20. 05. 2026
5 травня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 (справа – № 991/7103/25) щодо міського голови міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). У засіданні брали участь обвинувачені (частина з них у режимі відеоконференції), їхні захисники, прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю.
Основним предметом судового засідання був розгляд клопотань сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу стосовно М.І., надання тимчасового доступу до речей і документів, а також поданих стороною захисту скарг.
На початку судового засідання суд розглянув клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу щодо Ланьо М.І. На момент розгляду клопотання до обвинуваченого застосовувався запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 27 мільйонів гривень. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, сторона захисту зазначила, що у процесуальному статусі обвинуваченого теоретично можуть оцінюватися два ризики — ризик незаконного впливу на свідків та ризик переховування від суду. Водночас, за позицією захисту, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про реальну можливість або намір Ланьо М.І. впливати на свідків чи іншим чином перешкоджати судовому розгляду.
Захисник звернув увагу, що ще на стадії досудового розслідування слідчий суддя, оцінюючи процесуальну поведінку обвинуваченого, дійшов висновку про відсутність або істотне зменшення відповідних ризиків, що, за твердженням захисту, не заперечувалося прокурором. Крім того, сторона обвинувачення не ініціювала продовження процесуальних обов’язків, спрямованих на запобігання впливу на свідків, що, на думку захисника, додатково свідчить про відсутність реального ризику такого впливу. Окремо було зазначено, що показання свідка не суперечать позиції сторони захисту, а отже відсутній очевидний конфлікт інтересів, який міг би обґрунтовувати припущення про можливий вплив.
Щодо ризику переховування від суду сторона захисту наголосила, що фактична процесуальна поведінка обвинуваченого свідчить про протилежне. За твердженням захисника, Ланьо М.І. належним чином виконує покладені на нього процесуальні обов’язки, регулярно прибуває до суду, незважаючи на похилий вік та проживання в іншому регіоні України, що, на думку захисту, свідчить про відсутність намірів ухилятися від правосуддя та підтверджує його зацікавленість у продовженні судового розгляду.
Також сторона захисту послалася на принцип пропорційності, зазначивши, що раніше одному з обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні вже було зменшено розмір застави. У зв’язку з цим захист просив суд застосувати аналогічний підхід і щодо Ланьо М.І. Окремо було звернуто увагу на складне матеріальне становище заставодавців: частина з них за час дії застави набула інвалідності, один із заставодавців здійснює догляд за тяжкохворим батьком, а в іншої особи чоловік помер від онкологічного захворювання. На підтвердження цих обставин сторона захисту долучила відповідні документи.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що з моменту попереднього розгляду аналогічного питання минуло близько шести тижнів, однак істотних змін у кримінальному провадженні не відбулося. На думку сторони обвинувачення, захист не навів нових обставин, які могли б свідчити про необхідність зміни запобіжного заходу, у зв’язку з чим прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу щодо Ланьо М.І.
Щодо вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що застосування, продовження або зміна запобіжного заходу мають ґрунтуватися на наявності конкретних, індивідуалізованих і належним чином доведених ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. У цьому контексті заслуговує на увагу позиція сторони захисту щодо відсутності фактичних даних, які б підтверджували ризик незаконного впливу на свідків, а також відсутність ініціативи сторони обвинувачення щодо продовження відповідних процесуальних обов’язків. За умови підтвердження таких тверджень зазначені обставини можуть свідчити про зниження або втрату актуальності відповідного ризику, що потребує належної судової оцінки.
Крім того, аргументація сторони захисту щодо відсутності ризику переховування від суду ґрунтується на конкретній процесуальній поведінці обвинуваченого, зокрема його регулярній явці до суду. У світлі практики ЄСПЛ такі обставини мають істотне значення, оскільки оцінка ризиків повинна здійснюватися з урахуванням реальної поведінки особи, її індивідуальних обставин та наявності гарантій належної процесуальної участі.
Водночас під час оцінки наведених доводів слід враховувати, що сторона захисту М.І. Ланьо вже порушувала питання про зміну запобіжного заходу на цій стадії кримінального провадження. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою від 19 березня 2026 року суд уже частково врахував доводи сторони захисту, зменшивши розмір застави на 3 мільйони гривень та фактично надавши оцінку більшості аргументів щодо актуальності ризиків і пропорційності застосованого запобіжного заходу. За таких обставин, а також з огляду на відносно нетривалий проміжок часу між попереднім і поточним розглядом аналогічного клопотання, на даному етапі моніторингу не вбачається достатніх підстав для висновку про наявність очевидних ознак недотримання гарантій статті 5 ЄКПЛ у зазначеному аспекті.
Разом із тим це не виключає необхідності подальшої судової переоцінки актуальності ризиків у міру розвитку кримінального провадження. Принцип пропорційності вимагає, щоб будь-яке обмеження прав особи залишалося виправданим не лише на момент первинного застосування запобіжного заходу, а й упродовж усього періоду його дії. Саме тому процесуальна поведінка обвинуваченого, зміна фактичних обставин справи, тривалість застосування запобіжного заходу та ефективність менш обмежувальних заходів мають підлягати постійній та реальній оцінці суду. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що саме на державні органи покладається обов’язок доведення існування конкретних, актуальних та індивідуалізованих ризиків, які можуть виправдати обмеження права на свободу. Так, у справах Karaca v. Türkiye (п. 139) та Yuriy Dmitriyev v. Russia (п. 79) Суд підкреслив, що ризики не можуть ґрунтуватися на припущеннях або загальних формулюваннях і повинні бути належним чином індивідуалізовані та підтверджені фактичними даними.
Крім того, ЄСПЛ послідовно застерігає від обґрунтування ризику втечі виключно тяжкістю інкримінованого правопорушення. У рішеннях Kovrov and Others v. Russia (п. 97) та Bigović v. Montenegro (п. 209) Суд наголосив, що сам по собі цей фактор не є достатнім і має оцінюватися у сукупності з конкретною поведінкою особи, її особистими обставинами та наявними процесуальними гарантіями забезпечення явки до суду. Вищезазначена практика ЄСПЛ є релевантною в контексті того, що в межах цього кримінального провадження спочатку було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а надалі — альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. З огляду на це підходи ЄСПЛ щодо необхідності наявності «релевантних і достатніх підстав» для обмеження права особи на свободу, а також обов’язку національного суду здійснювати постійну переоцінку актуальності ризиків, є безпосередньо застосовними при оцінці доводів сторін у цій справі.
Водночас варто звернути увагу на встановлений щодо обвинуваченого Ланьо М.І. розмір застави, оскільки за своїм характером він є винятковим і перевищує межі, передбачені КПК України для інкримінованого кримінального правопорушення. Такий розмір застави об’єктивно зумовлює підвищені вимоги до його обґрунтування та має визначатися з урахуванням майнового стану обвинуваченого, інших релевантних обставин справи, а також принципу пропорційності з огляду на тривалість застосування цього запобіжного заходу. У практиці ЄСПЛ підкреслюється, що застава повинна бути індивідуалізованою, пропорційною та реально досяжною, а її мета полягає виключно в забезпеченні належної процесуальної поведінки, а не у створенні надмірного тягаря (Alperin v. Ukraine, п. 46). У цьому контексті важливо, щоб такий розмір застави не визначався формально, а був належним чином обґрунтований і не набував характеру прихованого покарання. Застава має виконувати своє процесуальне призначення — слугувати гарантією явки обвинуваченого до суду та забезпечення його належної процесуальної поведінки. У цьому контексті значення для оцінки актуальності ризику переховування та пропорційності подальшого застосування застави можуть мати також обставини процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема його регулярна участь у судових засіданнях, незважаючи на проживання в Закарпатській області та здійснення судового розгляду у місті Києві.
У подальшому суд розглянув клопотання захисника Балоги А.В. про надання тимчасового доступу до речей і документів.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, захисник зазначив, що сторона захисту просить витребувати у податкових органів інформацію щодо осіб, які отримували доходи у ТОВ «Універсал-М». За твердженням захисту, під час досудового розслідування відповідні обставини стороною обвинувачення не досліджувалися, що, на думку захисника, зумовлює необхідність отримання та дослідження зазначених відомостей уже на стадії судового розгляду. Крім того, захисник повідомив суд, що сторона захисту попередньо зверталася до податкових органів із адвокатським запитом, однак у наданні відповідної інформації було відмовлено у зв’язку з відсутністю судового рішення про тимчасовий доступ до документів.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, зазначаючи, що хоча відповідні відомості дійсно відсутні у матеріалах досудового розслідування, у розпорядженні сторони обвинувачення наявні інші матеріали, які, на її думку, дають можливість встановити обставини, на які посилається сторона захисту. У зв’язку з цим прокурор вважав витребування зазначених документів недоцільним.
Заслухавши позиції сторін, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про надання тимчасового доступу до речей і документів.
У цьому контексті експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що право сторони захисту на збирання, подання та дослідження доказів є складовим елементом права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 ЄКПЛ. Особливого значення набуває можливість отримання доступу до відомостей, які можуть мати значення для встановлення фактичних обставин справи, зокрема у випадках, коли такі дані не були досліджені стороною обвинувачення під час досудового розслідування.
За умови, що сторона захисту обґрунтовує потенційну значущість запитуваних матеріалів для встановлення обставин справи або їх можливий вплив на оцінку доказів і подальші висновки суду, відповідні доводи потребують належної та змістовної судової оцінки. У таких випадках особливого значення набуває не лише саме процесуальне рішення суду щодо задоволення або відмови у задоволенні відповідного клопотання, а й якість його мотивування. Саме належне обґрунтування судового рішення має ключове значення для забезпечення довіри до дотримання принципів змагальності та процесуальної рівності сторін, а також для недопущення виникнення обґрунтованих сумнівів щодо можливого процесуального дисбалансу між стороною обвинувачення та стороною захисту.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що принцип «рівності сторін» передбачає реальну можливість сторін ефективно представляти свою позицію, включно з доступом до матеріалів, які можуть мати значення для захисту. У справах Ivan Karpenko v. Ukraine (no. 2) (п. 27) та Ezeoke v. the United Kingdom (п. 51) Суд підкреслив, що кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом або опонентами.
У подальшому суд перейшов до розгляду поданих стороною захисту скарг, які стосувалися окремих процесуальних рішень та дій органу досудового розслідування і прокурора на стадії досудового розслідування.
Зокрема, суд розглянув скарги сторони захисту на ухвалу про продовження строків досудового розслідування після повідомлення про підозру. Обґрунтовуючи свою позицію, захист зазначив, що підставами для продовження строків досудового розслідування, відповідно до клопотання сторони обвинувачення, були необхідність отримання тимчасового доступу до речей і документів щодо В.Б. Залужного та С.В. Филя, завершення почеркознавчої експертизи стосовно А.В. Балоги та А.С. Саміляка, а також проведення експертизи мобільних телефонів. Водночас, за твердженням сторони захисту, на момент звернення до слідчого судді із відповідним клопотанням почеркознавча експертиза вже була завершена, а її висновок перебував у розпорядженні сторони обвинувачення. У зв’язку з цим захист висловив сумніви щодо повноти та достовірності відомостей, наданих слідчому судді для обґрунтування необхідності продовження строків досудового розслідування.
Крім того, суд розглянув скаргу на дії детектива, пов’язані із затриманням А.В. Балоги. Сторона захисту зазначила, що як підставу для затримання орган досудового розслідування вказував ризик втечі, однак адвокат, яка на той момент здійснювала захист обвинуваченого, за твердженням сторони захисту, не отримала належних пояснень щодо конкретних фактичних обставин, які б обґрунтовували наявність такого ризику. Окремо захист звернув увагу, що під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу ризик переховування, на думку сторони захисту, обґрунтовувався переважно тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, наявністю у обвинуваченого паспорта для виїзду за кордон та майнових активів.
Також сторона захисту звернула увагу на обставини підготовки до проведення обшуку, зазначивши, що клопотання прокурора і детектива, а також доручення щодо залучення спеціального підрозділу Служба безпеки України, на її думку, можуть свідчити про попереднє планування затримання особи. У зв’язку з цим захист поставив питання щодо можливого порушення права на свободу та особисту недоторканність у контексті дій органу досудового розслідування.
Надалі суд розглянув скаргу сторони захисту щодо дій прокурора, пов’язаних із притягненням А.В. Балоги до кримінальної відповідальності. Захист зазначив, що повідомлення про підозру ґрунтувалося, зокрема, на експертному висновку, відповідно до якого вартість земельної ділянки становила 84 600 000 гривень, тоді як повторна експертиза визначила суттєво нижчий діапазон вартості. На думку сторони захисту, такі розбіжності можуть свідчити про невідповідність окремих тверджень повідомлення про підозру фактичним матеріалам кримінального провадження. У зв’язку з цим захист просив визнати відповідні дії сторони обвинувачення незаконними та ініціювати реагування з боку керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і Офісу Генерального прокурора.
Окремо суд розглянув скарги сторони захисту щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно Балоги А.В. Сторона захисту зазначила, що відповідні клопотання, на її думку, не були належним чином обґрунтовані та не містили конкретних даних про причетність особи до кримінального правопорушення. Крім того, сторона захисту посилалася на неповне відкриття матеріалів досудового розслідування, зокрема тих, що стосуються зняття інформації з телекомунікаційних мереж, а також на можливе порушення конфіденційності спілкування між обвинуваченим і захисником. Додатково суд розглянув скаргу щодо невідкриття матеріалів досудового розслідування та дій правоохоронних органів під час проведення обшуку у помешканні А.С. Саміляка. За твердженням сторони захисту, обшук фактично розпочався до належного оголошення ухвали слідчого судді, а під час проведення слідчої дії у обвинуваченого було вилучено мобільний телефон без належної фіксації цих дій на відеозаписі. Крім того, як зазначив захист, початок відеозапису не містить моменту проникнення працівників правоохоронного органу до житла, що, на думку сторони захисту, може свідчити про недотримання процесуального порядку проведення обшуку.
Вирішення зазначених скарг суд відклав до наступного судового засідання. Водночас суд звернув увагу, що сторона захисту подає нові скарги фактично під час кожного судового засідання у цій справі. У зв’язку з цим суд визначив строк для подання всіх скарг та наголосив, що подальше подання нових скарг може розцінюватися як недобросовісне використання процесуальних прав. Також суд зазначив, що підготовча стадія провадження у цій справі триває вже близько року.
З приводу вищезазначеного експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що зафіксовані під час судового засідання обставини порушують комплекс питань, пов’язаних із дотриманням належної правової процедури, права на захист, принципів змагальності та рівності сторін, а також гарантій права на свободу й особисту недоторканність. Особливої оцінки потребують доводи сторони захисту щодо можливого надання слідчому судді неповних або недостовірних відомостей при вирішенні питання про продовження строків досудового розслідування. За умови підтвердження таких тверджень це може ставити під сумнів ефективність судового контролю та відповідність провадження принципу правової визначеності. У цьому контексті релевантною є практика ЄСПЛ, відповідно до якої національний суд має забезпечити не формальний, а реальний і ефективний контроль за дотриманням процесуальних гарантій сторони захисту. Зокрема, у справі Ayetullah Ay v. Turkey (п. 126-127), ЄСПЛ наголосив, що права, гарантовані Конвенцією, мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними. Цей підхід є особливо важливим у ситуаціях, коли сторона захисту ставить під сумнів належність повідомлення про підозру, законність затримання, повноту відкриття матеріалів досудового розслідування або допустимість доказів.
Окрему увагу слід приділити скаргам щодо затримання Балоги А.В., зокрема твердженням сторони захисту про відсутність конкретних фактичних підстав для висновку про ризик втечі. Необґрунтоване або формальне затримання може створювати ризики порушення статті 5 ЄКПЛ, особливо якщо ризик переховування обґрунтовується переважно тяжкістю інкримінованого злочину, наявністю закордонного паспорта чи матеріальних активів без належної індивідуалізації. У цьому аспекті релевантними є підходи ЄСПЛ у справах Tiron v. Romania, п. 39 та Vrencev v. Serbia, п. 76, з яких випливає, що ризики, які обґрунтовують обмеження свободи, мають бути конкретними, актуальними та індивідуалізованими. Доводи сторони захисту про можливе попереднє планування затримання під виглядом проведення обшуку також потребують ретельної перевірки. Якщо такі обставини підтвердяться, може виникати питання про свавільність втручання у право на свободу та особисту недоторканність. У цьому контексті національні суди повинні оцінити не лише формальну наявність процесуальних документів, а й фактичну мету відповідних дій правоохоронних органів, їх послідовність, пропорційність та відповідність гарантіям статті 5 ЄКПЛ.
Не менш важливими є твердження щодо невідповідності повідомлення про підозру фактичним матеріалам провадження, зокрема у зв’язку з різними експертними висновками щодо вартості земельної ділянки. Обґрунтованість підозри є базовою передумовою для подальших процесуальних обмежень, а тому її фактична і правова основа має бути предметом належної судової перевірки. У цьому аспекті доцільним є посилання на Kobets v. Ukraine, п. 43, де ЄСПЛ зазначив, що доказування має випливати із сукупності ознак або неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна вважати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Потенційно важливою проблемою також є скарга щодо проведення НСРД, зокрема у частині належного обґрунтування відповідних клопотань, повноти відкриття матеріалів та можливого втручання у конфіденційність спілкування із захисником. У цьому аспекті релевантними є рішення Rook v. Germany, пп. 56–58, Jasper v. the United Kingdom, п. 53, Regner v. the Czech Republic, п. 146, а також F.S.M. v. Spain, пп. 55–56. У зазначених рішеннях ЄСПЛ виходить із того, що принципи змагальності та рівності сторін передбачають реальну можливість сторони захисту ознайомитися з матеріалами, які мають значення для справи, коментувати їх і ефективно ставити під сумнів позицію обвинувачення. Якщо сторона захисту не мала повного доступу до матеріалів, які стосуються зняття інформації з телекомунікаційних мереж, або якщо існують сумніви щодо порушення конфіденційності спілкування із захисником, це може створювати ризик порушення принципів змагальності, рівності сторін та права на ефективний захист. У таких умовах суд має перевірити не лише зміст відповідних доказів, а й спосіб їх отримання, межі судового контролю за НСРД та можливість сторони захисту ефективно оскаржити такі матеріали. Скарга сторони захисту щодо порядку проведення обшуку в помешканні А.С. Саміляка також має істотне значення у контексті оцінки дотримання процесуальних гарантій під час отримання доказів. Доводи захисту про можливий початок слідчої дії до належного оголошення ухвали слідчого судді, відсутність повної відеофіксації окремих процесуальних дій, зокрема моменту проникнення до житла, а також вилучення мобільного телефону без належного відображення цих обставин у відеозаписі, стосуються не лише формального порядку проведення обшуку, а й питання забезпечення ефективного судового контролю за законністю втручання держави у право на недоторканність житла та приватного життя. За умови підтвердження відповідних доводів такі обставини потенційно можуть мати значення для подальшої оцінки допустимості отриманих у результаті обшуку доказів, а також для загальної оцінки дотримання гарантій належної правової процедури.
Позиція суду щодо встановлення строку для подання скарг може розцінюватись як необхідний крок для забезпечення розумних строків провадження, однак такий процесуальний порядок не повинен перетворюватися на обмеження права сторони захисту заявляти обґрунтовані скарги щодо істотних порушень. Водночас сукупність зафіксованих спостерігачами IAC ISHR під час судового засідання обставин, зокрема доводи сторони захисту щодо можливого надання слідчому судді неповних відомостей при продовженні строків досудового розслідування, обґрунтованості затримання, порядку проведення НСРД та обшуку, а також повноти відкриття матеріалів досудового розслідування, у разі їх підтвердження можуть свідчити про наявність окремих ризиків недотримання гарантій, передбачених статтями 5, 6 та 8 ЄКПЛ. У цьому контексті особливого значення набуває подальша оцінка судом доводів сторони захисту, ефективність судового контролю за діями органу досудового розслідування та належність мотивування відповідних процесуальних рішень
З огляду на вищезазначене справа рекомендується до подальшого моніторингу.
