05. 11. 2025
31 жовтня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відносно мера міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). На засіданні були присутні захисники, обвинувачені (двоє з них у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю.
Основним предметом судового розгляду був розгляд клопотань сторони захисту.
На початку судового засідання суд продовжив розгляд заяв сторони захисту про відвід прокурора. Захисники, які представляють інтереси Саміляка А.С., обґрунтовували необхідність задоволення свого відводу, наголошуючи, що сукупність дій і висловлювань прокурора дає підстави сумніватися в його здатності неупереджено брати участь у цьому кримінальному провадженні.
Захисники звернули увагу суду, що під час попередніх засідань прокурор подавав суду недостовірну інформацію щодо обставин екстрадиції Чередніченко Н.Г. Так, на пряме запитання суду він запевняв, що обвинувачена не перебуває під вартою в Німеччині та нібито була звільнена. Водночас прокурор неодноразово ініціював проведення спеціального судового провадження (in absentia), стверджуючи, що обвинувачена переховується від органів досудового розслідування та суду.
Натомість захисники надали суду підтвердження з Німеччини, відповідно до яких Чередніченко Н.Г. фактично перебувала під вартою. Незважаючи на це, прокурор наполягав на недостовірності цих відомостей і подавав документи, що містили суперечливу інформацію. Згодом було встановлено, що обвинувачена утримувалася під вартою в Німеччині протягом дев’яти місяців — саме за клопотанням сторони обвинувачення. На переконання захисників, такі дії свідчать про порушення належної правової процедури, оскільки прокурору достеменно було відомо про місцезнаходження обвинуваченої, що виключало підстави для проведення спеціального судового провадження.
Окремо захисники звернули увагу на обставини судового засідання від 16 вересня 2025 року, під час якого прокурор, за їх твердженням, наполягав на дослідженні документів, покликаних створити негативне враження про обвинуваченого Саміляка А.С. Суд визнав ці матеріали такими, що не підлягають дослідженню на цій стадії, однак прокурор продовжував наполягати на їх розгляді. На думку захисників, така поведінка демонструє систематичне подання недостовірних або маніпулятивних відомостей, спрямованих на формування упередженого ставлення суду до обвинувачених, що, на їх переконання, є підставою для відводу прокурора від участі в справі.
Крім того, захисниця, яка представляє інтереси Филя С.В., Залужного В.Б. та Чередніченко Н.Г., подала окремий відвід прокурору. Вона зазначила, що під час досудового розслідування проводилися негласні слідчі (розшукові) дії, у ході яких, за її словами, було втручання в конфіденційне спілкування між обвинуваченими Филем С.В., Залужним В.Б. та їхнім захисником. Отримані внаслідок цього матеріали були використані стороною обвинувачення для обґрунтування клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На переконання захисту, такі дії порушують принцип адвокатської таємниці та надають стороні обвинувачення процесуальну перевагу, що є несумісним із принципом змагальності сторін. Вказані обставини стали предметом окремих проваджень у Європейському суді з прав людини, розслідування Державного бюро розслідувань, а також були зафіксовані Комітетом захисту прав адвокатів Національної асоціації адвокатів України.
Інші захисники та обвинувачені приєдналися до поданих заяв про відвід прокурора, підтримавши наведені доводи сторони захисту. Водночас обвинувачений Ланьо М.І. висловив незгоду з аргументами, покладеними в основу відводів. Його позицію поділив один із захисників, тоді як інший адвокат, який також представляє інтереси Ланьо М.І., заявив про підтримку відводів, наголосивши на неможливості ігнорування викладених у них обставин, що свідчать про можливі процесуальні порушення.
Прокурор, у свою чергу, зазначив, що його процесуальні дії були законними та не порушували прав обвинувачених. Він підкреслив, що всі ухвали, якими затверджувалося використання матеріалів НСРД, проходили судовий контроль, включаючи апеляційне оскарження. Щодо помилкової інформації про Чередніченко Н.Г., він визнав, що помилився, проте наполягав, що ця помилка не свідчить про упередженість чи зловживання.
Заслухавши доводи сторін, суд ухвалив відмовити у задоволенні всіх заявлених відводів.
З огляду на стандарти статті 6 ЄКПЛ експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що подані відводи доцільно оцінювати крізь призму гарантій справедливого судового розгляду — зокрема права на неупереджений суд і рівність процесуальних можливостей сторін. Водночас варто пам’ятати, що прокурор за законом зобов’язаний діяти об’єктивно та неупереджено, у тому числі з огляду на здійснення ним прокурорського нагляду й процесуального керівництва. Саме ці вимоги підсилюють вагу сумнівів у його безсторонності: зафіксовані у судових засіданнях спостерігачами IAC ISHR твердження прокурора про суперечливість місцезнаходження Чередніченко Н.Г., у поєднанні з доводами захисту про подання недостовірних відомостей, дії, що могли поставити сторону захисту у менш вигідне становище, а також втручання в конфіденційне спілкування обвинувачених із захисниками, не видаються абсолютно безпідставними. Навіть попри те, що суд відхилив усі заявлені відводи, наведений масив аргументів об’єктивно зумовлює необхідність ретельної оцінки як поведінки прокурора на відповідність критеріям об’єктивності, так і реакції суду на вказані порушення.
При цьому саме по собі рішення суду про відмову в задоволенні відводів не свідчить ані про порушення Конвенції, ані про недотримання національного законодавства. Разом із тим практика Європейського суду з прав людини підкреслює, що неупередженість судового процесу має оцінюватися не лише формально, а й у світлі сприйняття сторін і об’єктивного спостерігача; вирішальним є рівень довіри, який суд повинен викликати у учасників провадження (Kroi and Nocka v. Albania, п. 50).
Щодо доводів про втручання в приватне спілкування між обвинуваченим і захисником, то слід зазначити, що перехоплення комунікацій в ході таємних операцій з прослуховування телефонних розмов зачіпає права за статтею 8 ЄКПЛ всіх учасників цих комунікацій, незалежно від того, чия лінія перебувала під наглядом. ЄСПЛ також повторює, що оскільки будь-яке спілкування між адвокатами та їхніми клієнтами має право на посилений захист відповідно до Конвенції, для цілей статті 8 не має вирішального значення, чи уклав адвокат на момент конкретної розмови офіційний договір про юридичне представництво з клієнтом (Denysyuk and Others v. Ukraine, п. 145-146). Крім того згідно зі статтею 8 Конвенції листування між адвокатом та його клієнтом і, загалом, усі форми спілкування між ними, незалежно від їх мети, мають привілейований статус щодо їх конфіденційності. Крім того, ЄСПЛ надає особливого значення ризику порушення адвокатської професійної таємниці, оскільки це є основою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом і може вплинути на належне відправлення правосуддя (Kulák v. Slovakia, п. 75). Враховуючи вищезазначене, то ми не можемо однозначно стверджувати, що доволи сторони захисту і з цього приводу можна визнати однозначно неправильними, адже порушення конфіденційності між адвокатом і обвинуваченим є серйозним питанням, що потребує ретельної судової оцінки.
Щодо заяв захисту про навмисне надання прокурором недостовірної інформації стосовно місцезнаходження обвинуваченої Чередніченко Н.Г., слід зауважити, що за наявності підтвердження таких дій виникають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності сторони обвинувачення та дотримання нею засад належної правової процедури. Подача неправдивої інформації щодо місцезнаходження обвинуваченої або замовчування факту її перебування під вартою за ініціативою самої сторони обвинувачення, як стверджує захист, може становити загрозу для балансу процесуальних прав сторін і поставити сторону захисту у вразливе становище. Такі дії здатні порушити принцип рівності сторін і фактично позбавити захисників можливості належно реалізовувати процесуальні гарантії своїх підзахисних. У контексті практики Європейського суду з прав людини подібні обставини можуть свідчити про порушення стандартів, закріплених у статті 6 Конвенції.
У зв’язку з цим експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу на правову позицію, висловлену у Висновку №13(2018) Консультативної ради європейських прокурорів (КРЄП), відповідно до якої прокурор, який керує та здійснює контроль за первинним етапом кримінального провадження, має розглядатися як “передовий вартовий прав людини”, і ця роль повинна простежуватися протягом усього провадження (п. 7).
У подальшому адвокати заявили клопотання про повернення обвинувального акта прокурору. Захисники звернули увагу, що відповідно до вимог КПК обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин та чітке формулювання обвинувачення. У той же час, за словами захисників, у поданому обвинувальному акті відсутні відомості про час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також мотив чи мету його вчинення. Через відсутність належного формулювання обвинувачення, сторона захисту фактично позбавлена можливості повноцінно оскаржити дії прокурора. Крім того, захисники звернули увагу, що разом з обвинувальним актом сторона обвинувачення подала неповний реєстр процесуальних дій і матеріалів досудового розслідування. Як випливає з наявних матеріалів, реєстр містить щонайменше одну відсутню процесуальну постанову, і невідомо, скільки ще документів необґрунтовано виключено. Захисники також наголосили, що вони не мали можливості ознайомитись із повним обсягом матеріалів справи, незважаючи на неодноразові клопотання до органів досудового розслідування, які залишились без задоволення.
Адвокат Балоги А.В., підтримуючи вищенаведене клопотання, заявив окреме клопотання про повернення обвинувального акта. Обґрунтовуючи його, він звернув увагу на порушення процедури його вручення: сторона обвинувачення надала всім представникам захисту оригінали документа, тоді як оригінал має бути лише один, а решта — копіями. Крім того, захисник зауважив, що після завершення досудового розслідування органи обвинувачення провели ряд слідчих дій поза межами передбачених строків, і направили обвинувальний акт до суду вже після закінчення строку досудового розслідування. Сукупність цих обставин, поряд із уже наведеними, на думку захисту, свідчить про неналежне складання обвинувального акта. У зв’язку з цим захисник також наполягав на його поверненні прокурору.
У зв’язку із закінченням відведеного процесуального часу та на прохання представників сторони захисту, суд ухвалив відкласти судове засідання.
Враховуючи описані обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують: обвинувальний акт є центральним процесуальним документом у кримінальному провадженні, що забезпечує не лише формальне висунення обвинувачення, але й правову визначеність та прозорість судового процесу.
На відміну від повідомлення про підозру, яке в силу своєї природи може допускати певну гнучкість у формі та змісті, обвинувальний акт підпорядковується чітким законодавчим вимогам. Це визначено у частині 4 статті 110 КПК України, згідно з якою обвинувальний акт підсумовує досудове розслідування та містить конкретне формулювання обвинувачення, оформлене відповідно до норм статті 291 КПК.
З огляду на це, чіткість і повнота обвинувального акта мають принципове значення: він повинен містити логічний послідовний виклад фактичних обставин, правову кваліфікацію та зрозуміле формулювання обвинувачення. Наявність істотних неточностей або суперечностей у його змісті здатна поставити під сумнів дотримання прав обвинуваченого, гарантованих статтею 6 Європейської конвенції з прав людини — насамперед права бути належним чином поінформованим про характер і підстави висунутого обвинувачення, що є неодмінною умовою для реалізації права на захист.
ЄСПЛ підкреслює, що відповідно до підпункту “а” пункту 3 статті 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право “бути невідкладно і детально повідомленим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави пред’явленого йому обвинувачення”. Це положення передбачає обов’язок держави забезпечити обвинуваченому повну та чітку інформацію щодо суті обвинувачення, з тим щоб останній мав реальну можливість ефективно підготувати захист. ЄСПЛ підкреслює, що повідомлення має охоплювати як правову, так і фактичну кваліфікацію обвинувачення (Vizgirda v. Slovenia, п. 75). Крім того, важливо підкреслити, що підпункти (a) і (b) п. 3 ст. 6 пов’язані між собою, і що право бути поінформованим про характер і причину обвинувачення має розглядатися у світлі права обвинуваченого готувати свій захист (Gelenidze v. Georgia, п. 29). Якщо доводи сторони захисту є достовірними, то вищеописана ситуація викликає об’єктивні сумніви щодо належного дотримання гарантій, передбачених ЄКПЛ.
Крім того, щодо здійсненням органами досудового розслідування слідчих дій поза межами процесуально допустимих строків, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що питання дотримання строків у кримінальному провадженні є невід’ємним елементом гарантій справедливого судового розгляду, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, розумність тривалості провадження оцінюється з урахуванням таких критеріїв:
· складності справи;
· поведінки заявника;
· поведінки державних органів;
· важливості спору для заявника (Jann-Zwicker and Jann v. Switzerland, п. 95).
У випадках, коли, за твердженням сторони захисту, слідчі (розшукові) дії здійснювалися з порушенням установлених законом процесуальних строків, це може свідчити про недотримання вимог належного кримінального провадження — особливо у разі використання таких матеріалів як доказів у суді. ЄСПЛ також послідовно підкреслює, що у справах, де особа ризикує зазнати найсуворішого покарання, держава має обов’язок забезпечити максимальний рівень дотримання стандартів справедливості (Orhan Şahin v. Turkey, п. 50). Тобто чим вищий ризик для особи — тим суворіші вимоги до дотримання процесуальних гарантій.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR також вважають за необхідне звернути увагу на заяви захисників щодо неможливості повноцінного ознайомлення з усіма матеріалами кримінального провадження, незважаючи на неодноразове подання відповідних клопотань. У разі підтвердження таких обставин постають обґрунтовані сумніви щодо дотримання процесуальних гарантій, передбачених Європейською конвенцією з прав людини, зокрема права на ефективний захист (п. 3 ст. 6 Конвенції). Подібні порушення можуть не лише знижувати рівень змагальності між сторонами, а й формувати в учасників провадження об’єктивне враження про процесуальну нерівність. У світлі практики Європейського суду з прав людини обмеження доступу захисту до матеріалів, які можуть мати вирішальне значення для розуміння змісту обвинувачення або побудови лінії захисту, здатне поставити під сумнів загальну справедливість судового розгляду.
Європейський суд з прав людини послідовно підкреслює, що принцип змагальності передбачає право кожної сторони судового провадження ознайомлюватися з усіма доказами та зауваженнями, поданими з метою вплинути на ухвалення судового рішення, а також надавати свої коментарі щодо їх змісту, достовірності та доказової сили. Це право охоплює своєчасний і повноцінний доступ до матеріалів справи у такій формі, що дозволяє ефективно реалізовувати право на захист та забезпечує процесуальний баланс між сторонами (Cangi and Others v. Turkey, §§ 46–47).
ЄСПЛ також наголошує, що право на ефективний захист включає надання обвинуваченому достатнього часу і належних можливостей для ознайомлення з матеріалами справи, незалежно від формального статусу його захисника. У справі Snijders v. Netherlands (§ 47) Суд окремо зазначив, що сторона захисту не може перебувати у менш сприятливому становищі порівняно зі стороною обвинувачення.
Таким чином, у випадках, коли захист не має повного та своєчасного доступу до матеріалів, які можуть мати вирішальне значення для розуміння суті обвинувачення або побудови стратегії захисту, виникає ризик порушення гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 Конвенції. Такі ситуації ставлять під сумнів не лише змагальність, але й загальну рівність сторін у процесі.
Враховуючи вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
