27 вересня 2024 року в Київському апеляційному суді продовжився розгляд апеляційної скарги на вирок Дніпровського районного суду м. Києва відносно екс-голови Херсонської обласної ради Мангера Владислава Миколайовича та Левіна Олексія Олексійовича, яких було визнано винуватими у замовленні та організації нападу на журналістку Гандзюк Катерину (за ч. 3 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.2 ст.121 КК України). Мангеру В.М. та Левіну О.О. було призначено покарання у вигляді 10 років позбавлення волі кожному. У судовому засіданні були присутні судді Рудніченко О.В., Свінціцька О.П. та Шроль В.Р., прокурори, засуджені Мангер В.М. та Левін О.О., а також їх захисники.

На даному судовому засіданні Мангер В.М. і Левін О.О., разом зі своїми захисниками, вкотре вказали на численні порушення норм матеріального та процесуального права, що, на їхню думку, мали місце у ході розгляду справи судом першої інстанції. Серед таких порушень: порушення презумпції невинуватості, недоведеність вини поза розумним сумнівом, обмеження сторони захисту в доступі до матеріалів справи, використання показань свідків, що ґрунтувалися на інформації, отриманій від третіх осіб, а також тиск на свідків з боку слідства. Зазначені порушення неодноразово висвітлювались у наших попередніх моніторингових звітах щодо даного провадження (див. Моніторинг справи Мангера В.М. і Левіна О.О. від 17.06, 02.08, 13.05, 08.04.2024).

Особливу увагу заслуговують використання свідчень, що надавалися зі слів третіх осіб, а також наявність тиску на свідків з боку органів слідства. За твердженнями сторони захисту, ключовим доказом у справі стали свідчення осіб, які уклали угоди зі слідством з метою отримання м’якшого покарання в обмін на надання показань проти обвинувачених. Частина цих свідків, за словами захисту, давала показання, що базувалися на інформації, отриманій від третіх осіб, що знижує їхню достовірність. Особливо важливо зазначити, що деякі свідки, які надали вирішальні показання у справі, кардинально змінили свої свідчення після укладення угод зі слідством, що було зафіксовано у порівняльній таблиці, долученій до матеріалів справи. Ці свідки, включаючи ключового свідка, на початку судового розгляду навіть стверджували, що не знали обвинувачених. Суд першої інстанції не надав належної оцінки цим розбіжностям, що викликає сумніви щодо об’єктивності та неупередженості розгляду справи.

З цього приводу ЄСПЛ зазначає, що використання свідчень, наданих свідками в обмін на імунітет або інші вигоди, може викликати сумніви щодо справедливості провадження проти обвинуваченого й створює складні питання, оскільки такі свідчення за своєю природою можуть бути схильними до маніпуляцій і надаватися виключно для отримання вигоди або з мотивів особистої помсти. Не можна недооцінювати ризик того, що людину можуть звинуватити й судити на підставі неперевірених тверджень, які не обов’язково є неупередженими. Враховуючи важливість свідчень для справи, ЄСПЛ наголошує на тому, що свідчення у суді мають бутизабезпечені відповідними гарантіями для дотримання загальної справедливості провадження, у іншому випадку використання таких свідчень міститиме порушення права на справедливий суд (Adamčo V. Slovakia, п.59, 71). 

Проводячи аналогію з показами свідків у справі Мангера В.М. та Левіна О.О., а також враховуючи їх ключове значення для доведення слідством вини, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть однозначно стверджувати, що суд першої інстанції усунув всі можливі сумніви для забезпечення справедливості провадження. Окрім того, на показах зі свідчень третіх осіб не може ґрунтуватися обвинувачення у кримінальному провадженні. ЄСПЛ у своїй практиці чітко визначає, стаття 6 §§ 1 і 3 (d) Конвенції містить презумпцію проти використання показань з чужих слів проти обвинуваченого в кримінальному провадженні. Тим більше така ситуація свідчить про порушення вищезазначених принципів ЄКПЛ, коли неможливо перевірити надані докази перехресним допитом (Thomas v. The United Kingdom). Варто звернути увагу, що сторона захисту також зазначила в цьому судовому засіданні, що вважає за необхідне забезпечити перехресний допит між засудженими та свідками, це, на їхню думку,  посприяє усунення розбіжностей та суперечностей.

Зазначені вище обставини, враховуючи практику ЄСПЛ можуть мати ознаки порушення права на справедливий суд в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. З приводу ретельності в дотриманні національними судами статті 6 ЄКПЛ Європейський суд наголошує на тому, що саме перед обличчям найтяжчих покарань повага до права на справедливий судовий розгляд повинна бути забезпечена в максимально можливій мірі (Škoberne v. Slovenia, п.50), а дотримання вимог справедливого судового розгляду має розглядатися в кожній справі з урахуванням розвитку провадження в цілому, а не на основі ізольованого розгляду одного конкретного аспекту або одного конкретного інциденту (Orhan Şahin v. Türkiye, п.103).

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають за необхідне звернути увагу на систематичні проблеми, що виникають у рамках цього судового провадження в апеляційній інстанції. Спостерігачами неодноразово фіксувалося, що судові засідання проводяться з інтервалом “раз на місяць” або “раз на два місяці”. Крім того, є випадки, коли засідання переносяться з вини суду, зокрема через відставку судді, в результаті чого апеляційний розгляд фактично почався спочатку.

На останньому засіданні головуюча суддя повідомила учасників процесу про те, що засідання, заплановане на 8 жовтня, не відбудеться, а наступне перенесено на 11 листопада, тобто більш ніж на місяць пізніше. Причиною скасування суддя назвала особисті обставини членів суддівської колегії. Важливо зазначити, що навіть представники прокуратури на попередніх засіданнях зверталися з проханням проводити засідання частіше (див. Моніторинг справи Мангера В.М. та Левіна О.О. від 17.06.2024). Адвокати засуджених також зазначили, що такі затримки стали звичайною практикою в цьому провадженні, і на них неможливо вплинути.

З огляду на ці обставини, експерти IAC ISHR вбачають ознаки порушення права на доступ до суду, гарантованого п. 1 ст. 6 ЄКПЛ. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що право на доступ до суду повинно бути “практичним та ефективним”, а не теоретичним чи ілюзорним. Це зауваження є особливо актуальним у контексті гарантій, наданих статтею 6, враховуючи важливість права на справедливий суд у демократичному суспільстві. Ефективне право на доступ до суду передбачає не лише право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (Lupeni Greek Catholic Parish And Others V. Romania, п. 86). У світлі наявних проблем з організацією судового процесу, експерти моніторингової місії IAC ISHR не можуть стверджувати, що суд належним чином забезпечив дотримання права на доступ до суду.

Крім того, хочемо повторно наголосити, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, гарантуючи право порушувати провадження з метою оскарження законності позбавлення волі, також проголошує право після порушення такого провадження на швидке судове рішення щодо законності тримання під вартою та наказ про його припинення, якщо воно виявиться незаконним. Питання про те, чи було дотримано право на швидке рішення, має – як і у випадку з положенням про «розумний строк»  – вирішуватися у світлі обставин кожної справи, включаючи складність провадження, його ведення національними органами та заявником, а також те, що було поставлено на карту для останнього (Mehmet Hasan Altan v. Turkey, п.161-162).  Незважаючи на стадію судового розгляду, особа, яка перебуває під вартою, особливо вразлива до порушення розумних строків розгляду справи. Це питання набуває ще більшої актуальності у контексті апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке може бути скасовано. Сам факт наявності такої можливості вимагає розгляду справи у максимально стислі строки.

Як зазначають спостерігачі IAC ISHR, самі обвинувачені на даному судовому засіданні висловили позицію, що їм уже неважливо, скільки часу вони перебуватимуть під вартою — їхнім єдиним бажанням є справедливий судовий розгляд і забезпечення права на оскарження. З огляду на ситуацію, що склалася під час цього засідання, виникають сумніви щодо того, чи забезпечує суд належним чином право засуджених на оскарження рішення.

Експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що ситуація, яка склалася під час розгляду справи в апеляційній інстанції, може бути розцінена Європейським судом з прав людини як умисне затягування процесу без належного розгляду справи по суті.

Враховуючи все вищезазначене, на думку експертів моніторингової місії IAC ISHR у справі зафіксовано ознаки порушення права на доступ до суду (п.1 ст.6 ЄКПЛ), порушення права на розгляд справи судом упродовж розумного строку (за аналогією) (п.3 ст.5, ст. 6 ЄКПЛ).