07. 08. 2025
7 серпня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відносно мера міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю).
У залі судового засідання були присутні обвинувачені (у т.ч. у режимі відеозв’язку), захисники (частина — дистанційно), прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю.
На початку засідання один з адвокатів подав клопотання щодо необхідності забезпечення більш відповідного залу судових засідань, враховуючи велику кількість учасників процесу (понад 15 осіб). Було підкреслено, що хоча адвокати самостійно організовують свої робочі умови, судове засідання — це простір, який повинен бути організований судом з урахуванням гарантій права на захист. У даному випадку, як підтвердили спостерігачі IAC ISHR, частина учасників розміщувалась серед слухачів, а інші — за столом захисту, де фізично не було можливості для конфіденційного спілкування між обвинуваченими та захисниками. З огляду на те, що захист у даному провадженні здійснюється різними адвокатами, які можуть дотримуватись різних стратегій, така ситуація потенційно створює ризики порушення права на ефективний захист.
В даній ситуації експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право обвинуваченого спілкуватися зі своїм адвокатом поза межами чутності третьої особи є частиною основних вимог справедливого судового розгляду в демократичному суспільстві та випливає зі статті 6 п. 3 (c) Конвенції (Atristain Gorosabel v. Spain, п. 50). Будь-яке обмеження права обвинуваченого на ефективне спілкування з адвокатом має бути необхідним і пропорційним. Відступ від основоположного правила поваги до конфіденційності між адвокатом і клієнтом може бути здійснений лише у виняткових випадках та за умови наявності належних та достатніх гарантій від зловживань (Atristain Gorosabel v. Spain, п. 51). У світлі цього ситуація, зафіксована спостерігачами IAC ISHR, свідчить про відсутність належної організації простору для здійснення захисту, що викликає обґрунтовані занепокоєння щодо дотримання стандартів справедливого судового розгляду.
Суддя вибачилась за ситуацію та запевнила, що в подальшому вона буде врахована.
Надалі адвокат Чередніченко Н.Г. повідомила, що досі не мала зв’язку зі своєю підзахисною, не проводила конфіденційного побачення та не узгоджувала правову позицію. Вона вказала на відсутність належного повідомлення обвинуваченої про засідання, а також висловила сумнів щодо факту ознайомлення Чередніченко Н.Г. з обвинувальним актом.
Один із захисників також зазначив, що, за словами прокурора на попередньому засіданні, Чередніченко Н.Г. була затримана у Німеччині в рамках екстрадиційної процедури. Вона перебуває в СІЗО м. Мюнхен, а її затримання є наслідком дій української сторони. Окрім того, за його словами, українські слідчі проводили допит обвинуваченої у Німеччині, тому не можуть не знати про її місцеперебування.. Враховуючи ці факти, захисник обґрунтовано ставить питання: чому повістки продовжують надсилатись за останньою відомою адресою в Україні, чому досудове розслідування здійснювалось у формі спеціального провадження, та чому сторона обвинувачення не повідомляє суд про відомі їй обставини.
Прокурор, зі свого боку, заявив, що не володіє жодною інформацією про місцеперебування обвинуваченої чи її адвоката в Німеччині, та висловив сумнів у достовірності представлених даних.
Суд, посилаючись на принцип in dubio pro reo, ухвалив оголосити перерву в засіданні для перевірки наведеної інформації.
Враховуючи зазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають потенційні ознаки порушення статті 6 п. 1 та п. 3(c) Конвенції.
По-перше, ЄСПЛ у справі Sejdovic v. Italy (п. 99), чітко зазначив, що інформування когось про порушене проти нього кримінальне переслідування є правовою дією настільки важливою, що вона має бути здійснена відповідно до процесуальних та матеріальних вимог, здатних гарантувати ефективне здійснення прав обвинуваченого; нечітких та неформальних знань не може бути достатньо. Виключення з даного правила можливі лише у разі коли існують певні встановлені факти, які можуть однозначно свідчити про те, що обвинувачений знає про існування кримінального провадження проти нього, а також про характер і підстави звинувачення та не має наміру брати участь у судовому розгляді або бажає уникнути кримінального переслідування. Це може статися, наприклад, коли обвинувачений публічно або письмово заявляє, що він не має наміру відповідати на виклики, про які він дізнався з джерел, відмінних від органів влади, або йому вдається уникнути спроби арешту, або коли до відома органів влади доводяться матеріали, які однозначно свідчать про те, що він знає про провадження, що ведеться проти нього, та про висунуті йому звинувачення (Stoyanov v. Bulgaria, пп. 31-33).
Виходячи з цього, формальне надсилання повісток за відомою адресою, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR, не може вважатися належним повідомленням у випадку, коли сторона обвинувачення знає, що особа перебуває в місці позбавлення волі за кордоном.
По-друге, якщо підтвердиться, що сторона обвинувачення знала про місцезнаходження обвинуваченої, не поінформувала про це суд та підтримувала клопотання про здійснення спеціального судового провадження, така поведінка може бути розцінена як свідоме введення суду в оману. Це не лише прямо суперечить принципу добросовісності сторони обвинувачення, а й свідчить про відсутність об’єктивності, яку вимагає як національне, так і міжнародне право.
У справі Mikhaniv v. Ukraine ЄСПЛ встановив, що дії прокурорських органів, які повторно використовували схожі обвинувачення як підставу для нового затримання заявника після ухвали суду про звільнення, мали вигляд спроби обійти силу рішень національних судів (пп. 87-88). Суд дійшов висновку, що така практика не була належним чином врегульована національним законодавством, не містила достатніх гарантій проти зловживань, була несумісною з принципом правової визначеності та суперечила принципу верховенства права.
Аналогічним чином, свідоме утримання інформації про місцезнаходження обвинуваченої та продовження клопотання про спеціальне провадження створює враження спроби обійти встановлені судом процесуальні гарантії й отримати перевагу нечесним шляхом. Такі дії не можуть розцінюватися як сумісні з прагненням до справедливого правосуддя та підривають легітимність усього провадження.
Відповідно до статті 9 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження повинно здійснюватися на засадах законності, верховенства права, добросовісності та змагальності сторін. При цьому, частина друга статті 36 КПК України покладає на прокурора обов’язок не лише підтримувати державне обвинувачення, а й здійснювати його об’єктивно – з урахуванням як обтяжувальних, так і виправдувальних обставин.
Таким чином, експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що якщо описана ситуація буде підтверджена, це свідчитиме про серйозні сумніви щодо дотримання стороною обвинувачення своїх обов’язків, недопустиме зловживання процесуальними механізмами і порушення базових засад правосуддя.
По-третє, той факт, що адвокат, призначений Чередніченко Н.Г. Центром безоплатної вторинної правничоїдопомоги у зв’язку з її нібито розшуком, не мала змоги ні узгодити правову позицію з підзахисною, ні забезпечити конфіденційне спілкування через відсутність контактів, про які їй повідомили, може свідчити про істотне обмеження права на захист.
Однак якщо припустити, що орган обвинувачення насправді володів інформацією про місцезнаходження обвинуваченої або засобами зв’язку з нею й водночас не передав ці дані захиснику, це могло б становити серйозне втручання у право на захист і порушення принципу рівності сторін. У такому випадку мова йшла б не лише про формальну помилку, а про потенційно навмисне створення ситуації, у якій сторона захисту була позбавлена базових інструментів ефективного представлення інтересів клієнта. Таким чином, у разі підтвердження факту наявності в органів прокуратури відомостей про можливість зв’язку з обвинуваченою — і умисного приховування цих даних від захисника — може йтися про системне та серйозне порушення прав сторони захисту.
Окрім того, спостерігачі IAC ISHR звертають увагу на ситуацію, що склалась на початку судового засідання щодо визначення календаря майбутніх засідань. Суд, з огляду на власну завантаженість, намагався заздалегідь, на декілька місяців уперед, визначити дати та час засідань, аби забезпечити безперервність розгляду справи. Водночас, при призначенні конкретних дат у спостерігачів IAC ISHR виникли сумніви щодо того, що суд орієнтувався на побажання сторони захисту, незважаючи на те, що адвокати раніше за проханням судді офіційно надали до суду детальні календарі своєї зайнятості для узгодження графіку.
Суд зазначив, що призначає дати, аби уникнути звинувачень у затягуванні процесу, а у разі неможливості участі – пропонує подавати клопотання для вирішення таких випадків. Однак така позиція суду може свідчити про формальний підхід до організації судового провадження, що викликає певне занепокоєння. Враховуючи наведене, можна констатувати, що організація календаря розгляду справи містить ознаки формального ставлення, що потенційно може ускладнити ефективне здійснення права на захист та реалізацію принципу рівності сторін.
Також викликає занепокоєння окрема риторика судді, зокрема рекомендації змінити адвоката у зв’язку з його відпусткою або зайнятістю в іншому регіоні, а також коментарі, які можуть бути сприйняті як недооцінка професійної діяльності захисника. Подібні висловлювання можуть викликати у сторони захисту обґрунтовані побоювання щодо відсутності безсторонності суду, що потенційно здатне вплинути на хід і результати процесу. Відповідно до положень Кодексу суддівської етики (статті 8, 12), суддя зобов’язаний демонструвати повагу до всіх учасників процесу та утримуватися від висловлювань, які можуть бути розцінені як упереджені або принизливі.
Враховуючи зазначене справа рекомендується до подальшого моніторингу.
