12 травня 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання у рамках кримінального провадження № 52019000000000522 відносно судді ОАСК Аблова Є.В. та інших, яких обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.109; ч.5 ст.27, ст.351-2, ч.1 ст. 255 КК України (створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами). На засіданні були присутні обвинувачені, захисники, прокурор та колегія суддів з Кравчуком О.О., Галабалою М.В. та головуючим Ногачевським В.В.

Основною процесуальною метою судового засідання було дослідження та приєднання до матеріалів справи доказів, наданих стороною обвинувачення. Втім, на початку розгляду один із обвинувачених звернув увагу суду на подане ним письмове клопотання щодо визнання окремих доказів сторони обвинувачення очевидно недопустимими. На його думку, пріоритетним мало б бути попереднє вирішення цього питання, оскільки воно прямо впливає на доцільність та допустимість подальшого дослідження відповідних матеріалів. Аналогічні клопотання, як зазначають спостерігачі IAC ISHR, були подані й іншими представниками захисту.

Суд, однак, висловив позицію про необхідність насамперед дослідити та долучити спірні докази, відклавши розгляд питань щодо їх допустимості на подальший етап. У цьому контексті суд зазначив, що попереднє ознайомлення з одним із таких клопотань не дало підстав для висновку про очевидну недопустимість доказу: наведені доводи, на думку суду, не мають характеру очевидних порушень, а радше потребують детальнішого аналізу у світлі правової кваліфікації, застосовної до обставин конкретної справи.

Захист, у свою чергу, наполягав на необхідності процесуального вирішення порушених питань, наголошуючи на їх принциповому значенні для забезпечення змагальності та справедливості провадження. У відповідь суд зауважив, що його підхід має бути зрозумілим стороні захисту, після чого закликав перейти до дослідження доказів.

Втім, у відповідь на наполегливу позицію захисту щодо реалізації права на ефективне подання аргументів і заперечень проти доказів, суд погодився розпочати розгляд відповідних клопотань. При цьому він попередив, що розцінюватиме повторне подання ідентичних або подібних доводів як можливу ознаку зловживання процесуальними правами, що може зумовити відповідну реакцію з боку суду.

З урахуванням кількості поданих клопотань, суд спільно зі стороною захисту погодився визначити порядок їх розгляду на наступному судовому засіданні. Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють, що право на подання та належний розгляд клопотань є невід’ємною складовою процесуальних гарантій, які забезпечують ефективну реалізацію права на захист у кримінальному провадженні. Особливо це стосується тих клопотань, які стосуються потенційної очевидної недопустимості доказів, адже саме їх використання може мати суттєвий вплив на оцінку винуватості обвинуваченого.

У цьому контексті слід наголосити, що в останній період під час моніторингу судових засідань експертами моніторингової місії IAC ISHR дедалі частіше фіксується порушення сторонами захисту питання щодо очевидної недопустимості доказів, поданих обвинуваченням. Така тенденція є індикатором наявності системної проблеми, яка вимагає особливої уваги суду — зокрема, в частині необхідності забезпечення своєчасного та мотивованого розгляду відповідних доводів захисту. Ігнорування або відкладення розгляду подібних клопотань до завершення дослідження всього масиву доказів здатне нівелювати зміст оскарження їх допустимості, оскільки може призвести до спотворення сприйняття доказової бази та поставити під сумнів справедливість судового розгляду загалом.

Суд, з огляду на стандарти статті 6 Конвенції, має демонструвати не лише процесуальну неупередженість, але й відкритість до активної процесуальної позиції сторін, забезпечуючи рівні умови для реалізації права на захист. У рішенні F.S.M. v. Spain (п.п. 55–56) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на захист покликане забезпечити, наскільки це можливо, процесуальну рівність сторін. У справі Đurić v. Serbia (п. 69) Суд підкреслив, що судове провадження може вважатися справедливим лише за умови, якщо заявлені доводи дійсно розглядаються та оцінюються судом, а в пункті 71 того ж рішення — що принципи змагальності та рівності сторін передбачають надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно гірше становище порівняно з опонентом.

У питаннях допустимості доказів принцип справедливості вимагає, аби обвинувачений мав реальну можливість поставити під сумнів достовірність доказів, заперечити проти їх використання, а також — щоб суд належно оцінив якість таких доказів із врахуванням обставин їх отримання. При цьому надзвичайно важливим залишається обов’язок суду мотивувати процесуальні рішення. Як підкреслив ЄСПЛ у справі Budak v. Turkey (п.п. 70–73), неврахування важливих доводів сторони захисту може бути підставою для висновку про порушення п. 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, ефективний, своєчасний та зважений розгляд клопотань про недопустимість доказів не є другорядним чи технічним питанням. Він становить один із ключових елементів забезпечення справедливого судового розгляду, що вимагає від суду активного та відповідального підходу до реалізації процесуальних прав сторін.

Звертає на себе увагу той факт, що суд погодився перейти до розгляду вищезазначених клопотань сторони захисту лише після неодноразових звернень останньої з проханням забезпечити реалізацію своїх процесуальних прав. У зв’язку з цим у спостерігачів IAC ISHR залишилися відкритими питання щодо правових підстав та міркувань, які спонукали суд на попередньому етапі утримуватись від розгляду цих клопотань, натомість наполягати на переході до дослідження доказів сторони обвинувачення та їх долучення до матеріалів провадження.

У подібних випадках особливе занепокоєння викликає відсутність чіткої і послідовної мотивації судових рішень, що може свідчити про відхід від принципу правової визначеності. Така непослідовність здатна створити ситуацію правової непередбачуваності для сторін процесу, а відтак — і підірвати довіру громадськості до судової системи в цілому. Як наголосив Європейський суд з прав людини у справі Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania (п. 116), довіра до судової влади є одним з основоположних елементів верховенства права в демократичному суспільстві.

У подальшому суд перейшов до дослідження та долучення доказів сторони обвинувачення. 

У процесі дослідження доказів сторона захисту звернула увагу, що прокурор надав їм матеріали із нумерацією, яка не сходиться із нумерацією в озвучених ним документах, це, на думку захисту ускладнює сприйняття доводів та дослідження доказів. Крім того, обвинувачені та захисники неодноразово зазначали, що незрозуміло які фактичні дані намагається встановити прокурор, і що є сумніви в їх належному відображенні. 

Суд, у свою чергу, попросив сторону захисту не перебивати прокурора.

Варто зазначити, що з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними, право на справедливий судовий розгляд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть дійсно “почуті”, тобто належним чином розглянуті судом. Досліджуючи справедливість кримінального провадження, ЄСПЛ також постановив, зокрема, що, ігноруючи конкретне, доречне та важливе зауваження обвинуваченого, національні суди не виконують своїх зобов’язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції (Ayetullah Ay v. Turkey, п.126-127). Враховуючи обставини судового засідання, ми не можемо однозначно стверджувати, що суд належним чином забезпечив реалізацію прав, гарантованих Конвенцією, а сторона захисту справді була “почута”.

У кінці судового засідання суд виніс рішення по одному з раніше долучених, письмових клопотань сторони захисту щодо витребування витягів з ЄРДР, що на думку сторони захисту, мають важливе значення для з’ясування обставин кримінального провадження.

Порадившись у нарадчій кімнаті, суд вирішив задовольнити вищезазначене клопотання частково та надати доступ до витягів з ЄРДР на підставі яких було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення. 

У цьому контексті слід нагадати, що принципи змагальності та рівності сторін включають не лише право обвинуваченого бути поінформованим про звинувачення, а й отримати ефективний доступ до матеріалів, зібраних органом досудового розслідування — як таких, що обтяжують, так і таких, що виправдовують (Rook v. Germany, п. 56–58). Обвинуваченому має бути забезпечено реальну можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи з метою належної підготовки свого захисту. Водночас, оцінка достатності наданого часу та можливостей має здійснюватися індивідуально — з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Враховуючи все вищезазначене, зокрема сумніви, щодо дотримання прав, гарантованих ЄКПЛ, справа рекомендується до подальшого моніторингу.