15. 07. 2024
2 липня 2024 року у Печерському районному суді м. Києва відбувся розгляд клопотання прокурора про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження No42020000000002261 відносно народного депутата ІX скликання Дубінського Олександра Анатолійовича, якого підозрюють у вчиненні дій на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України по ч.1 статті 111 та ч.1 статті 255 КК України. У залі судового засідання були присутні захисники, підозрюваний Дубінський О. А., прокурор та головуючий суддя Соколов О.М.
Варто зазначити, що запобіжний захід Дубінському О.А. було обрано 14.11.2023 р. та продовжено чотири рази (11.01.2024, 09.02.2024, 02.04.2024, 09.05.2024).
Під час моніторингу даного судового засідання спостерігачами моніторингової місії IAC ISHR було зафіксовано ряд обставин, які можуть свідчити про наявність порушення права на справедливий суд у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ).
По-перше, на початку судового засідання захисники заявили до суду клопотання щодо участі підозрюваного поряд з ними, так як це дозволить належним чином організувати та узгодити позицію захисту. Прокурор не був проти задоволення цього клопотання та зазначив, що підозрюваний має право перебувати із своїми захисниками. Суддя, заслухавши думки сторін, вирішив відхилити дане клопотання, обгрунтовуючи це тим, що дане засідання є відкритим та в ньому присутні багато вільних слухачів. Варто додати, що при цьому суддя не з’ясовував у конвоя, чи вони можуть забезпечити присутність підозрюваного поряд з захисниками.
На думку експертів моніторингової місії IAC ISHR дана ситуація створила умови можливого порушення права на захист, передбаченого пунктом 3 статтею 6 ЄКПЛ. Стаття 6 § 3 (с) не визначає спосіб здійснення права на доступ до адвоката або його зміст. Хоча вона залишає на розсуд держав вибір засобів забезпечення цього права в їхніх судових системах, обсяг і зміст цього права повинні визначатися відповідно до мети Конвенції, а саме – гарантувати права, які є практичними та ефективними (Beuze v. Belgium, п.131). Враховуючи вищезазначену ситуацію, ми не можемо стверджувати, що такі права було належним чином забезпечено.
По-друге, адвокати подали клопотання щодо повернення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу в зв’язку з порушенням принципу територіальної підсудності. Варто зазначити, що питання підсудності сторона захисту в рамках цього провадження піднімала неодноразово, проте воно так і не було вирішене. Спостерігачі IAC ISHR відмічають, що на підтвердження своєї позиції щодо розташування слідчого підрозділу ДБР за адресою вул. Симона Петлюри, 15 (Шевченківський район), сторона захисту надала ряд доказів. Зокрема, фотознімки будівлі, яка знаходиться за адресою вул. Панаса Мирного, 28 (адреса, заявлена стороною обвинувачення), і де чітко видно, що ніяка діяльність там не відбувається, та відеозапис, який, за словами захисників, також підтверджуває відсутність будь-якої діяльності ДБР за адресою у Печерському районі. Суд вирішив відеозапис не досліджувати. Також були надані повістки про допити та проведення експертиз саме за адресою у Шевченківському районі – на вул. Симона Петлюри, які направлялись до сторони захисту. Відповідно до українського законодавства, “місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку” (ст.93 ЦПК України). Враховуючи вищенаведені доводи сторони захисту, позиція щодо здійснення досудового розслідування в цій справі за адресою вул. Симона Петлюри, 15 (Шевченківський район) не виглядає необґрунтованою. Експерти моніторингової місії IAC ISHR наголошують на тому, що питання підсудності є надзвичайно важливим для дотримання принципу розгляду справи судом «встановленим законом» в контексті статті 6 ЄКПЛ.
Прокурор звернув увагу спостерігачів IAC ISHR на те, що сторона захисту до квітня 2024 не піднімала питання про порушення підсудності в справі, і продовжувала подавати клопотання до Печерського районного суду міста Києва, а зараз намагається зловживати своїми процесуальними правами. Щодо підсудності, то прокурор зазначив, що вона є правильною, так як у ДБР є кілька адрес у місті Києві, і юридична адреса слідчого підрозділу, що здійснює в цій справі досудове розслідування, знаходиться за адресою Панаса Мирного, 28 (Печерський район міста Києва).
У той же час варто зазначити, що сторона захисту почала посилено звертати увагу на можливе порушенні підсудності саме в квітні після рішення Київського апеляційного суду (КАС) від 23 квітня 2024 року в рамках кримінального провадження No42023000000001252 за обвинуваченням Дубинського О.А. у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України. В обґрунтуванні поданого до суду клопотання, захисники зазначили, що поданий обвинувальний акт в рамках даного провадження скерований до Печерського районного суду з порушенням підсудності. Заслухавши позицію захисту та проаналізувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що клопотання сторони захисту підлягає задоволенню, а дане кримінальне провадження має бути скероване для розгляду у Шевченківський районний суд м. Києва. В обґрунтуванні КАС зазначає, що місце вчинення інкримінованого Дубинському О.А. кримінального правопорушення не встановлено, а орган, що закінчив досудове розслідування (Державне бюро розслідувань), не знаходиться в межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду (див. Моніторинг кримінального провадження Дубінського О.А. від 29 квітня 2024). Це рішення по суту створило прецендент, так як і в рамках цього провадження досудове розслідування здійснює ДБР.
Суд вищезазначене клопотання сторони захисту залишив без задоволення, мотивуючи його тим, що підсудність визначається за юридичною адресою, а юридична адреса вказана слідством – вул. Панаса Мирного, 28.
ЄСПЛ з приводу підсудності зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд завжди повинен бути “встановлений законом”. Цей вираз відображає принцип верховенства права, який притаманний системі захисту, встановленій Конвенцією та протоколами до неї, і який прямо згадується в Преамбулі Конвенції. Як ЄСПЛ неодноразово наголошував, порушення цього принципу неминуче призведе до того, що національний суд не матиме легітимності, необхідної в демократичному суспільстві для вирішення правових спорів. Фраза “встановлений законом” охоплює не лише правову основу самого існування “суду”, але й дотримання цим судом конкретних правил, які регулюють його діяльність (Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland, п. 211, 213). Враховуючи, що суд не надав належну оцінку доводам сторони захисту щодо можливого порушення принципу підсудності, ми не можемо стверджувати, що такий принцип було належним чином дотримано. Більше того, зважаючи на систематичне ігнорування судом питання підсудності в даному провадженні, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному провадженні можливе порушення цього принципу набуло ознак тенденції.
По-третє, як заявили захисники, у підозрюваного є проблеми зі станом здоров’я, що підтверджується лікарськими висновками. До затримання Дубінський О.А. проходив лікування закордоном, де йому зробили операцію. На даний час він потребує регулярного медичного обстеження та лікування, в тому числі за межами СІЗО, проте в усіх клопотання щодо забезпечення належної медичної допомоги стороні захисту відмовляють.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR висловлюють свою занепокоєність з приводу ненадання належної медичної допомоги. Даний факт може свідчити про порушення принципів, закріплених статтею 3 ЄКПЛ, відповідно до якої нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці неодноразово зазначав, що стаття 3 Конвенції покладає на державу обов’язок захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених волі, зокрема, шляхом надання їм необхідної медичної допомоги. У цьому аспекті сам факт того, що затриманого оглянув лікар і призначив йому певну форму лікування не може автоматично призводити до висновку, що медична допомога була відповідною. Органи влади також повинні забезпечити ведення повного обліку стану здоров’я особи, позбавленої волі, та поводження з ним під час ув’язнення, щоб діагностика та допомога були оперативними і точними, а також, якщо це необхідно через характер захворювання, щоб нагляд був регулярним і систематичним та передбачав комплексну терапевтичну стратегію, спрямовану на належне лікування проблем зі здоров’ям затриманого або запобігання їх загостренню, а не на їх лікування на симптоматичній основі. Органи влади також повинні продемонструвати, що було створено необхідні умови для фактичного дотримання призначеного лікування. Крім того, медичне обслуговування, що надається в пенітенціарних установах, має бути відповідним, тобто на рівні, співставному з тим, який державна влада зобов’язалася надавати населенню загалом. Якщо лікування неможливо забезпечити в місці ув’язнення, має бути можливість перевести затриманого до лікарні чи спеціалізованого відділення (Rooman v. Belgium, п.п.147-148).
ЄСПЛ у рішенні «A.D. v. Malta» зазначив, що відсутність належної медичної допомоги для осіб, які перебувають під вартою, може призвести до відповідальності держави за статтею 3 Конвенції. Недостатньо, щоб осіб, до яких застосовано тримання під вартою просто обстежили і поставили діагноз; натомість, необхідно забезпечити належне лікування діагностованої проблеми. Таким чином, відсутність належної медичної допомоги та, загалом, утримання хворої особи в неналежних умовах, може в принципі становити поводження, що суперечить статті 3 (п.118).
Окрім того, сторона захисту заявила судді відвід, так як на їхню думку, процесуальна поведінка судді в даному засідання свідчила про його упередженість. Захисник та підозрюваний хотіли також обґрунтувати підстави відводу, проте суддя заявив, що в них на це буде засідання, де будуть розглядатись відводи, а до того часу в процесі оголошена перерва.
На думку спостерігачів IAC ISHR, процесуальна поведінку суду стосовно задоволення клопотань сторони обвинувачення в частині проведення оцінки обставин щодо можливого порушення підсудності, обставин, що свідчать про необхідність надання медичної допомоги підозрюваному; ігнорування прохання сторони захисту щодо знаходження підозрюваного поряд з адвокатами протягом судового засідання без належного обгрунтування, могла викликати у підозрюваного об’єктивні сумніви у неупередженості суду. ЄСПЛ зазначає, що наявність неупередженості для цілей пункту 1 статті 6 має визначатися відповідно до суб’єктивного критерію, який враховує особисте переконання та поведінку конкретного судді, тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження у даній справі; а також відповідно до об’єктивного критерію, тобто шляхом з’ясування того, чи сам суд і, серед інших аспектів, його склад надають достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів щодо його неупередженості (Toivanen v. Finland п.32). Все вищезазначене сприяє виникненню сумнівів стосовно того, що суд надав достатньо гарантій підозрюваному в дотриманні принципу неупередженості та безсторонності.
Враховуючи все вищезазначене, експерти моніторингової місії IAC ISHR вважають, що в даному процесі є ознаки порушень принципу правової визначеності (п.1 ст. 6 ЄКПЛ), заборони катування та нелюдського, або такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання (ст.3 ЄКПЛ), права на захист (п.3 ст.6 ЄКПЛ) та в цілому права на справедливий судовий розгляд та безсторонній суд (п.1 ст.6 ЄКПЛ).
