Засідання по справі № 761/27381/24.  

13 листопада 2024 року в Київському апеляційному суді повинен був відбутись розгляд апеляційної скарги у рамках справи № 761/27381/24 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23.10.2024 відносно Дубінського Олександра Анатолійовича, якого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України (службове підроблення). У судовому засіданні були присутні судді: Полосенко В. С. (доповідач), Дрига А. М., Сітайло О. М., прокурор, захисник обвинуваченого. Обвинувачений Дубінський О.А. був відсутній.

На початку судового засідання стало відомо, що ні суд, ні сам захисник не мають матеріалів кримінального провадження з I інстанції. Крім того, обвинуваченого Дубінського О.А. в судове засідання також не доставили, так як у нього в цьому ж суді призначено інше судове засідання. Враховуючи обставини, суд і сторони погодили перенести судове засідання на кінець листопада. Захисник обвинуваченого наполіг на тому, щоб обвинуваченого доставили в залу суду для наступного судового засідання. У свою чергу один із суддів колегії запитав : “а яка різниця між участю обвинуваченого в засіданні через відеоконференцію чи безпосередньо в залі суду?”. Захисник пояснив, що на його думку, це суттєва різниця, і присутність обвинуваченого в залі суду дозволить належним чином організувати позицію захисту.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR підкреслюють однозначність позиції ЄСПЛ з цього приводу:фундаментальним аспектом права на справедливий суд є змагальність кримінального провадження і рівність прав та можливостей сторін. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що в інтересах чесного і справедливого кримінального процесу надзвичайно важливо, щоб обвинувачений з’явився на судовий розгляд своєї справи, і що обов’язок гарантувати право обвинуваченого бути присутнім у залі суду – як під час первинного провадження, так і під час повторного розгляду – є однією з основних вимог статті 6 ЄКПЛ. Хоча це прямо не зазначено в пункті 1 статті 6, об’єкт і мета статті, взяті в цілому, показують, що особа, “обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення”, має право брати участь у судовому засіданні. Відмова у відновленні провадження, проведеного за відсутності обвинуваченого, без будь-яких ознак того, що обвинувачений відмовився від свого права бути присутнім під час судового розгляду, була визнана “кричущою відмовою у правосудді”, що робить провадження таким, що “явно суперечить положенням статті 6 або втіленим у ній принципам”(Magnitskiy And Others V. Russia п.280). 

Суд погодився з захисником та зобов’язався на наступне засідання організувати присутність обвинуваченого в залі судового засідання.

Засідання по справі № 757/39788/24-к.

13 листопада 2024 року у Київському апеляційному суді в рамках справи  № 757/39788/24-к продовжився розгляд апеляційної скарги сторони захисту на ухвалу Печерського районного суду м. Києва щодо продовження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою стосовно Дубінського Олександра Анатолійовича, якого підозрюють у вчиненні дій на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України по ч.1 статті 111 та ч.1 статті 255 КК України. У судовому засіданні були присутні судді: Гуль В.В., Мельник Я.С., Матвієнко Ю.О., прокурор, захисник та підозрюваний (у рамках цього судового засідання) Дубінський О.А.

Час цього судового засідання був виділений для заключного виступу прокурора та підозрюваного щодо вищезазначеної апеляційної скарги. Прокурор у своєму виступі зазначив, що на його думку, апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, так як є обґрунтована підозра стосовно підозрюваного; ризики не зменшились та продовжують існувати; строки оскарження вищезазначеної ухвали вже сплили, і щодо підозрюваного уже направлено обвинувальний акт до Шевченківського районного суду м. Києва, що тільки більше підтверджує правильність винесеної ухвали Печерським районним судом м. Києва стосовно продовження строків запобіжного заходу.  

Підозрюваний у своєму заключному виступі зазначив, що уже рік перебуває під вартою, і за цей час він двічі піддавався фізичному насильству, що підтверджено лікарськими документами, а також рішенням уповноважених органів щодо його перебування в одиночній камері.

Стосовно ризиків для кримінального провадження. На думку прокурора, ризики зберігаються та продовжують існувати протягом усього кримінального провадження, незважаючи на те, що підозрюваний перебуває під вартою уже рік. Проте, ця позиція повністю суперечить позиції ЄСПЛ, адже Європейський суд з прав людини наголошує, що з плином часу досудового розслідування ризики повинні неухильно зменшуватись. На думку ЄСПЛ, для обґрунтування тримання під вартою не можна використовувати стандартний шаблон та обмежуватись абстрактним і стереотипним повторенням низки підстав для тримання під вартою, не наводячи жодних причин, чому слідство вважає ці підстави застосовними до справи заявника на даний час. Крім того, повинні наводитись конкретні факти, що стосуються цих підстав, а також додаткове обгрунтування їх відповідними та достатніми причинами. Будь-які ознаки повторюваного характеру стосовно обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є прямим порушенням пункту 3 статті 5 ЄКПЛ (Sardar Babayev v. Azerbaijan, п.50-51). Більше того, слід наголосити, що оцінка відповідних і достатніх підстав для досудового ув’язнення не може бути відокремлена від фактичної тривалості такого ув’язнення. Пункт 3 статті 5 Конвенції не може розглядатися як такий, що дозволяє досудове тримання під вартою беззастережно, за умови, що воно триває не довше певного періоду. Чим довше триває досудове тримання під вартою, тим більше обґрунтувань потрібно для переконливої демонстрації передбачуваного ризику або ризиків у разі звільнення підозрюваного з-під варти (Maassen v. The Netherlands, п.62). Враховуючи, що сам прокурор наголосив, що ризики, під час кримінального провадження, яке триває уже щонайменше рік залишаються незмінними, виникають об’єктивні сумніви, що суд належним чином оцінює всі обставини та ризики наведені слідством.

Стосовно можливості оскарження. Варто зауважити, що строк вищезазначеної ухвали уже сплив, і як зазначив сам прокурор у своєму виступі, у рамках здійснення провадження в I інстанції підозрюваний уже набув процесуального статусу обвинуваченого, фактично без забезпечення йому належного права на оскарження застосованого запобіжного заходу стосовно нього. 

З огляду на ці обставини, експерти моніторингової місії IAC ISHR вбачають ознаки порушення права на доступ до суду, гарантованого п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що право на доступ до суду повинно бути “практичним та ефективним”, а не теоретичним чи ілюзорним. Це зауваження є особливо актуальним у контексті гарантій, наданих статтею 6, враховуючи важливість права на справедливий суд у демократичному суспільстві. Ефективне право на доступ до суду передбачає не лише право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (Lupeni Greek Catholic Parish And Others V. Romania, п. 86). На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR суд, приймаючи минулого засідання рішення про перенесення судового розгляду повинен був усвідомлювати той факт, що на дату, яку призначив сам же суд, строки оскарження ухвали уже спливуть.

Крім того, хочемо наголосити, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, гарантуючи право порушувати провадження з метою оскарження законності позбавлення волі, також проголошує право після порушення такого провадження на швидке судове рішення щодо законності тримання під вартою та наказ про його припинення, якщо воно виявиться незаконним. Питання про те, чи було дотримано право на швидке рішення, має – як і у випадку з положенням про “розумний строк” – вирішуватися у світлі обставин кожної справи, включаючи складність провадження, його ведення національними органами та заявником, а також те, що було поставлено на карту для останнього (Mehmet Hasan Altan v. Turkey, п.161-162). Факт наявності можливості оскарження запобіжного заходу в результаті якого особа знаходиться під вартою вимагає розгляду справи у максимально стислі строки.

Стосовно фактів побиття підозрюваного. Підозрюваний під час відкритого судового засідання повідомив суд про те, що за час перебування під вартою його двічі побили, що підтверджується висновками лікарів та іншими документами. Однак суд залишив цю заяву без реагування. 

ЄСПЛ наголошує, що стаття 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичних суспільств. Вона в абсолютній формі забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин та поведінки жертви. Поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 ЄКПЛ. Оцінка цього мінімального рівня залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні або психічні наслідки, а в деяких випадках – стать, вік і стан здоров’я жертви. Хоча мета такого поводження є фактором, який слід брати до уваги, зокрема, чи мало воно на меті принизити або образити жертву, відсутність такої мети не обов’язково призводить до висновку про відсутність порушення статті 3. Держава повинна забезпечити, щоб особа трималася під вартою в умовах, сумісних з повагою до її людської гідності, щоб спосіб і метод виконання цього заходу не завдавали їй страждань або труднощів, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, притаманний ув’язненню, і щоб, з огляду на практичні вимоги ув’язнення, її здоров’я і благополуччя були належним чином забезпечені. Крім того, при оцінці умов тримання під вартою необхідно враховувати сукупний вплив цих умов, а також конкретні твердження заявника (Eldar Hasanov V. Azerbaijan. п.93-94). Тим гостріша ця ситуацію, що підозрюваний уже рік перебуває під вартою, а суд при наявності відповідних документів, які підтверджують факти побиття не надав відкрито цьому оцінку в судовому засіданні.

Суд заслухавши доводи сторін ухвалив залишити апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду щодо продовження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою без змін.