06. 09. 2025
26 серпня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 відносно мера міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). На засіданні були присутні захисники, обвинувачені (у режимі відеозв’язку), прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю. Обвинувачена Чередниченко Н.Г. чи її представники були відсутні.
На початку судового засідання стало відомо, що в судовому засіданні відсутні чотири адвоката. Крім того, від захисників Ланьо М.І. поступило клопотання про відкладення даного судового засідання. Сторона захисту просила суд задовольнити вищезазначене клопотання, звернувши увагу суду, що в рамках даного судового засідання обвинувачений Ланьо М.І. не представлений жодним захисником. Крім того, вони звернули увагу, що причини відсутності захисників є поважними, так як вони перебувають в відпустці.
Прокурор погоджувався з необхідністю задоволення вищезазначеного клопотання, наголосивши, що не можна допустити такого, щоб обвинувачений Ланьо М.І. не був представлений жодним із захисників.
Суд, заслухавши доводи сторін, ухвалив задовольнити клопотання захисників, і відкласти судове засідання.
З точки зору стандартів, закріплених у статті 6 Конвенції, право на доступ до адвоката передбачає не лише формальне призначення захисника, а й його реальну та безперешкодну участь у провадженні. Суд зобов’язаний створити такі умови, за яких обвинувачений матиме можливість скористатися всіма процесуальними гарантіями, що забезпечують баланс між сторонами та належний захист від можливих порушень.
Право кожного, обвинуваченого у кримінальному правопорушенні, на ефективну допомогу адвоката є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 § 3 (c) Конвенції. Це право включає не лише формальне призначення захисника, а й забезпечення його реальної участі у провадженні. Як наголосив ЄСПЛ у справі Ayetullah Ay v. Turkey (п. 131), відсутність або обмеження доступу до адвоката здатні серйозно підірвати довіру до всього провадження.
У справі Opalenko v. Ukraine (пп. 26, 31) Суд підкреслив, що будь-яке обмеження доступу до юридичної допомоги може бути допустимим лише за виняткових обставин, має бути тимчасовим та ґрунтуватися на індивідуальній оцінці обставин справи. При цьому національні органи влади зобов’язані враховувати побажання обвинуваченого щодо вибору захисника, а будь-яке обмеження цього права вимагає переконливого та достатнього обґрунтування. За відсутності такого обґрунтування, як підкреслено у рішенні Elif Nazan Şeker v. Turkey (п. 43), подібне обмеження може становити порушення статті 6 § 1 у поєднанні з § 3 (c), якщо воно негативно впливає на захист особи.
ЄСПЛ також звертає увагу на важливість зовнішнього сприйняття справедливості процесу. У справі Gaggl v. Austria (п. 48) Суд наголосив, що публічна демонстрація дотримання процесуальних гарантій зміцнює довіру до правосуддя з боку учасників процесу та суспільства загалом.
З огляду на вищевикладене, експерти IAC ISHR вважають, що рішення суду про відкладення розгляду у зв’язку з відсутністю всіх захисників обвинуваченого Ланьо М.І. відповідало як букві, так і духу статті 6 Конвенції. Проведення слухання за відсутності будь-кого із захисників могло б суттєво обмежити процесуальні права обвинуваченого і створити передумови для порушення гарантій на ефективний захист. Ухвалене рішення сприяло збереженню процесуального балансу, дотриманню принципу рівності сторін і підтриманню довіри до судового розгляду.
Позитивним також є те, що прокурор — як представник публічного інтересу, зобов’язаний діяти в межах не лише національного законодавства, а й стандартів справедливого судочинства — прямо підтримав необхідність перенесення засідання, наголосивши на неприпустимості ситуації, в якій обвинувачений залишився б без захисту. Експерти моніторингової місії IAC ISHR відзначають, що у провадженнях, де прокурор демонструє зважене дотримання як внутрішніх, так і міжнародних процесуальних гарантій, кількість зафіксованих порушень є істотно нижчою.
У цьому контексті важливо підкреслити, що подібні процесуальні рішення не лише відповідають міжнародним стандартам, але й відіграють важливу роль у зміцненні суспільної довіри до судової системи. Вони демонструють готовність суду надавати пріоритет не формальному дотриманню процесу, а реальному забезпеченню права на справедливий суд. Такий підхід свідчить про усвідомлення того, що будь-яке обмеження права на захист — навіть тимчасове — може мати незворотні наслідки для результату кримінального провадження та легітимності вироку.
Крім того, у межах даного судового засідання суд з’ясовував причини неявки однієї з обвинувачених — Чередніченко Н.Г.
Прокурор з цього приводу зазначив, що детективами було направлено запит до відповідних органів, і 20 серпня цього року надійшла відповідь про те, що наразі відсутнє офіційне рішення щодо екстрадиції обвинуваченої з Німеччини.
Сторона захисту, у свою чергу, надала офіційні документи, які підтверджують перебування Чередніченко Н.Г. у Мюнхенському СІЗО. Крім того, захист наголосив, що обвинувачена була затримана за клопотанням української сторони, а прокурор на попередніх судових засіданнях вводив суд в оману, стверджуючи, що йому невідоме її місцеперебування, попри те, що він є процесуальним керівником у цій справі. Фактично ж, обвинувачена не мала можливості отримувати повістки, які надсилав суд на визначену адресу в Німеччині. Більше того, вони додали, що враховуючи закінчення досудового розслідування, детективи уже не мали повноважень щодо направлення запитів до відповідних органів.
Суд зазначив, що у будь-якому разі судове засідання підлягає відкладенню.
З приводу вищезазначеного, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне повторно наголосити, що формальне надсилання повісток за відомою адресою не може вважатися належним способом повідомлення у випадках, коли стороні обвинувачення достеменно відомо, що особа перебуває у місці позбавлення волі за кордоном. Така практика фактично позбавляє обвинувачену реальної можливості бути поінформованою про судові засідання та брати участь у процесі. Це створює очевидний дисбаланс між сторонами та може кваліфікуватися як порушення принципу рівності сторін. Більше того, подібний підхід свідчить про формальне ставлення до процесуальних гарантій та ставить під сумнів добросовісність дій сторони обвинувачення. У демократичному суспільстві суд має забезпечувати не лише видимість дотримання прав, а й їхню реальну ефективність.
ЄСПЛ у справі Sejdovic v. Italy (п. 99), чітко зазначив, що інформування когось про порушене проти нього кримінальне переслідування є правовою дією настільки важливою, що вона має бути здійснена відповідно до процесуальних та матеріальних вимог, здатних гарантувати ефективне здійснення прав обвинуваченого. Виключення з даного правила можливі лише у разі коли існують певні встановлені факти, які можуть однозначно свідчити про те, що обвинувачений знає про існування кримінального провадження проти нього, а також про характер і підстави звинувачення та не має наміру брати участь у судовому розгляді або бажає уникнути кримінального переслідування. Це може статися, наприклад, коли обвинувачений публічно або письмово заявляє, що він не має наміру відповідати на виклики, про які він дізнався з джерел, відмінних від органів влади, або йому вдається уникнути спроби арешту, або коли до відома органів влади доводяться матеріали, які однозначно свідчать про те, що він знає про провадження, що ведеться проти нього, та про висунуті йому звинувачення (Stoyanov v. Bulgaria, пп. 31-33).
Враховуючи все вищезазначене, справа рекомендується до подальшого моніторингу.
