, детектив зазначив, що вона є належною та підтверджується матеріалами справи. Враховуючи викладене, він просив відмовити у задоволенні скарги сторони захисту.
У подальшому суд відклав розгляд справи, а рішення за скаргою сторони захисту буде ухвалене на наступному судовому засіданні.
З приводу вищезазначеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне послатись на позицію, яка була описана в попередніх судових засіданнях у рамках даного кримінального провадження. З урахуванням того, що вручення повідомлення про підозру є відправною точкою для подальших обмежень прав особи (включно із застосуванням запобіжного заходу, оголошенням у міжнародний розшук, ініціюванням спеціального досудового розслідування тощо), недотримання процедури вручення створює суттєві сумніви щодо легітимності всього ланцюга наступних процесуальних дій. Згідно з Резолюцією (75)11 Комітету Міністрів Ради Європи, належне повідомлення особи про обвинувачення є обов’язковою передумовою для будь-якого провадження in absentia, і лише за її виконанням особу можна вважати такою, що свідомо не бере участі у процесі. У протилежному разі право на захист, гарантоване статтею 6 Конвенції, буде порушене. В даному випадку, як випливає з доводів сторони захисту, орган обвинувачення, попри наявність достовірних відомостей про місцезнаходження підозрюваного за кордоном, не вчинив належних дій для його особистого повідомлення, що може свідчити про формальний підхід до процедури і ставить під сумнів легітимність усіх подальших процесуальних рішень.
ЄСПЛ підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29).
Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
