13. 08. 2026
17 липня 2026 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у справі 991/9838/25 (у рамках кримінального провадження №52025000000000184), відносно Антала О.П. – депутата Закарпатської обласної ради та Шквари І.І., яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 369-2 КК України (Незаконне переправлення осіб через державний кордон України). У судовому засіданні брали участь обвинувачені (у режимі відеоконференції), їхні захисники (один з яких – у режимі відеоконференції), прокурор та головуючий суддя Шкодін Я.В. Моніторинговий звіт підготовлено за участю студентів юридичних факультетів у межах освітньо-аналітичного проекту, що реалізується за підтримки BMZ.
Основним предметом судового засідання було продовження допиту обвинуваченого та дослідження доказів у межах кримінального провадження.
На початку судового засідання суд продовжив допит обвинуваченого Антала О. П. Під час допиту прокурор ставив запитання з посиланням на матеріали протоколів, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Зокрема, запитання стосувалися обставин обговорення можливого незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а також того, хто саме був ініціатором відповідних розмов. Обвинувачений зазначив, що не ініціював обговорення незаконного переправлення осіб через державний кордон України, а зафіксовані розмови, за його словами, стосувалися виключно законної підприємницької діяльності.
Під час допиту сторона обвинувачення неодноразово зверталася до змісту протоколів НСРД, дослівно відтворюючи окремі фрагменти зафіксованих розмов та ставлячи обвинуваченому запитання щодо їх змісту й контексту. Сторона захисту, зі свого боку, висловлювала заперечення щодо окремих запитань прокурора. Суд зазначив, що сторона обвинувачення формулює запитання відповідно до власного розуміння змісту досліджуваних матеріалів, тоді як сторона захисту матиме можливість представити власне бачення та інтерпретацію відповідних обставин на подальшій стадії судового розгляду.
Надалі запитання обвинуваченому ставила сторона захисту.
Після завершення допиту обвинуваченого суд перейшов до розгляду клопотання сторони захисту про скасування додаткових процесуальних обов’язків, покладених на Шквару І. І. Захисник виклав обставини, які, на його переконання, свідчать про відсутність подальшої необхідності у збереженні відповідних обов’язків, та наголосив, що обвинувачений належним чином виконує всі покладені на нього процесуальні обов’язки.
З метою подальшого обґрунтування заявленого клопотання сторона захисту просила продовжити його розгляд у закритому судовому засіданні у зв’язку з необхідністю повідомлення відомостей, які, за її позицією, не підлягають публічному розголошенню та стосуються стану здоров’я обвинуваченого. Подальший розгляд клопотання відбувався у закритому режимі, у зв’язку з чим представники моніторингової місії IAC ISHR не були присутні під час цієї частини судового засідання.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що під час допиту обвинуваченого сторона обвинувачення неодноразово посилалася на матеріали негласних слідчих (розшукових) дій та дослівно відтворювала окремі фрагменти зафіксованих розмов. При цьому суд зазначив, що сторона захисту матиме можливість представити власну позицію щодо змісту та інтерпретації відповідних матеріалів на подальших етапах судового розгляду. За таких обставин особливого значення набуває оцінка доказів у їх сукупності та взаємозв’язку, а не ізольоване сприйняття окремих висловлювань чи фрагментів розмов поза їх загальним контекстом. Такий підхід кореспондує зі сформованим у практиці ЄСПЛ стандартом доведення «поза розумним сумнівом», відповідно до якого висновки мають ґрунтуватися на сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів або неспростовних презумпцій факту (Kobets v. Ukraine, п. 43). Відповідно, належна оцінка доказового значення матеріалів НСРД можлива після їх дослідження у взаємозв’язку з іншими доказами та за умови забезпечення обом сторонам реальної можливості висловити свою позицію щодо їх змісту, контексту й достовірності.
Крім того, практика ЄСПЛ виходить із необхідності оцінювати, чи мала особа реальну можливість заперечувати проти використання доказів, ставити під сумнів їхню достовірність, надійність і доказове значення в процесуальних умовах, які забезпечують змагальність та рівність сторін. Недоліки, пов’язані з отриманням, зберіганням або дослідженням доказів, можуть набувати значення для оцінки загальної справедливості кримінального провадження, особливо якщо вони обмежують можливість сторони захисту ефективно перевірити та оспорити доказову базу обвинувачення. Водночас істотним є й те, чи отримали відповідні заперечення сторони захисту належну та змістовну оцінку національного суду. Судове рішення має засвідчувати, що ключові питання справи та суттєві доводи захисту стали предметом реального аналізу, а не залишилися без відповіді. Відповідний підхід відображений, зокрема, у рішенні Severin v. Romania (пп. 69, 72–74). Подібну позицію ЄСПЛ висловив і у справі Mehmet Zeki Doğan v. Türkiye (No. 2) (п. 86), наголосивши на необхідності забезпечення сторонам не лише формальної участі у провадженні, а й практичної можливості впливати на процес оцінки доказів, зокрема шляхом оспорювання їх допустимості, достовірності та доказового значення.
У контексті зафіксованого судового засідання позитивного значення набуває те, що суд визнав за стороною захисту можливість представити власне бачення змісту матеріалів НСРД, однак визначальним буде те, наскільки ця можливість буде реалізована на практиці та врахована під час остаточної оцінки доказів. З огляду на те, що прокурор під час допиту посилався на окремі фрагменти зафіксованих розмов, особливо важливо, щоб їх доказове значення оцінювалося з урахуванням повного контексту відповідних комунікацій та альтернативних пояснень, наданих обвинуваченим і стороною захисту. За таких умов подальший перебіг судового розгляду має продемонструвати, чи забезпечено сторонам рівну та практичну можливість впливати на оцінку змісту матеріалів НСРД і чи отримають суттєві заперечення захисту належну мотивовану відповідь суду.
У контексті переходу суду до розгляду окремої частини питання в закритому судовому засіданні важливо зазначити, що публічність судового розгляду є однією з ключових гарантій прозорого здійснення правосуддя. Відкритий характер слухання забезпечує можливість суспільного контролю за діяльністю суду, сприяє захисту учасників провадження від здійснення правосуддя поза громадським наглядом та підтриманню довіри до судової системи. Особливого значення ця гарантія набуває у кримінальних провадженнях, що становлять значний суспільний інтерес.
Водночас принцип публічності не є абсолютним. Обмеження відкритості судового розгляду може бути виправдане, зокрема, необхідністю захисту приватного життя, конфіденційної медичної інформації або інших охоронюваних законом інтересів, однак лише за умови, що таке обмеження переслідує конкретну легітимну мету, є належним чином мотивованим, пропорційним та не виходить за межі об’єктивно необхідного. Саме тому повне закриття судового засідання не повинно застосовуватися автоматично, якщо захист відповідних інтересів може бути забезпечений шляхом тимчасового обмеження публічності виключно на період дослідження конфіденційних відомостей.
З огляду на доводи сторони захисту щодо необхідності оголошення відомостей, які стосуються стану здоров’я обвинуваченого та можуть належати до сфери його приватного життя, застосований судом диференційований підхід до визначення режиму слухання загалом узгоджується з вимогами ЄКПЛ. Зокрема, проведення в закритому режимі лише тієї частини судового засідання, під час якої передбачалося дослідження відповідної конфіденційної інформації, свідчить про прагнення суду забезпечити належний баланс між принципом публічності судового розгляду та необхідністю захисту приватного життя обвинуваченого.
Цей підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, відповідно до якої публічність судового розгляду є засобом захисту сторін від здійснення «таємного правосуддя» та важливою передумовою довіри до судів у демократичному суспільстві (Mraović v. Croatia, п. 44). Водночас захист приватного життя та конфіденційної інформації може виправдовувати обмеження відкритості лише за умови дотримання справедливого балансу між відповідними інтересами та обмеження закритого режиму межами реальної необхідності (Suslov and Batikyan v. Ukraine, п. 122).
Підсумовуючи викладене, експерти моніторингової місії IAC ISHR зазначають, що під час цього судового засідання не було зафіксовано обставин, які б давали достатні підстави для висновку про порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 ЄКПЛ. Водночас ключового значення для подальшої оцінки справедливості провадження набуватиме те, чи буде стороні захисту забезпечена реальна та ефективна можливість надати власну інтерпретацію матеріалів НСРД, на які посилалася сторона обвинувачення під час допиту, а також оспорити їх зміст, достовірність і доказове значення.
Не менш важливо, щоб національний суд здійснив всебічну та належним чином мотивовану оцінку відповідних матеріалів у сукупності з іншими доказами у справі та надав змістовну відповідь на суттєві заперечення сторони захисту. У разі якщо можливість захисту впливати на оцінку матеріалів НСРД матиме лише формальний характер або відповідні доводи не отримають належної судової оцінки, це може посилити ризики недотримання гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 ЄКПЛ.
З огляду на викладене справа рекомендується до подальшого моніторингу з метою формування більш повного та обґрунтованого висновку щодо дотримання процесуальних гарантій.
