20. 06. 2025
10 червня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках справи №991/4619/25 (кримінального провадження № 52019000000000660) відносно колишнього директора державного підприємства “Спецтехноекспорт” Барбула Павла Олексійовича, якого підозрюють у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст. 191 та ч.3 ст. 209 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом). У залі судового засідання були присутні захисник, підозрюваний Барбул П.О. (через відеозв’язок), детектив та головуючий суддя Біцюк А.В. Моніторинг даного засідання проводився шляхом аналізу офіційного запису засідання.
Основним предметом судового розгляду було продовження розгляду скарги на повідомлення про підозру Барбулу П.О. у вчиненні кримінальних правопорушень від 11 лютого 2025 року.
У межах даного судового засідання суд надав сторонам можливість висловити доповнення до своїх позицій. Виступаючи на підтримку заявленої скарги, захисниця звернула увагу суду на характер і допустимість доказів, на які посилається сторона обвинувачення з метою обґрунтування повідомлення про підозру. Зокрема, вона наголосила, що стороною обвинувачення використовуються посилання на показання свідків, які не були допитані у відкритому судовому процесі, внаслідок чого не може бути належним чином перевірена достовірність таких свідчень. Захисниця підкреслила, що за відсутності прямого допиту відповідних осіб суд позбавлений можливості дотриматися принципу безпосередності дослідження доказів, який є фундаментальним елементом належної процедури.
Крім того, захист вказав, що низка матеріалів, які стороною обвинувачення подано як докази, не відповідають визначенню доказів у розумінні Кримінального процесуального кодексу України. Об’єктивні сумніви стосуються як джерела походження, так і процесуального статусу цих матеріалів. У зв’язку з цим захисниця наголосила, що сукупність наведених обставин ставить під серйозний сумнів належність і допустимість доказової бази, що покладена в основу підозри, а отже — і саму обґрунтованість підозри як правового акту.
Підозрюваний підтримав позицію захисника, додатково пояснивши суду обставини фактичних даних, які викладені у повідомленні про підозру. На його думку, фактичні дані справи не дають підстав вважати підозру обґрунтованою.
У відповідь на зазначені доводи, детектив просив відмовити у задоволенні скарги, зазначивши, що обґрунтованість повідомлення про підозру, на його переконання, підтверджується результатами проведених слідчих (розшукових) дій, а також матеріалами, зібраними в межах досудового розслідування. Він вважав, що наявні дані свідчать про те, що підозра щодо Барбула П.О. є належною та відповідає вимогам закону.
Суд, заслухавши сторони, ухвалив рішення про відмову в задоволенні скарги сторони захисту.
У зв’язку з вищевикладеним, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають доцільним звернути увагу на окремі аспекти, що потребують підвищеної обережності з огляду на стандарти справедливого судового розгляду. Зокрема, у випадках, коли обґрунтування підозри ґрунтується на свідченнях осіб, які не були допитані безпосередньо в суді, можуть виникати сумніви щодо їх достовірності та процесуальної надійності. Враховуючи важливість принципу безпосередності дослідження доказів, що є складовою гарантій за статтею 6 Конвенції, доцільним видається забезпечити можливість суду особисто оцінити свідчення таких осіб, щоб зняти будь-які потенційні сумніви та сприяти ухваленню обґрунтованого рішення.
Крім того, звертає на себе увагу факт посилання сторони обвинувачення на матеріали, правовий статус яких як доказів у розумінні Кримінального процесуального кодексу України є дискусійним. У такій ситуації важливо забезпечити достатній рівень процесуальної ясності та прозорості, аби уникнути враження, що підозра спирається переважно на припущення, а не на належні та допустимі докази.
З огляду на зазначене, вбачається доцільним забезпечити більш ретельне дослідження обставин, що викликають сумніви у сторони захисту, з тим щоб зміцнити довіру до процесу та знизити ризики, які у перспективі можуть трактуватись як несумісні зі стандартами Європейської конвенції з прав людини. Такий підхід, зокрема, відповідає усталеній практиці ЄСПЛ, відповідно до якої допустимість і достовірність доказів мають ключове значення для оцінки справедливості судового розгляду в цілому.
ЄСПЛ послідовно наголошує, що визначальним критерієм для оцінки дотримання статті 6 Конвенції є аналіз загальної справедливості провадження. Відповідно до рішення у справі Severin v. Romania (пп. 71–74), належна реалізація права на захист вимагає не лише формальної можливості для сторони захисту висловити позицію, але й реального забезпечення ефективного механізму оскарження та заперечення проти використання доказів, поданих стороною обвинувачення. Суд повинен гарантувати, що процес відповідає принципам змагальності та рівності сторін.
При цьому суди зобов’язані не лише фіксувати зауваження сторони захисту, а й надавати їм належну правову оцінку. ЄСПЛ підкреслює, що навіть якщо національні суди не зобов’язані детально відповідати на кожне твердження, з судового рішення має бути чітко зрозуміло, що ключові доводи були розглянуті та проаналізовані з належною мотивацією. Недотримання цього обов’язку може свідчити про порушення принципу “бути почутим” (Severin v. Romania, пп. 73–74).
Подібну позицію Суд займає і в справі Mehmet Zeki Doğan v. Turkey (No. 2) (п. 86), наголошуючи, що сторони повинні мати не лише формальне право на участь у процесі, а й реальну можливість ефективно захищатися, зокрема — заперечувати допустимість доказів та впливати на їхню оцінку судом.
Питання, на яке необхідно відповісти, полягає в тому, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим. Необхідно розглянути, чи було обвинуваченому надано можливість оскаржити докази та заперечити проти їх використання. З точки зору прав захисту, питання за статтею 6 можуть виникнути щодо того, чи були докази, надані на користь або проти підсудного, представлені таким чином, щоб забезпечити справедливий судовий розгляд, оскільки справедливий судовий розгляд передбачає змагальність сторін та рівність сторін; таким чином, можливі недоліки в процесі подання доказів можуть бути розглянуті відповідно до статті 6 (п.1). Крім того, необхідно враховувати якість доказів, зокрема, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви щодо їхньої достовірності або точності (Yüksel Yalçinkaya v. Turkey, п. 303).
Узагальнюючи вищевикладене, а також беручи до уваги неодноразово озвучені стороною захисту в межах даного кримінального провадження сумніви щодо належного повідомлення про підозру та її обґрунтованості — зокрема в частині допустимості й достовірності доказів, на які посилається сторона обвинувачення, — не вбачається підстав для визнання аргументів скарги як очевидно необґрунтованих. За наявності об’єктивних сумнівів щодо дотримання вимог щодо повідомлення особи про підозру, кожен подальший процесуальний крок потребує особливої уважності та ретельної перевірки, оскільки саме від цього залежить загальна легітимність провадження.
Формування підозри на підставі доказів, правовий статус яких є дискусійним або сумнівним, може поставити під загрозу дотримання принципу презумпції невинуватості. У подібних умовах суду доцільно виявляти особливу зваженість у балансуванні між процесуальними інтересами слідства та основоположними правами підозрюваного, аби запобігти потенційним порушенням вимог статей 5 і 6 Європейської конвенції з прав людини. Справа рекомендується до подальшого моніторингу.
