08. 05. 2025
30 квітня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи №991/3665/25 (кримінального провадження № 52019000000000660) відносно колишнього директора державного підприємства “Спецтехноекспорт” Барбула Павла Олексійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191 та ч.3 ст. 209 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). У залі судового засідання були присутні захисник, детектив та головуючий суддя Біцюк А.В. Моніторинг даного засідання проводився шляхом аналізу офіційного запису засідання.
Основним предметом розгляду було клопотання детектива про надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування.
На початку судового засідання суд розглянув клопотання сторони захисту щодо участі підозрюваного у засіданні в режимі відеоконференції. Адвокат наголосила, що підозрюваний не переховується від органів слідства, бажає брати активну участь у процесі та регулярно долучається до судових засідань, зокрема і в інших кримінальних провадженнях, через відеозв’язок. Крім того, він перебуває за кордоном, об’єктивно не має можливості бути присутнім особисто, а виїхав з України на законних підставах.
Детектив заперечував проти задоволення клопотання. Після заслуховування позицій сторін суд ухвалив відмовити у задоволенні заяви захисту, мотивуючи це тим, що в контексті розгляду питання щодо надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування, відсутні правові підстави для забезпечення участі підозрюваного в судовому засіданні.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що хоча саме по собі рішення суду не суперечить національному законодавству, проте питання участі підозрюваного у судовому засіданні залишається одним із ключових аспектів дотримання права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини. Забезпечення особистої присутності підозрюваного або можливості долучитися до процесу дистанційно через відеозв’язок має вирішальне значення для реалізації права на захист і принципу рівності сторін. Водночас практика проведення судових засідань in absentia (за відсутності особи) потребує особливої обережності, оскільки, навіть якщо вона формально відповідає закону, вона може створювати ризик порушення стандартів Конвенції. Відмова у відеоконференції за наявності документально підтвердженого місця перебування підозрюваного може виглядати як надмірне обмеження права бути почутим. З точки зору стандартів ЄСПЛ, суди повинні забезпечувати не лише дотримання процесуальних норм, але й реальну можливість участі особи в процесі, адже відсутність такої можливості може поставити під сумнів легітимність судового рішення.
У подальшому суд надав слово детективу для обґрунтування свого клопотання про надання дозволу на проведення спеціального досудового розслідування.
Зокрема, детектив зазначив, що підозрюваний систематично не з’являється на слідчі дії, у тому числі й після обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, хоча підозрюваний стверджує, що перебуває на території Угорщини, під час одного із судових засідань, у якому він брав участь через відеоконференцію, при перевірці його IP-адреси було встановлено, що він знаходиться на території Республіки Польща. Вказані обставини, на думку детектива, у сукупності свідчать про вчинення підозрюваним дій, спрямованих на переховування. Окрім цього, висунута підозра, за твердженням детектива, є обґрунтованою та належним чином підтверджена матеріалами досудового розслідування. Враховуючи наведене, зокрема факт неявки підозрюваного на слідчі дії, а також ознаки вчинення дій щодо переховування, детектив просив задовольнити клопотання та надати дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування, оскільки здійснення розслідування у звичайному порядку є неможливим.
Захисник, заперечуючи проти задоволення вказаного клопотання, наголосила, що підозрюваний не вчиняв жодних дій, спрямованих на переховування, незважаючи на те, що кримінальне провадження триває ще з 2019 року, а за кордоном він перебуває на законних підставах. Щодо неявки на слідчі дії, Барбула П.О. у встановлені строки повідомляв органи слідства про неможливість прибуття та пропонував забезпечити його участь у режимі відеоконференції, проте ці пропозиції залишалися без реагування. Стосовно тверджень детектива про IP-адресу, захисник пояснила, що підозрюваний у зв’язку з роботою іноді залишає територію Угорщини, про що завчасно повідомляє органи слідства, а також користується сервісами VPN, що могло призвести до некоректного відображення його місцезнаходження. Більше того, твердження детектива про наявність обґрунтованої підозри не відповідають дійсності, оскільки вони не підтверджені належним чином матеріалами кримінального провадження, а викладені у повідомленні про підозру обставини, на думку захисника, прямо не випливають із матеріалів досудового розслідування.
У подальшому суд відклав розгляд для того, щоб захисник мала можливість належним чином ознайомитися з матеріалами клопотання детектива та повноцінно представити позицію захисту.
Щодо сумнівів в обґрунтованості підозри, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують, що у випадках розгляду клопотань щодо проведення спеціального досудового розслідування (in absentia) питання обґрунтованості підозри набуває особливої ваги. Саме наявність достатніх і підтверджених фактичних даних може виправдати застосування такої виняткової процедури, що істотно обмежує процесуальні права підозрюваного. Відсутність належних підстав може поставити під сумнів законність усього провадження та створити ризик порушення статті 5 і статті 6 Європейської конвенції з прав людини.
Термін “правдоподібні підстави” підозри означає, що повинні бути факти або інформація, здатні переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Те, що може вважатися “правдоподібним”, залежить від усіх обставин. Отже, оцінюючи “правдоподібність” підозр, Суд повинен мати змогу визначити, чи залишилася незмінною суть гарантії, передбаченої статтею 5 § 1 (c). Відповідно, уряд-відповідач зобов’язаний надати Суду принаймні деякі факти або інформацію, здатні переконати його в тому, що існували достатні підстави підозрювати арештовану особу у скоєнні передбачуваного злочину (Parildak v. Turkey, п. 59). Ця практика є релевантною, також з огляду на те, що щодо підозрюваного заочно обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, варто додати, що у справі Telfner v. Austria (п. 15) ЄСПЛ зазначив, що національні суди не повинні діяти, виходячи з упередженого припущення про винуватість особи. Обов’язок доведення вини без жодних сумнівів покладається на обвинувачення, а будь-яка невизначеність або двозначність у доказах має інтерпретуватися на користь підсудного.
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
