06. 05. 2024
24 квітня 2024 року у Печерському районному суді м. Києва відбувся розгляд клопотання слідчого про продовження строків досудового розслідування в рамках кримінального провадження No42020000000002261 відносно народного депутата ІX скликання Дубінського Олександра Анатолійовича. Дубінського О.А. підозрюють у вчиненні дій на шкоду обороноздатності, державній та економічній безпеці України по ч.1 статті 111 та ч.1 статті 255 КК України. У залі судового засідання були присутні захисники, підозрюваний Дубінський О.А., слідчий ДБР та головуючий суддя Хайнацький Є.С.
На початку засідання сторона захисту подала два клопотання: щодо підсудності даної справи та невідповідності клопотання вимогам КПК України. Адвокати наполягали на тому, що провадження, за аналогією з іншими справами, має розглядатися у Шевченківському районному суді м. Києва. За інформацією, яку надали адвокати, судді Печерського районного суду та особисто головуючий неодноразово при розгляді справ, де досудове розслідування здійснював ДБР, визнавали підсудність саме за Шевченківським районним судом м. Києва (сторона захисту додала до клопотання приклади більше ніж 80 рішень Печерського суду, де суд займає ідентичну позицію). Підставою таких рішень слугував той факт, що фактично ДБР знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15, у межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва. Дана позиція узгоджується із позицією практики ККС ВС, який в ухвалі по справі № 607/16332/20 від 13.10.20 зазначив: «Згідно з пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція) «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом… Таким чином, територіальна підсудність визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ». Враховуючи на це, ККС ВС змінив підсудність у справі за місцем знаходження слідчого підрозділу та фактичного здійснення досудового розслідування.
Окрім того, раніше Київський апеляційний суд прийняв рішення про зміну підсудності Дубінському О.А. у іншій справі, де розслідування здійснювалось ДБР, з Печерського на Шевченківський районний суд (див. звіт по справі Дубінського О.А. за 23.04.2024). Суддя доєднав надані матеріали до справи, але заявив що надасть оцінку та вирішить це клопотання у нарадчій кімнаті, коли буде вирішуватись клопотання про продовження строків досудового розслідування.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR повторно звертають увагу на поняття правової визначеності, закріпленої пунктом 1 ст. 6 ЄКПЛ, де зазначено, що «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». Як зазначає у своїй практиці ЄСПЛ, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції суд завжди повинен бути “встановлений законом”. Цей вираз відображає принцип верховенства права, який притаманний системі захисту, встановленій Конвенцією та протоколами до неї, і який прямо згадується в Преамбулі Конвенції. Порушення цього принципу неминуче призводить до втрати судом легітимності, необхідної для вирішення спорів (Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland, п. 211).
У другому клопотанні адвокати звернули увагу суду на те, що клопотання слідчого, на їх думку, не відповідає вимогам КПК України, зокрема статті 2951, яка визначає порядок продовження строку досудового розслідування. В обґрунтуванні вони зазначили, що суд уже оцінював клопотання слідчого при минулому продовженні строків, і тоді суд чітко визначив, що для закінчення досудового розслідування достатньо 6 місяців, а не 12, як просив слідчий. Повторного звернення з таким же клопотанням законодавство не передбачає. Крім того, як зауважили адвокати, дане клопотання не містить всіх відомостей, які згідно з процесуальним законом є обов’язковими. З огляду на зазначене, сторона захисту наполягала на поверненні клопотання. Суд, як і з першим клопотанням, заявив, що надасть оцінку доводам сторін в нарадчій кімнаті під час розгляду клопотання сторони обвинувачення щодо продовження строків досудового розслідування. Таким чином суд вирішив перейти до розгляду клопотання слідчого та відкласти клопотання захисту і щодо підсудності, і щодо процесуальної невідповідності заявленого стороною обвинувачення клопотання. Оскільки таке рішення викликало у підозрюваного сумніви в неупередженості суду, він заявив судді відвід і зазначив, що, на його думку, суддя явно надає перевагу обвинуваченню.
Експерти моніторингової місії IAC ISHR звертають увагу, що в даній ситуації можливе порушення принципу рівності сторін судового процесу в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ стосовно питання рівності сторін у судовому процесі зазначає, що кожній стороні повинна бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її у невигідне становище порівняно з опонентом. У цьому контексті важливе значення надається зовнішнім проявам, а також підвищеній чутливості до справедливого відправлення правосуддя (Gaggl v. Austria, п.48). Враховуючи процесуальну поведінку суду, сумніви у дотриманні ним принципу рівності не виглядають як однозначно необгрунтовані. Відповідно до практики ЄСПЛ, норми матеріального кримінального права повинні бути встановлені законом, і закріплений у максимі “nullum judicium sine lege”. Вона накладає певні специфічні вимоги щодо здійснення судочинства з метою гарантування справедливого судового розгляду, що передбачає повагу до рівності сторін. Основною метою процесуальних норм є захист обвинуваченого від будь-якого зловживання владою, і тому саме сторона захисту найбільше страждає від прогалин і нечіткості таких норм (Gaggl v. Austria, п.48).
Експерти IAC ISHR зауважують, що ряд обставин, зазначених вище, поставив під сумнів довіру підозрюваного до суду. Сумнів в неупередженості суду може призвести до настання умов, при яких ЄСПЛ констатує порушення права на справедливий суд в контексті статті 6 ЄКПЛ. Об’єктивна складова неупередженості суддів полягає в відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що неупередженість належним чином забезпечено та гарантовано судом. Щодо перевірки на об’єктивність потрібно визначити, чи є факти, що не залежать від поведінки судді, та можуть бути встановлені і можуть змусити сумніватись у його неупередженості. У цьому відношенні навіть зовнішні прояви мають значення: “правосуддя повинно не тільки здійснюватися, але й бути видимим”. У цьому контексті йдеться про довіру, яку суд повинен викликати в громадському суспільстві, та, насамперед, в кримінальному провадженні (Sacharuk v. Lithuania, п.101-102). Крім того, слід пам’ятати, що саме перед обличчям найсуворіших покарань, повага до права на справедливий судовий розгляд має бути забезпечена в демократичному суспільстві в максимально можливій мірі (Taxquet v. Belgium, п.93).
Підсумовуючи та враховуючи вищенаведені факти, експерти IAC ISHR вважають, що в даному судовому процесі можуть бути порушені принцип правої визначеності, принцип рівності сторін судового процесу та загалом право на справедливий судовий розгляд (п.1 ст.6 ЄКПЛ).
