03. 02. 2026
16 січня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52023000000000459 щодо мера міста Мукачево Балоги Андрія Вікторовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України (підкуп особи, яка надає публічні послуги), а також Ланьо Михайла Івановича, Саміляка Артура Сергійовича, Филя Сергія Вікторовича, Залужного Віталія Борисовича та Чередниченко Наталії Геннадіївни — за ч.3 ст. 358, ч.2 ст. 364, ч.1,4 ст. 368-4, ч.1 ст. 384 КК України (щодо продажу земельної ділянки, що була у комунальній власності, за заниженою вартістю). У засіданні брали участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхні захисники (частково дистанційно), прокурор та головуюча суддя Широка К.Ю.
Основним предметом судового засідання було продовження розгляду клопотань сторони захисту щодо закриття кримінального провадження.
Основним предметом розгляду було продовження розгляду клопотань сторони захисту про закриття кримінального провадження. На початку засідання суд повідомив про надходження додаткового клопотання про закриття провадження в інтересах обвинуваченого Саміляка А.С.
Обґрунтовуючи клопотання, захисник зазначив, що допущені, на його думку, порушення процесуальних строків у частині обвинуваченої Чередніченко Н.Г. мають системний характер і впливають на дотримання процесуальних гарантій щодо всіх обвинувачених, зокрема Саміляка А.С. Захист звернув увагу, що 3 грудня 2024 року Чередніченко Н.Г. була затримана на території Федеративної Республіки Німеччина в межах екстрадиційної процедури за ініціативою сторони обвинувачення. Відповідно до ч. 5 ст. 297-4 КПК України, з цього моменту подальше досудове розслідування мало здійснюватися за загальними правилами. Водночас, за твердженням захисту, спеціальне досудове розслідування фактично продовжувалося, а вимоги статей 290 та 293 КПК України щодо повідомлення обвинуваченої та відкриття матеріалів виконані не були.
Захисник наголосив, що повідомлення про завершення досудового розслідування було вручено лише захиснику «за призначенням», який, за твердженням сторони захисту, не мав актуального контакту з обвинуваченою, тоді як стороні обвинувачення було відоме її фактичне місцезнаходження. За таких обставин, на думку захисту, не було вжито належних заходів для реального повідомлення Чередніченко Н.Г., що призвело до порушення її права на захист та спливу процесуальних строків досудового розслідування.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотань, зазначивши, що Чередніченко Н.Г. була належним чином повідомлена про завершення досудового розслідування через захисника за призначенням та шляхом направлення повідомлення за останньою відомою адресою. Він також вказав, що обвинувальний акт було направлено до суду в межах встановлених строків, а після їх спливу здійснювалися лише процесуальні дії з оформлення вже зібраних матеріалів. На переконання прокурора, всі дії сторони обвинувачення відповідали вимогам КПК України.
Адвокати, реагуючи на заперечення прокурора, просили надати можливість подати додаткові репліки та долучити документи, які, на їхню думку, спростовують твердження сторони обвинувачення, зокрема публікації з офіційних друкованих видань та матеріали щодо відсутності підтверджень призначення захисника для Чередніченко Н.Г. у відповідний період.
Під час виступу сторони захисту суддя припинила виступ сторони захисту та видалилась до нарадчої кімнати, не надавши можливості долучити додаткові матеріали, на поданні яких наполягали адвокати. Також захисник Саміляка А.С. звернув увагу, що обвинувачений, який брав участь у засіданні дистанційно, був відсутній у відеозв’язку протягом щонайменше двох хвилин, однак суд не надав окремої оцінки цим зауваженням.
Після повернення з нарадчої кімнати суд постановив ухвалу про відмову в задоволенні всіх заявлених клопотань сторони захисту про закриття кримінального провадження.
З позиції експертів моніторингової місії IAC ISHR зафіксовані під час судового засідання обставини порушують низку чутливих аспектів права на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 Конвенції, зокрема в частині процесуальних строків, ефективної реалізації права на захист та практичного забезпечення принципу змагальності.
По-перше, затримання Чередніченко Н.Г. компетентними органами Федеративної Республіки Німеччина об’єктивно усунуло підстави для подальшого застосування спеціального досудового розслідування. За таких умов продовження «спеціального режиму» після фактичного встановлення місця перебування обвинуваченої та її тримання під вартою не узгоджується з логікою кримінального процесу та створює правову невизначеність щодо належного порядку здійснення досудового розслідування. У цьому контексті доводи сторони захисту про необхідність переходу до загальної процедури не можуть розцінюватися як очевидно необґрунтовані.
По-друге, повідомлення про завершення досудового розслідування через захисника «за призначенням» за відсутності доказів реального інформування самої обвинуваченої, при тому що органу обвинувачення було відомо її фактичне місце перебування, з точки зору ЄСПЛ, не повною мірою відповідає стандарту ефективного повідомлення. Такий підхід ставить під сумнів реальність реалізації права на ознайомлення з матеріалами провадження та права на підготовку захисту у його змістовному вимірі (Sejdovic v. Italy, пп. 81–88; Vizgirda v. Slovenia, п. 75; Gelenidze v. Georgia, п. 29).
По-третє, спосіб процесуального реагування суду на репліки сторони захисту — припинення виступу, відмова від розгляду матеріалів, поданих у відповідь на доводи прокурора, та негайний вихід до нарадчої кімнати — об’єктивно створює ризик обмеження можливості захисту ефективно відреагувати на позицію обвинувачення. У сукупності це може порушувати принцип рівності сторін і змагальності, які вимагають надання кожній стороні реальної, а не формальної можливості представити свою позицію за умов справедливого процесуального балансу (Seksimp Group Srl v. the Republic of Moldova, п. 36; Artico v. Italy, п. 33).
Окремо експерти звертають увагу, що відсутність обвинуваченого Саміляка А.С. у режимі відеоконференції протягом частини судового засідання залишилася без будь-якої видимої процесуальної реакції суду. Навіть короткочасна фактична відсутність обвинуваченого без з’ясування причин та без фіксації позиції суду може мати значення з точки зору забезпечення права на участь у процесі.
У світлі практики ЄСПЛ процесуальні строки мають не лише організаційне, а й чітке правозахисне значення, оскільки покликані запобігати надмірно тривалому та непропорційному кримінальному переслідуванню (Panchenko v. Russia, пп. 124, 129). Будь-які процесуальні дії, що впливають на перебіг строків або на можливість реалізації права на захист, мають здійснюватися у спосіб, який забезпечує реальне, ефективне та належним чином підтверджене інформування особи, а не зводитися до формального виконання вимог закону.
У сукупності зафіксовані обставини не дозволяють однозначно констатувати, що стандарти ефективного доступу до суду, рівності сторін та реальної змагальності були повністю дотримані під час цього судового засідання. Саме тому зазначені процесуальні моменти потребують подальшої уважної оцінки з точки зору стандартів справедливого судового розгляду та обґрунтовують доцільність подальшого моніторингу цього кримінального провадження.
