17 липня 2024 року у Вищому антикорупційному суді відбулось судове засідання по справі №991/7764/23 відносно Ковдрі Д.В., Дмитренко О.А., Фомінової О.В., Прохорова М.В., екс-голови Держпродспоживслужби Вовнюка А.В., його  екс-заступника Лордікапанідзе А.Ю, яких обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). У залі судового засідання були присутні захисники, обвинувачені (частина з них за допомогою відеоконференції)., прокурор та колегія суддів з головуючим Мойсаком С.М. 

Основним предметом розгляду було дослідження матеріалів справи, а саме відеозапису обшуку, проведеного слідством.

При дослідженні відеозапису, сторона захисту звернула увагу суду на те, що в протоколі обшуку не вказано характеристики пристрою, який слідство використовувало для копіювання інформації з серверів підприємства. Крім того, достеменно невідомо, що саме було записано на даний пристрій, а тому невідомо, що було скопійовано як образ серверів, і на що посилається слідство (у результаті інформацію з цього пристрою стала однією з основ доказової бази слідства). Це, на думку адвокатів, є порушенням права на захист та ставить під сумнів належне дотримання принципу допустимості доказів.

Щодо права на захист. Експерти моніторингової місії IAC ISHR зауважують, що ситуація, коли сторона захисту позбавлена інформації про один з головних доказів у справі створює можливість порушення права на захист, гарантованого пунктом 3 статті 6 ЄКПЛ.

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що право обвинуваченого, передбачене підпунктом “d” пункту 3 статті 6, ґрунтується на принципах рівності сторін та змагальності, обидва з яких вимагають, щоб захист не був поставлений у невигідне становище порівняно з обвинуваченням і щоб обвинувачений мав змогу перевірити докази, надані проти нього. Крім того, право на змагальний судовий розгляд також вимагає, щоб у кримінальній справі органи обвинувачення розкрили захисту всі наявні у них речові докази, які свідчать на користь або проти обвинуваченого (Snijders v. Netherlands, п.47). Враховуючи те, що зазначені вище права є важливими складовими принципу справедливого судового розгляду, то можливе порушення цих прав також ставить і під ризик дотримання права на справедливий судовий розгляд. Судовий процес може бути справедливим в цілому лише тоді, коли дотримані всі його гарантії, а отже, він не може бути справедливим в цілому, коли якоїсь гарантії не вистачає (Snijders v. Netherlands, п.72). Ситуація тим складніша, що з матеріалів справи точно невідомо, що саме слідство скопіювало як з серверів, а тому враховуючи вищезазначене, твердження сторони захисту про можливе порушення права на захист не виглядає таким, що є повністю необґрунтованим.

Щодо допустимості доказів. ЄСПЛ зазначає, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів як таких, що, в першу чергу, є предметом регулювання національного законодавства. Таким чином, в обов’язки ЄСПЛ не входить принципово визначати, чи можуть певні види доказів, наприклад, докази, отримані незаконно з точки зору національного законодавства, – бути прийнятними або, більше того, чи був заявник винуватим чи не винуватим. Питання, на яке необхідно відповісти, полягає в тому, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим. Це передбачає вивчення «незаконності», про яку йдеться, і, якщо йдеться про порушення іншого права, передбаченого Конвенцією, характер виявленого порушення. При визначенні того, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно також враховувати, чи були дотримані права захисту. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів та заперечити проти їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, у тому числі те, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви в їх надійності або точності. Хоча проблема справедливості не обов’язково виникає, коли отримані докази не підкріплені іншими матеріалами, можна зазначити, що якщо докази є дуже вагомими і немає ризику, що вони можуть бути ненадійними, потреба у підтверджуючих доказах відповідно слабшає (Yaremenko v. Ukraine п.74-76). Враховуючи те, що точно не відомо, що саме органи слідства скопіювали на використаний під час обшуку носій, а також характеристики цього пристрою, то постає питання “надійності” та достовірності таких доказів, а також “справедливість” отримання таких доказів в цілому.

Суд ухвалив продовжити дослідження матеріалів справи на наступному засіданні, також було ухвалено дослідити пристрій, який використовувався слідством під час обшуку.

Зважаючи на вищенаведені обставини справа рекомендується до подальшого моніторингу.